Селянські повстання проти більшовицького режиму

15 декабря 2014, 01:25
студентка
5
281

стаття

У роки Голодомору тисячі селян брали до рук зброю. Причому досить часто ці бунти очолювали… жінки.

Минули роки, відходять люди, а документи зберігають енергетику того покоління, яке чомусь називають жертвами тоталітарних режимів. А може це не тільки жертви, але й борці за волю? Може комусь було вигідно говорити тільки про жертви і поразки, програмуючи наступні покоління українців на невдачі? Давайте замислимось над цим і віддамо шану людям, які не мовчали і не опускали голови в роки, коли лютувала „червона мітла”.

У трагічній історії Голодоморів в Україні пропагандистські міфи минулих часів туго сплелися із правдивим фактажем, настільки, що тепер доводиться відтворювати по краплинкам, що ж відбувалося насправді. Серед іншого побутує міф про неспротив українських селян більшовицьким грабіжникам. Чи так це було насправді?

Мало хто з дослідників цієї трагічної сторінки нашої історії згадує, що в ті страшні часи не всі українці покірно вмирали від голоду. Були й тисячі таких, хто зі зброєю боровся проти радянський активістів і хлібозаготівельників.

Ідеологічного забарвлення селянському повстанському руху надавали різні політичні партії, що діяли в Україні. З 1919 р. у ньому чітко простежується три напрямки: «уенерівські», що виступали за владу Директорії УНР, «анархо-махновські», а також ті, що не мали чіткого політичного забарвлення.

Попри  загальне антикомуністичне спрямування, селянська повстанська ідеологія становила набір розрізнених гасел, що виникали відповідно до ситуації. Вимоги політичного характеру все більше поступалися соціально-економічним. Більшість селянства виступала під гаслами «Мир – хатам, війна – палацам!», «Землю – селянам!».

Потужний сплеск селянського повстанського руху відбувся після закінчення радянсько-польської війни та остаточного закріплення більшовиків на українських теренах. За офіційними даними, наприкінці 1920 - на поч. 1921 рр. лише у великих повстанських загонах налічувалось понад 100 тис. осіб, не враховуючи участі селян у численних повстаннях, що охопили Україну. Зокрема, взимку 1921 р. у повстанні селян Ямпільського повіту на Поділлі прийняло участь понад 15 тис. осіб. У повстанні селян села Терни (Катеринославська губернія) у липні 1920 р. взяло участь близько 2 тис. осіб. 

Застосовуючи тактику партизанської боротьби наприкінці 1920 р., повстанці утримували під своїм контролем майже всю сільську місцевість. Розмах повстанського руху були змушені визнати керівні кола республіки. На IV конференції КП(б)У у березні 1920 р. вони визнали, що «куркуль став фактичною владою на Україні». В. Ленін також визнав, що радянська влада розпочала нову форму війни – селянську.

Не дивно, що стихійний рух українського селянства проти комун і продрозкладки більшовики негайно охрестили куркульським бандитизмом. На боротьбу з "бандитами" і "контрреволюціонерами" (яких за часів Скоропадського і Директорії називали партизанами або повстанцями) більшовицький партійно-державний апарат спрямував усі можливі ресурси й засоби.

Випробуваним знаряддям придушення антибільшовицького руху виявилася Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією і службовими злочинами, яку з березня 1919 р. очолив один із найближчих співробітників Ф. Е, Дзержинського М. І. Лаціс. Чекістські підрозділи, на відміну од Центральної Росії, створювалися не лише у губернських і повітових центрах, а й у багатьох волостях.

Для боротьби з селянським рухом використовувалися армійські підрозділи. Як правило, це були частини, що формувалися поза межами України. На початку травня на внутрішньому фронті діяло понад 20 тис. червоноар-мійців.

Певну роль у придушенні селянських повстань відігравали комбіди. Але їх встигли створити тільки в половині українських сіл. Незрідка вони самоусувалися від активної участі в заходах надто непопулярних властей.

Численні партизанські загони встановлювали контроль над величезною територією. Уряд X. Раковського контролював тільки міста. Багато повстанських загонів не визнавали ніякої влади, займалися мародерством, улаштовували єврейські погроми. Особливого розголосу набули звірства банди отамана Соколовського в Радомишльському повіті на Київщині.
Повстанські настрої охопили чимало колишніх партизанських загонів, включених до складу Червоної армії. Ще в середині березня одним із перших проти уряду виступив член партії соціал-демократів (незалежних) отаман Зелений (Д. Терпило). У травні проти радянської влади виступив Григор'єв, протестуючи проти пограбування села продзагонами. У квітні в Україні відбулося 98 антирадянських виступів, у червні-липні - уже 328. Створювалися об'єднання селян, метою яких була ліквідація режиму більшовиків як антинародного й окупаційного. У липні повстання охопили всю Україну. Антибільшовицькі виступи селянства істотно вплинули на стан Червоної армії, переважно селянської за своїм складом, викликали в ній ряд заколотів, призвели до загального ослаблення дисципліни і масового дезертирства. Під тиском селянського руху Червона армія відійшла з Лівобережжя. Цими сприятливими для себе обставинами скористався генерал А. Денікін, війська якого перейшли в наступ проти більшовиків. 25 червня 1919 р. білі зайняли Харків, 28 - Катеринослав.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.