Причини та передумови відродження незалежної України в 1991 році

17 декабря 2014, 16:13
Студентка КНУ імені Тараса Шевченка
0
400
Причини та передумови відродження незалежної України в 1991 році

"Я згадую часом складні почуття, Коли здобули незалежність: Яким воно буде, окреме життя ­ Гірке, мов травневі черешні?"


В процесі здійснення «перебудови» все більше виявлялась недосконалість СРСР. Формально він проголошувався як союз рівноправних республік, а фактично — був імперською тоталітарною державою, яка управлялась з єдиного центру — Москви.
Цементуючою силою Союзу Радянських Соціалістичних Республік була Комуністична партія — жорстко централізована організація, керувалась з політбюро ЦК КПРС і в повному обсязі контролювала всі сфери життя суспільства. Предметом її особливої уваги були керівні кадри. Жоден з керівників не міг бути призначений на посаду без її згоди. Таким чином, аби обіймати посаду, треба було вірно служити партії, а вже згодом  — народу.
Багатопартійність, політичний плюралізм, зародження елементів демократії і гласності, шквал критики сталінізму застали партійні органи зненацька, і вони стали з великим рахунком програвати в політичній боротьбі. Значна частина комуністів симпатизувала своїм політичним опонентам. Партія втрачала роль об'єднавчої сили.
Складаються умови, за яких зближувались інтереси різних соціальних груп українського населення, і на перший план виступає прагнення до суверенітету  республіки. Українська партійно-державна номенклатура, практично весь час щось випрошуючи в Москви, прагнула самостійності у розв'язанні питань з управління територією; українське селянство, повернувшись обличчям до свого минулого — колективізації, депортацій і голодоморів, — безпосередньо пов'язувало це з політикою більшовиків. І нарешті українська інтелігенція, представники дисидентства в досягненні незалежності вбачали здійснення віковічної мрії українського народу.
 
Виходячи з цього, вже з кінця 80-х років поступово розвивається процес, закономірним етапом якого стало здобуття Україною незалежності.


Початковим етапом правової суверенізації республіки стали вибори у 1989 р. народних депутатів СРСР. Вперше вони вийшли з-під контролю партійного апарату, а окремі депутати відкрито заявили про наміри боротись за вихід України з СРСР.
Трансляції засідань І з'їзду народних депутатів СРСР по всесоюзному радіо, які слухали мільйони людей в Україні, поступово руйнували стіну страху перед владою. Політизація суспільства набула небачених масштабів. Все більшу підтримку широких верств населення зустрічають ідеї національно-визвольного руху, а мітинги стають основною формою такої боротьби.
В той же час досвід роботи І з'їзду народних депутатів СРСР показав його низьку результативність, політичну заангажованість та консерватизм депутатів, обраних за списками компартії і громадських організацій, що знаходилися під її контролем.

 

Підготовка до  виборів до  Верховної  Ради до Верховної УРСР відбувалася в умовах зростання політичної активності населення. При цьому, поряд із традиційно політично активним західним регіоном, ідеї української державності все більше проникають у східні та південні області республіки.
У січні 1990 р., у розпал передвиборної кампанії, Рух, інші Демократичні сили закликали відзначити День соборності України — 71-шу річницю від дня проголошення 22 січня 1919 р. акта з'єднання (злуки) УНР і ЗУНР. 21 січня 1990 р. між Ки-евом і Львовом був утворений «живий ланцюг» —  «Українська Хвиля». Ця подія мала резонанс у всіх областях України. Вона закріплювала у свідомості громадян республіки ідею непоруш-
 
Переважну більшість депутатських місць у Верховній Раді здобули представники Компартії України. Головою Верховної Ради Української РСР після напруженої боротьби було обрано першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка.

Хоча у Верховній Раді депутатів-комуністів була більшість  — 239 чол., вони виявились нездатними контролювати ситуацію-
Опозиційним силам вдалося провести своїх представників і до місцевих рад, а в трьох західних областях України — Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській — націонал-демократи завоювали більшість. Місцеві організації Компартії Ук' раїни опинилися в цих областях у незвичній для себе ролі опозиційних. Над багатьма містами й селами України замайоріли блакитно-жовті національні прапори.

 

15 травня  1990 р. в Києві вперше як постійний парламент розпочала роботу Верховна Рада УРСР нового скликання. Ця подія
надала нового імпульсу всьому політичному життю республіки. Ідея незалежності України, яка нещодавно вважалась «антинародною», «націоналістичною», а значить і злочинною, на повний голос зазвучала у стінах парламенту. До Верховної Ради вперше потрапили політики, безмежно віддані справі національного відродження, готові відстоювати її в гострій парламентській боротьбі.
Приклад цього подавали інші союзні республіки. В 1988-1990 рр. декларації про державний суверенітет прийняли Естонія, Латвія та Литва. 12 червня 1990 р., з ініціативи Б. Єльцина, Декларацію про державний суверенітет прийняла Верховна Рада Російської Федерації. Це була відповідь на прагнення М. Горбачова реанімувати вплив союзних органів влади.
Ситуація, що складалася, надихнула українських парламентарів наприкінці червня 1990 р. поставити питання про правове закріплення державного суверенітету України.


Саме в цей час у Москві відкрився XXVIII з'їзд КПРС. 63 народних депутати України були обрані його делегатами. 5 липня 1990 р. від імені парламентської опозиції В. Чорновіл запропонував їм повернутись до Києва і взяти участь в роботі вищого законодавчого органу України, який в цей час обговорював питання державного суверенітету. Цю пропозицію підтримала більшість депутатів Верховної Ради Української РСР. Вперше опозиція і більшість виступили солідарно.
Внаслідок відставки В. Івашка прокомуністична більшість парламенту залишилась без керівництва, що створило умови Для переходу опозиції в наступ і активної роботи щодо прийняття документа про державний суверенітет республіки.

Державний суверенітет України Декларація характеризувала як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Це найголовніше положення Декларації, започаткувало рішучий злам системи усталених відносин між Україною і союзним центром. Вона формувалась десятиріччями і передбачала верховенство законів СРСР над законами усіх союзних республік, в тому числі УРСР, підпорядкованість усіх законодавчих і виконавчих органів України союзним структурам.
Підкреслювалась необхідність створення власних банків, проведення самостійної фінансової, митної і податкової політики, формування Державного бюджету, а в разі потреби і впровадження власної грошової одиниці.
Декларація передбачала також такі неодмінні складові суверенітету, як «безпосередні зносини з іншими державами» шляхом укладення з ними дипломатичних і консульських відносин, а також право на власні Збройні сили. Проголошувався намір України у майбутньому стати нейтральною, позаблоко-вою, без'ядерною державою.


Декларації про державний суверенітет України не було надано статусу конституційного акта. Численні звернення опозиції до Верховної Ради УРСР з вимогою зважитися на це, відкидалися більшістю депутатів. Це означало, що Декларація залишалася стратегією на майбутнє. У цьому проявлялася нерішучість і половинчастість парламентської більшості, котра не хотіла йти на повний розрив із центром.

Після прийняття Декларації відбулися вибори нового Голови Верховної Ради. Перемогу здобув 56-річний другий секретар ЦК Компартії України Леонід Кравчук. Виходець з Рівненщини, батько якого загинув на фронті, а мати все життя пропрацювала в колгоспі, він зумів успішно закінчити Кооперативний технікум, Київський університет та Академіюсуспільних наук, стати кандидатом економічних наук. З 1960 р. займається партійною роботою, пройшовши шлях від консультанта-методиста Будинку політосвіти обкому до другого секретаря ЦК КП України. Компартійне минуле на початковому етапі виклика до нього недовіру національно-демократичної опозиції. Запам'ятались дискусії, які Л. Кравчук вів з ініціаторами створення Народного руху, тимчасом як інші партке-рівники не наважувались це робити.
Перша сесія Верховної Ради тривала майже 2 місяці, а не 2-3 дні як це було раніше. її засідання вперше в прямому ефір} транслювались по радіо та телебаченню, викликаючи активне обговорення в суспільстві. Саме Верховна Рада як вищий орган законодавчої влади в республіці стала основною ареною політичної боротьби і прийняття доленосних рішень.

 

Друга сесія Верховної Ради УРСР, що розпочала свою роботу 1 жовтня 1990 р., ознамену-восени 1990 р. валася новою хвилею мітингів і маніфестацій. 2 жовтня у центрі Києва на майдані Незалежності в наметовому містечку розпочалося голодування протесту, організоване українськими студентами. їхні вимоги відображали настрої мільйонів громадян: відставка Голови Ради Міністрів УРСР В. Масола; відмова Верховної Ради УРСР від підписання союзного договору; передача місцевим органам влади майна КПРС і ВЛКСМ; проходження юнаками України військової служби за межами республіки лише на добровільних засадах; перевибори Верховної Ради УРСР на основі багатопартійної системи навесні 1991 р. На думку студентів, яка збігалася з оцінкою політичної ситуації опозиційними партіями, склад Верховної Ради не відображав волю українського народу.
Певний час Верховна Рада ігнорувала вимоги студентів. Але напруженість у суспільстві неухильно посилювалася.
Робітники Києва готувалися підтримати студентську акцію масовим виступом. Напруженість наростала в усіх регіонах України. В республіці назрівав соціальний вибух, і партійно-державне керівництво УРСР мусило піти на компроміс. В. Масол був відправлений у відставку. Певний час Верховна Рада визначалась з новою кандидатурою на посаду голови Ради Міністрів. У листопаді 1990 р. новим головою уряду став міністр економіки В. Фокін. Інші вимоги студентів керівництво республіки також пообіцяло виконати.
Події, пов'язані зі студентськими виступами, відволікли сили парламенту, однак не завадили його активній законотворчій роботі. 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада України вносить зміни до Конституції України. Ними скасовувалась ст. 6 про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії; закріплювались основи діяльності різних політичних партій в Україні; заборонялося створення організацій, які ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу, порушення територіальної цілісності держави, розпалювання релігійної і національної ворожнечі. Велике значення мала ст. 71, яка голосила верховенство законів республіки на її території.
Цілеспрямовано реалізуючи принципи державного суверенітету, Верховна Рада України в другій половині 1990 р. приймає закони УРСР про місцеві ради народних депутатів і місцеве самоврядування, структуру органів виконавчої влади республіки, міліцію та податкову службу. Життя впевнено стверджувало суверенний шлях України.
Здобувши перші перемоги, опозиція продовжувала тиск на владу — це продемонстрували II всеукраїнські збори Народного руху України, які проходили з 25 по 28 жовтня 1990 р. у Кисві. Збори внесли зміни до статуту і програми цієї громадсько-політичної організації. З її назви були вилучені слова «за перебудову». Нова стратегія накреслювала шляхи боротьби за досягнення незалежності. Це був повний розрив з лінією Компартії України. Налякана радикалізацією громадського руху в Україні і постановою Верховної Ради щодо вимог студентів Компартія республіки готувалась до контрнаступу. Спираючись на депутатську більшість у Верховній Раді, скориставшись промахами опозиції, відсутністю у неї доступу до засобів масової інформації, КПУ спробувала загальмувати і припинити процес демократизації суспільства та повернути собі владу. Кульмінацією подій став конфлікт 7 листопада 1990 р., у річницю більшовицької революції у Петрограді, між депутатом Верховної Ради С. Хмарою і полковником київської міліції В. Григор'євим. Через кілька днів, розвиваючи цю провокацію, Верховна Рада прийняла надзвичайне рішення: дати санкцію на арешт народного депутата, що було здійснено безпосередньо у приміщенні парламенту. Степан Хмара вкотре опинився за ґратами.
Консервативні сили перейшли в наступ на демократичні перетворення і просування України на шляху суверенітету. Проте цей процес був невідворотним.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.