Передача Криму УРСР у 1954 році

"Подарунок Хрущова"

У 1954 р. святкувалося 300-річчя “возз’єднання” України з Росією. Ця подія відзначалася з великим розмахом. У всіх куточках республіки відбувалися урочисті збори, виставки й концерти, конкурси й фестивалі. Однак чи не головною подією, пов’язаною з відзначенням 300-річчя “возз’єднання” України з Росією, стала передача Криму до складу УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР ухвалила Указ “Про передачу Кримської області Із складу РРФСР у склад УРСР”, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом і Україною.

Це питання обговорювалося першою сесією Верховної Ради СРСР (четвертого скликання), на якій виступили депутати П.Тичина і М.Бажан. Вони говорили про те, що дана подія — вияв дружби і довір’я російського народу до українського, що це акт, котрий “прикра­сив наше велике національне торжество».

Є декілька версій щодо причин передачі Криму Хрущовим до стаду УРСР:

1. Першою є бажання М. Хрущова заручитися підтримкою парторганізації України, аби зміцнити власні позиції в державі.
2. Другою є причина необхідності розбудови Кримської області, яка відставала у багатьох показниках і мала велику кількість економічних проблем.

Існує упередження багатьох, особливо росіян, про нерозумність дій саме Хрущова. Але відомо, що рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР Україні було породженням колективної думки вищого керівництва тодішнього СРСР. Без участі старої сталінської гвардії – Г. Малєнкова, В. Молотова, Л. Кагановича, К. Ворошилова, М. Булганіна – воно б не відбулося. Позиції 1-го секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, обраного на цю посаду лише у вересні 1953 року, ще не були в державі настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону як Крим. Хоча під час поїздки восени 1953 р. степовим Кримом він, за спогадами його зятя О. Аджубєя, був вражений занедбаним станом краю.

Причиною такої занедбаності є переломний 1944 рік. Упродовж 1941-1944 років народне господарство держави зазнало величезних збитків. Руйнівні наслідки війни як в Криму, так і в інших регіонах України, Білорусії та в окупованих областях Росії істотно не відрізнялися. Але в Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася надзвичайно складною, навіть катастрофічною. Офіційна статистика свідчить, що за чотири роки війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 615 тисяч осіб, а після депортації кримських татар та представників інших народів тут лишилося близько 400 тисяч людей.

У більшості кримських сіл влітку 1944 р. не було кому збирати врожай. Хвилі переселенців до Криму з Росії не приносили бажаних наслідків, оскільки більшість з них не були призвичаєні до землеробської культури краю, крім того влада не забезпечила нормальних умов для облаштування та призвичаяння. Якщо в 1940 р. площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі га, то у 1950-му вона зменшилась майже на 100 тисяч (881,9 тис. га). До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні цінних високоякісних сортів пшениці. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 р. складала 447,5 тис. га, а в 1950-му зменшилася майже вдвічі (257,5 тис. га). Значно скоротилися площі і технічних культур (72,9 тис. га в 1940 році і 53,6 тис. га в 1950 році). У вельми занедбаному стані опинилися і такі провідні галузі кримської економіки, як садівництво, виноградарство та виноробство. Порівняно з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів і становила в 1950 році 20 тис. га.

Хроніка передачі

У 1954 р. з великим розмахом відзначалося 300-річчя входження України до складу Російської держави. Цей акт влада СРСР офіційно трактувала як “возз’єднання”. В ході ювілейних урочистостей відбулося передання Україні Кримської області, хоча офіційні документи цей акт не пов’язували “з 300-річчям возз’єднання України з Росією”.

25 січня 1954 р. – рішення Президії ЦК КПРС (цей орган приймав рішення щодо всіх головних питань державного і партійного життя) про передачу Кримської області із складу РРФСР у склад УРСР.

 5 лютого 1954 р. – Рада Міністрів РРФСР постановила “вважати доцільним передати Кримську область із складу РРФСР у склад УРСР”, просити Президію Верховної Ради РРФСР розглянути це питання і направити відповідне подання в Президію Верховної Ради СРСР.

5 лютого 1954 р. – Президія Верховної Ради РРФСР прийняла Постанову “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР”.

13 лютого 1954 р. – Президія Верховної Ради УРСР прийняла Постанову “Про подання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області до складу Української РСР”.

19 лютого 1954 р. – Президія Верховної Ради СРСР, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом та Україною, позицію урядів РСФСР та УРСР, одноголосно ухвалила Указ “Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР”.

9-10 березня 1954 – XXV конференція Кримської обласної партійної організації підтримала указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР.

26 квітня 1954 р. Верховна Рада СРСР ухвалила закон “Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР”.

Міфи

Окремо хочеться розглянути претензії Росії щодо Севастополя. Насправді, Севастополь і Крим були нероздільними. Севастополь ніколи не виділявся, як адміністративно-територіальний центр. Підтвердженням цього є те, що голова Кримської обл. ради Михайло Васильович Кузьменко, був обраним від Севастополя. Отже, Крим і Севастополь - не розривні. 

В російських джерелах вказується на те, що Кримська область була передана до складу Української РСР без зазначення статусу Севастополя, що був на той момент містом республіканського підпорядкування РРФСР, а постанова Президії Верховної Ради РРФСР від 29.10.1948 N 761/2, в якій говорилося про виведення Севастополя зі складу Кримської області не скасовувалася .

Натомість, правовий статус Севастополя як міста республіканського підпорядкування не був закріплений у конституції РРФСР. Дослідники також зазначають, що виокремлення міста не означало зміну кордонів Кримської області. У збірниках «СССР. Административно­территориальное деление союзних республик» від 1947, 1949 і 1954 років вказується абсолютно ідентична площа території Кримської області – 26,0 тис. кв. км. Після приєднання Криму до України 1954 року Севастополь на політико-адміністративних картах вказується територією УРСР. Документ адміністративно­-територіального поділу СРСР 1954 року визначає в м. Севастополі три окремі райони: 1. Корабельний, 2. Північний (Северный), 3. Сталінський. Водночас відносить місто Севастополь до складу Української РСР і називає його містом республіканського підпорядкування.

Очевидно, що Україна зробила чималий внесок у розбудову та становлення півострова.

Звернемося  до фактів. Економіка Кримської області після передачі її до складу УРСР суттєво додала. Тут розвивалися як традиційні галузі – курортна, виноробна, консервна, садівництво, вівчарство, а також з’явилися хімічна, металургійна і суднобудівна. У 1956 р. у порівнянні з 1953 р. видобуток залізної руди зріс на 36 %, виробництво електроенергії – на 57, консервів – на 54, вина – на 104, стінового каменю – на 72, гіпсу – на 39 %. З 1956 року на півострів перестали завозити городину, оскільки місцеві господарства почали вирощувати її достатньо для забезпечення. З 1953 р. по 1963 р. випуск валової продукції промисловості Криму збільшився у 3,4 рази. Капітальні вкладення в народне господарство зросли майже в три рази і склали понад 1,5 мільярда карбованців. Було побудовано 76 великих промислових об’єктів.

За десятиріччя (1953 – 1963 рр.) в містах і робітничих селищах було зведено будинків загальною площею понад 2,8 млн. квадратних метрів. Помітних успіхів досягло сільське господарство. Валове виробництво м’яса становило 160 відсотків до 1953 року, виробництво молока зросло більш як у два рази, винограду – в 14 разів.

Якщо говорити образно, у 1954 році на зруйновану війною Україну Кремль накинув ще одне економічне ярмо, змусивши відбудовувати ще й вкрай занедбаний Російською РФСР Крим.

Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні – найвагоміший доказ вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова.