Західно-українські землі у міжвоєнний час

15 декабря 2014, 23:57
0
75

Щоби не робили з нашим народом і землею, якби не знущались і намагались підкорити - ми завжди вживемо і відстоємо своє!

По завершенні Першої світової війни третина українських земель перебувала у складі Польщі, Румунії і Чехословаччини. Зазвичай ці землі називають західноукраїнськими, рідше - Західною Україною. Назва "Західна Україна" стосується головним чином тих українських земель у складі Польщі, які в 1939 р. перейшли до Радянського Союзу, - Східної Галичини, Західної Волині й Полісся.

Незважаючи на прагнення керівників Антанти надати новій Польській державі етнічно однорідний характер, тобто провести її східний кордон по лінії Керзона, польські політичні сили бажали відродити, хоча б у обмеженому вигляді, Річ Посполиту XVIII ст. Після українсько-польської війни 1918-1919 рр. і радянсько-польської війни 1920 р. виникла так звана Друга Річ Посполита, в якій третину наявного населення становили національні меншини - українці, білоруси, литовці, євреї, німці. За винятком німців і євреїв, інші національні меншини мали свою етнічну територію, на якій поляки перебували у меншості. Українці становили найчисленнішу в Польщі національну меншину. На території сучасних Львівської, Рівненської, Волинської, Івано-Франківської та Тернопільської областей у 1921 р. перебувало 3920 тис. українців, що складало 66,2 % їх населення, тобто дві третини. На землях, які знаходилися на заході від сучасного українсько-польського кордону, проживало 366 тис. українців. В цілому у Польщі налічувалося 4686 тис. українців, тобто 17,2 % населення країни.

Більше за всіх із версальської системи договорів скористалася Румунія. Вона вийшла з Першої світової війни з територією, яка майже удвоє перевищувала територію, що була перед війною. За офіційними даними, кількість українців у Старому королівстві й на новонабутих землях становила 582 тис. осіб. В.Кубійович та інші демографи міжвоєнного періоду стверджували, що українців у Румунії - не менше 1 млн осіб. Українці проживали на трьох національних територіях, зовсім різних за своєю історичною долею. Буковина з головним містом Чернівці після революції 1848-1849 рр. стала автономним краєм Австро-Угорщини. Населення складалося з українців у північній частині краю і румунів у південній частині. В окупованій з 1918 р. Бессарабії українці проживали головним чином у найбільш північному - Хотинському - повіті й у двох південних повітах - Аккерманському та Ізмаїльському. Історично Хотинщина була частиною Буковини, яка входила до Молдавського князівства і разом з останнім була захоплена османськими турками. У 1774 р. Австрійська імперія захопила Буковину, а в 1817 р. Російська імперія відвоювала в Османської імперії Бессарабію. Придунайський край у складі двох повітів Південної Бессарабії був частиною Причорноморського степу, де кочували різноманітні племена тюркського походження. Своєрідну історичну долю мали українці Мармарощини (Марамароша). Ця невелика територія площею не більше 700 кв. км була розташована на лівому березі Тиси і названа за йменням річки Мара. За культурно-національними традиціями і мовою українці Мармарощини були близькі до українців прилеглих районів Закарпаття. Все населення краю за переписом 1930 р. становило 26 тис. осіб, з них українці складали 17 тис. (65,4 %).

Закарпатська Україна у складі Чехословаччини офіційно називалася Підкарпатською Руссю. В добу середньовіччя її захопила Угорщина, а в 1919 р. Паризька конференція, яка займалася проблемами післявоєнного устрою Європи, передала край Чехословаччині. За переписом 1930 р. населення краю становило 616 тис. осіб. Українців налічувалося 439 тис. осіб (71,3 %). Загальна кількість українців у Чехословаччині становила 549 тис. осіб за переписом 1930 р. У територію Словаччини був украплений Пряшівський анклав з населенням 118 тис. осіб, з них - 87 тис, тобто три чверті, українців. Не менше 10 тис. українців проживало у Словаччині за межами анклаву. Велика українська колонія емігрантського походження була у Празі.

Національна політика Польщі на окупованих територіях

Західноукраїнське населення виявилося єдиною великою спільнотою колишньої Австро-Угорської імперії, що після Першої світової війни не зберегла незалежності. Зазнавши поразки в національно-визвольних змаганнях, більшість його опинилася в складі Польщі, де до Східної Галичини додалися й Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина та Підляшшя, які раніше перебували в складі Російської імперії. Всього тут проживало до 6 млн осіб.

Анексія західноукраїнських земель

Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина і Підляшшя були приєднані до Польської держави згідно з Ризьким мирним договором (1921) між Польщею та радянськими урядами Росії і України. Що ж до Східної Галичини, то з червня 1919 р. визначенням її статусу займалися представники Антанти на Паризькій мирній конференції. Польські дипломати намагалися отримати мандат на анексію цієї території. Антанта погодилася віддати Східну Галичину Польщі тільки на 10 років, після чого населення референдумом мало вирішити свою подальшу долю. Згодом Рада послів Антанти погодилася на входження західноукраїнських земель до Польщі на 25 років. Поляки відкинули і цю постанову країн-переможниць, заявивши, що "без Львова і Галичини не може існувати польська республіка" . Нарешті поневолювачі добилися свого: 14 березня 1923 р. Рада послів визнала Східну Галичину частиною Польщі. Польський уряд зобов'язався забезпечити національним меншинам умови для вільного розвитку та надати Галичині автономію, але цю обіцянку так і не було виконано.

Українці з самого початку виявили опозиційне ставлення до окупаційного режиму, не визнавали права Речі Посполитої на землі колишньої ЗУНР. Вони саботували перепис 1921 р. та парламентські вибори 1922 р. як такі, що порушують спеціальний статус Галичини. До 1923 р. у Відні існував еміграційний уряд ЗУНР, який настійливо добивався від Антанти відновлення незалежності західноукраїнських земель та надсилав їй численні ноти протесту проти польської окупації краю. Навіть після остаточної ухвали про приєднання Східної Галичини до Польщі місцеві українці продовжували вважати польську владу окупаційною.

Міжвоєнна Польща була відсталою аграрною країною зі слаборозвинутою промисловістю. Зокрема, на поч. 1920-х років 76 % її населення займалося сільським господарством, третина з них були безробітними. Відсталістю Польщі в значній мірі зумовлювалася ситуація на окупованих нею українських землях, які залишалися аграрно-сировинним придатком, ринком збуту, джерелом сировини й дешевої робочої сили. У 1921 р., за даними Я.Грицака, 94 % українського населення в Східній Галичині і 96 % на Волині мешкали в селі, у містах переважно домінували поляки. Скрутне економічне становище поглиблювалося ще й національним чинником. Для зміцнення польської присутності на східних кордонах Речі Посполитої в 1920 і 1926 pp. сейм ухвалив закони про надання землі польським офіцерам та солдатам, а також селянам за рахунок поділу поміщицьких маєтків. Окрім того, примусовому поділу підлягала власність осіб непольського походження та державні й церковні володіння колишньої Російської імперії. У результаті, незважаючи на перенаселеність західноукраїнського регіону, полякам було роздано 800 тис. га найкращих земель. Сюди внаслідок цієї акції пересилилося трохи не 200 тис. польських осадників. Ще 100 тис. було спрямовано в міста на посади поліцаїв, поштових та залізничних працівників, дрібних чиновників.

Польський уряд поділив територію країни на дві частини — Польщу "А" і Польщу "Б". До першої входили корінні польські землі, до другої — переважно західноукраїнські та західнобілоруські. У Польщі "А" зосереджувалось 80 % металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництво цегли, вапна й цукру. Уряд свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі "Б". У пошуках кращої долі тисячі українців змушені були емігрувати за кордон.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.