Коренізація в УРСР

16 декабря 2014, 23:11
1
51
Коренізація в УРСР
Радянській агітаційний плакат 20-х років

Політика коренізації та "українізація" - благо чи спосіб виявити та знищити українство раз і назавжди?

Більшовики обіцяли всі можливі свободи всім народам Країни Рад. Обіцяли - і "виповнили". По-своєму. Назвали це "коренізація" і почалося...

...1919 рік, остаточне створення УРСР. Звичайний народ виснажений революційними подіями та прагне спокою. Ніхто не знає чого очікувати від нового об’єднання держав- СРСР. У Москві не дурна влада та знає, як зробити населення схильним до нової влади. Завдяки наданню офіційного статусу їхнім національним мовам та залученню представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва, або коренизації. Прикладами коренізації стали, зокрема, українізація, білорусизація.

У другому томі своєї книги «Сталін» Лев Троцький пригадував, що з 140 мільйонів населення РСФСР (виключаються Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща) великороси складають не більше 75 мільйонів, решта ж — 65 мільйонів — складають не великоросійські національності. Щоб схилити представників «неросійських» національностей на свій бік, радянська влада спробувала звернутися до них їхньою мовою.

Декларувалося, що основною метою політики коренізації є сприяння розвитку культур і мов національностей. Та першочерговими для партії було стимулювання національного відродження, що мало на меті формування привабливого іміджу СРСР на міжнародній арені та зняття протиріччя між народними масами та партійним апаратом.

Загальновідомо, що в квітні 1923 року відбувся ХІІІ з'їзд РКП (б), який проголосив політику коренізаціі, український різновид якої дістав назву українізації. Також ціллями нової політики було знаходження спільної мови з селянством, залучення на свій бік національної інтелігенції, зняття протиріччя між народними масами та партійним апаратом,зміцнення Радянського Союзу, компенсування республікам втрати національного суверенітету.

Щоб зміцнити свій вплив, партія повинна була розмовляти з населенням його мовою і створити власних апаратників з місцевих кадрів. Безперечно, коренізація мала побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку пригнічених до того національних культур. Варто зазначити, що багато більшовиків України сприйняли курс на українізацію з ентузіазмом. Важливе значення мало й те, що керували Наркоматом освіти в 20-ті роки переконані прихильники національного відродження – Гринько, Шумський і Скрипник.

Цікаво, що на той час генеральним секретарем ЦККП (б) У працював Каганович, який пізніше відіграв в історії радянської України зловісну роль. Саме при ньому політика українізації набула найбільшого розмаху. Каганович по-чиновницькому ретельно втілював в життя офіційний курс. Він навіть вивчив українську і намагався розмовляти нею.
До позитивних прикмет українізації належить закріплення бодай на деякий час частини завоювань української революції 1917-1921 років, зміцнення позицій українства в місті, зокрема й коштом напливу до них сільського населення, якому українізація полегшувала влаштування в місті. Позитивними були також спроби (з ініціативи Миколи Скрипника) поширити українізацію поза кордони УРСР на етнографічно українські території РРФСР, зокрема у намаганні запровадити там україномовне шкільництво, пресу, постачання української літератури. Кількість українців серед службовців державного апарату в 1923-1927 роках зросла з 35% до 54%. Перевага українців у складі представників культури й освіти пояснюється великим їх відсотком серед найбільш масової категорії спеціалістів цієї галузі – вчителів, особливо сільських. Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі школи. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 році їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 році – 85%. У решті шкіл викладали мовами народів, які проживали в Україні: російською, грецькою, польською, німецькою, чеською, єврейською. На українську мову перейшли чверть інститутів і більш ніж половина технікумів. Більша частина книжок, журналів і газет стала видаватися українською мовою.

Політика українізації найбільш ефективно позначилася на сфері культурного будівництва. Культура безпосередньо не була пов'язана з політичним режимом. За винятком ідеології, вона була здатна розвиватися в рамках будь-якого ладу. Тому державна партія без ризику для своєї диктатури могла дозволити більш-менш вільний розвиток національної культури радянських республік. Культура цікавила партійну номенклатуру не сама по собі, а тільки під кутом зору зміцнення будованого ладу.

Українізація сприяла прискоренню ліквідації неписьменності, що зменшилася з 47% на 1926 до 8% у 1934. Початкове шкільництво (з семирічкою включно) було українізоване від 80% у 1926 до 88,5% у 1933. Українізація середнього (фахового) шкільництва і вищих навчальних закладів відбувалася повільніше: від 19% на 1923 до 28,5% у 1926 і 69% у 1929. ВУАН російської мови зовсім не вживано від часу її заснування аж до навернення на русифікацію на початок 30-их pp.

Українська школа на східній Слобожанщині 

Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячись зміцнення тенденцій до підвищення її національної свідомості, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках.


Поступово спостерігається відхід від українізації, активних її учасників репресують, і радянська влада повертається до активної русифікаторської політики царизму. 

Так, під тиском «націонал-комуністів» Сталін і його оточення пішли на проведення контрольованої «коренізації». Пішли, маючи на меті згодом розпрощатись із цією політикою у звичний для себе, але трагічний для адептів цієї політики, спосіб. Це станеться через 10 років, наприкінці голодного 1932, коли офіційно буде засуджено «українізацію» як «петлюрівську», а її прихильники почали «українізувати» Соловки та інші сталінські табори. І ось у декого з дослідників з'явилася думка: а чи не були «коренізація» і «українізація» грандіозною провокацією режиму з метою виявлення, а потім нищення «національно свідомих елементів»? Тож виходить, що дядько Тарас, герой п’єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша, був правий, кажучи: «Їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було...».

Тож слід берегти власну незалежність та мову, що є головним фактором існування держави. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Україна
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.