Проголошення незалежної Карпатської України

16 декабря 2014, 19:36
0
134

Срібна земля - так поетично називають українське Закарпаття, смугу українських етнічних земель на схід від Карпатських гір. Прекрасна, мальовнича, моя маланька вітчизна першою з українських земель відвоювала собі свободу. Карпатська Україна заявила про себе світу як незалежна держава. Її уряд зіткнувся з проблемами, які так і не змогли подолати. Проте виникнення Карпатської України як держави також зайвий раз продемонструвало усьому світу, що Закарпаття – українська земля, де живуть українці, які бажають мати свою соборну державність разом зі своїми кровними братами на інших українських землях

Після розпаду Австро-Угорської імперії нагально виникло питання про майбутню долю Закарпаття. 21 січня 1919 року на "Соборі всіх Русинів, жиючих на Угорщині" в Хусті понад 400 депутатів з усього Закарпаття проголосили приєднання краю до Української Народної Республіки (УНР). Однак критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії не дозволило реалізувати це прагнення. Натомість утворена в еміграції у червні 1918 р. Американська Народна Рада карпатських русинів після перемовин з президентом Чехії Томашем Масариком 12 листопада 1918 р. в Скрентоні (США) прийняла рішення приєднати русинські землі до Чехословацької республіки на федеративних засадах. Це рішення невдовзі було закріплене Сен-Жерменським і Тріанонським мирними договорами, за якими Закарпаття на правах автономії приєднувалося до Чехословаччини під назвою "Підкарпатська Русь".

           Після приєднання Закарпаття фактично перетворилось у аграрно-сировинний придаток економічно розвинутих чеських земель. Територія "Підкарпатської Русі" становила 5% усієї території Чехословацької республіки, на якій проживало 9% населення і було розміщено лише 0,07% виробничих потужностей. Питома вага промисловості в економіці краю становила лише 2%, а понад дві третини земель Закарпаття (260 116 га) призначалися чеським військовим колоністам. Майже 90% селянських господарств краю потрапило в боргову кабалу до банків та лихварів. Цей процес зумовили не тільки висока орендна плата, а й численні штрафи та податки, розміри яких за десятиріччя (1919–1929 рр.) збільшилися в 13 разів. Борючись за краще життя, населення активно підтримувало радикальні ліві партії. Зокрема, на виборах 1924 р. комуністи отримали 40% усіх голосів мешканців краю. У 1935 р. кількість відданих за них голосів зменшилась до чверті, однак залишалась більшою за будь-яку іншу партію.

         Античеські настрої посилювалися і через централізаторську політику Праги, яка, не зважаючи на міжнародні зобов'язання, протягом міжвоєнного періоду так і не надала для краю автономію. На Закарпатті перебувала велика кількість чехів (у 1930 р. 30 тис., 70-80% з яких було в урядовому апараті). Привілейованим було становище чеських шкіл: за 20 років відкрито 213 самостійних чеських шкіл.

        Політичне життя Закарпаття відбувалось під гаслом боротьби між трьома рухами: русофільським, автохтонним та українським. Український рух, репрезентований молодою інтелігенцією (учительство, студенти), опираючись на живий зв’язок з народом, здобував помітні успіхи. Діяльність товариства "Просвіта" з мережею читалень по всьому краю (в 1936 р. — 14 філій і 233 читальні), "Учительської громади", національного театру, хору в Ужгороді,  Пласту, українського шкільництва та вплив української преси спричинилися до перемоги українського національного руху на Закарпатті наприкінці 1930-х рр. Русофільські діячі гуртувалися в "Обществе им. А. Духновича" та навколо Православної церкви, організованої російськими емігрантами й підтриманої чеським урядом на противагу до Греко-католицької церкви.

       Належність до української нації засвідчують численні факти виявів української "лінгвістичної орієнтації" закарпатців. Скажемо лише, що 1937 р. у "Маніфесті до українського народу Підкарпаття" з вимогою навчати дітей українською мовою виступили понад двадцять політичних партій і товариств, чимало газет і журналів. Таке ж прагнення переважало і серед учасників плебісциту, проведеного того ж таки року за рішенням Міністерства освіти Чехословаччини. 

        Раннього березня 1939 А. Гітлер прийняв рішення остаточної ліквідації Чехо-Словаччини і дозволив Угорщині зайняти Карпатську Україну. На 14 березня 1939 А. Волошин вже був проінформований про проголошення незалежності Словаччини, що свідчило про розпад ЧССР як держави, а також про концентрацію угорських військ на кордоні з Карпатською Україною.

        У цих умовах сейм Карпатської України 15 березня 1939 р. проголосив незалежність, обрав президентом новоствореної держави А. Волошина. Він заявив, що Карпатська Україна хоче жити в мирі із своїми сусідами, але із зброєю в руках виступить проти кожного, хто задумав би порушити її свободу й кордони. Вперше в Європі претенденти на чужі землі зустріли опір. І вчинила його українська держава — Карпатська Українська Республіка. Її державною мовою затверджувалась українська, державним прапором — синьо-жовте знамено, державним гербом — сполучення закарпатського герба (ведмідь у лівому червоному полі й чотири сині та три жовті смуги в правому) з тризубом Володимира Великого з хрестом на середньому зубці. Державним гімном визначено національний гімн «Ще не вмерла Україна».

       В умовах загрози іноземної агресії частини Карпатської Січі були приведені в бойову готовність. Вони масово поповнювалися новобранцями, що прагнули захистити свою Срібну землю, як поетично називали закарпатці рідний край. На їхній боєздатності негативно позначався брак зброї. Не зовсім прояснено і причини раптового від’їзду із Закарпаття напередодні вирішальних боїв деяких керівників ОУН, в т. ч. і Р.Шухевича, які до того активно допомагали у створенні й розбудові Карпатської Січі. Можливо, їхні намагання уникнути звинувачень у прямій протидії союзнику гітлерівської Німеччини і сподівання на її підтримку у відновленні української державності виявились ілюзорними. Гітлер прагнув підкорити й більшою частиною винищити українство, а не сприяти відродженню його суверенності.

       Угорські фашисти 13—14 березня знову напали на територію Карпатської України. Але цього разу до банд терористів додалися регулярні війська. Відбулися запеклі бої навколо Мукачевого, біля сіл Дравці, Баранинці, Часлівці, Коритняни, Велика Добронь, Чомони Ужгородського району. Угорські війська вели загальний наступ у чотирьох напрямках: перший — Перечин—Великий Березний—Ужок, другий — Свалява—Воловець, третій: Іршава—Кушниця, четвертий — Севлюш—Королеве—Хуст—Солотвине—Ясіня. Опір нападникам чинили січові стрільці, а також частини чеської армії, що намагались прорватися до Словаччини. Всю організацію оборони краю взяв на себе створений наказом військового міністра С. Клочурака штаб, до котрого увійшли полковник С. Єфремов (начальник), полковники Гузар (М. Колодзінський), Філонович, надпоручики Парчаній, Гулянич, поручики Бабіля, Чорний, підпоручики Вайда, Щука, Роман.

           Найбільша битва розгорнулася 15 березня на Красному полі, рівнині, що лежала на правому березі Тиси поблизу Хуста. Угорським агресорам тут протистояло 2 тис. січовиків і стільки ж вояків чехословацьких частин. Серед оборонців було багато учнів гімназії, яких привів учитель Я. Голота. Угорські нападники мали кращі позиції: наступали з гір, були добре озброєні, вишколені, застосовували танки, важку артилерію й літаки. Січовики поступались ім кількістю, озброєнням, захищались на рівнині, використовуючи залізничне полотно. Цілий день тривав запеклий бій. Українці відчайдушно захищалися, давши змогу провести засідання сейму. Ворог втратив 160 людей убитими і близько 400 пораненими. Але сили були надто нерівними. 230 оборонців загинули, 450 осіб потрапило в полон, багатьох було поранено, серед них — тяжкопоранені командир січовиків М. Колодзінський (Гузар) та його заступник 3. Косак. Обох схопили фашисти і через кілька днів убили поблизу Солотвина. Озвірілі варвари на місці розстріляли більшість полонених, у тому числі й учнів гімназії та студентів семінарії. Смертю героїв на Красному полі від рук угорських агресорів полягли січовики І. Кость, І. Рак, І. Галас, О. Блистов, В. Небола, учні Хустської гімназії 1. Біловар, В. Вайда, студенти вчительської семінарії І. Попович, Ю. Пекар, Й Шкіряк, І. Андрейчик, Е. Юда, М Козичар та багато інших. Цілу ніч тривали збройні сутички на вулицях Хуста. Кровопролитні бої відбувалися 16—18 березня в районах Вишневого, Буштини, Солотвина, Севлюша, Білки, Довгого, Верхні Верецькі, Чинадієвого, Сваляви.

       Під вечір 18 березня агресори окупували основні райони Закарпаття, хоча бої в його гірській частині тривали аж до травня. В цілому Карпатська Україна оборонялася від агресорів довше, ніж Франція чи Польща після початку наступу на них агресорів. Не кажучи вже про Чехословаччину, яка взагалі не зробила жодного пострілу на свій захист. Після виходу угорців до польського кордону там їх радісно зустріли польські війська, які в разі потреби були готові допомогти окупантам. На північному кордоні Карпатської України весело лунало: «Венгер, поляк два братанки, як до шаблі, так до склянки». Срібна земля, як поетично називають Закарпаття, з благословення Гітлера була розтоптана кривавим чоботом фашистського режиму Хорті. Йому допомагали Польща й Румунія. Остання видавала січовиків, що переходили її кордон, угорцям, котрі негайно розстрілювали захисників рідної землі, а тіла кидали в Тису. Як писав пізніше закарпатський поет В. Густі:

«На одного хлопця була
Куля лиш одна.
Як снопи летіли в воду:
був і вже нема.
Лише скрикнути стигнув:
Україно, ма...
Напилась ріка уволю
Сліз людських і мук.
Соколят несла на хвилях
В вічну далечінь.
Ти прислухайся лише:
Тиса плаче уночі».

            Та про героїчну боротьбу січовиків на Красному полі досі пишуть книги, складають пісні, їх слава «не вмре, не загине», їх подвиг залишиться у памяті і в серцях кожного українця:

Ци чули с-те, милі браття,       |

Як боролось Закарпаття?         

Сорок тисяч воювало,

Кров невинну проливало

За зелену Верховину,

За Карпатську Україну

Тече річка, тече сміло,

Несе вона біле тіло.

Несе вона дітям тата,

Жінці - мужа, сестрі - брата.

Діти, - "Тату!" - злементіли,

Та й до річки полетіли.

Понад Хустом ворон кряче,

А в хатині мати плаче

Не плач, мамко, та й не тужи,

Син ранений, та й не дуже

Голівонька на четверо,

А серденько на шестеро.

Білі пальці на кавальці,

Білі ручки на обручки

Найми, мамко, столярика,

Найпершого малярика

Най ми хату ізбудують,

Та й на чорно помалюють

Ой без дверей, без віконець,

Бо моєму життю конець

Не плач, мамко, син не встане,

Україна ще постане

Ще й зелена Верховина,

І Карпатська Україна

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Історія України,Закарпаття,Карпатська Україна
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.