Голодомор 1921-1923 рр.

15 декабря 2014, 00:14
студентка
4
177
Голодомор 1921-1923 рр.
Дитина - жертва Голодомору 1921-1922рр.

стаття

Післявоєнна господарська розруха, посуха 1921 р. та згубна для сільського господарства економічна політика більшовиків стали основними передумовами голоду 1921–1923 рр., що охопив основні хліборобські регіони колишньої Російської імперії – Поволжя, Північний Кавказ та південні губернії України. Катастрофічнезагострення продовольчої кризи в УСРР було зумовлене підпорядкованістю формально незалежної республіки московському центру.

Причинами, що викликали голод 1921-1923 pp., вважають:

- посуху і неврожай 1921 p., що охопили найважливіші регіони Росії й південні та степові райони України;

- скорочення посівних площ, занепад сільськогосподарського виробництва внаслідок більшовицьких соціально-економічних експериментів;

- надмірні реквізиції продовольства.

Посуха охопила основні регіони постачання хліба - Поволжя, Північний Кавказ, та південні губернії України. На півдні України зима 1921 р. видалася малосніжною, а весна майже - майже без дощів. Ставало очевидним, що врожай в республіці буде значно нижчим очікуваного. Але центральний уряд ігнорував труднощі, що склалися в сільському господарстві України. У районах УСРР, які охопила посуха, дореволюції збирали 400 млн пудів хліба щорічно, а в 1921 р. лише 39 млн пудів.

У 1921 р. Україні фактично було збережено продрозкладку, хоча офіційно було проголошено про запровадження продподатку. Центральне керівництво вимагало збільшити вивіз хліба з уражених посухою південних губерній УСРР. Радянське керівництво України звернулося до керівництва губкомів КП(б)У і губвиконкомів із вимогою за будь-яку ціну вивозити хліб. Селяни зрозуміли, що врожаю не буде і, щоб вижити, треба берегти продовольчі запаси. Вони почали відкрито чинити опір заготівельникам. Тоді політбюро ЦК КП(б)У в травні 1921 р. вирішило залучити до вилучення хліба регулярну армію. Головним завданням було поставлене вивезення хліба до Росії.

Руйнівні наслідки продрозкладки перевищували навіть збит­ки, спричинені війною. Найбільший дефіцит селянських засівів виник не на території, де відбувалися основні воєнні дії (Одеська, Київська, Донецька, Катеринославська, Волинська і Подільська), а саме там, де активно виконувався план хлібоза­готівель (Чернігівська, Полтавська, Харківська губернії). Продрозкладка незабаром поширилася майже на все, що вироб­ляли селяни.

З 2-ї пол. 1920 р. влада істотно збільшила розмір хлібозаготівлі. У районах збройного опору селянства активно використову­валися червоноармійські частини, керовані відомими полководцями громадянської війни В. Блюхером, П. Дибенком, Г. Котовським, О. Пархоменком та ін.

Внаслідок воєнних дій на території України основний тягар продрозкладки 1920 р. ліг на зернові райони Росії. Але після припинення військових дій більшовицький уряд вирішив пов­ністю вилучити хлібні залишки в українському селі.

Тиск на українських селян розпочався уже в березні 1921 р., коли було оголошено «продтижневик» і тисячі комуністів та безпартійних робітників було мобілізовано у хлібозаготівельні загони, які скеровувалися на село. Завдяки посиленню репресивних заходів, інтенсивність хлі­бозаготівель в Україні зросла. У травні 1921 р. до Російської Федерації було відправлено 522 тис., у червні – 728 тис. пудів зер­на. Норми хлібоздачі встановлювалися без урахування висна­ження продовольчих запасів республіки.

Влітку 1921 р. радянські республіки вразила велика посу­ха, що своїми розмірами за попередні 100 років поступалася ли­ше лихоліттям 1869, 1885 і 1891 років. Від неї повністю чи частково постраждала половина засівних площ радянських республік, зокрема, в УСРР – степові й частково лівобережні губернії. Під впливом цих факторів врожайність сільськогосподар­ських культур катастрофічно впала.

План хлібозаготівель неодноразово змінювався. Зокрема, восени 1921 р. він був зменшений до 95 млн, а на по­чатку 1922 р. остаточно затверджений в обсязі 81,5 млн пудів. Фактично в республіці було зібрано 74,9 млн пудів зерна. За вивезене зерно Україна майже нічого не отримала – ані грошей, ані промислових товарів.

Нереальність хлібозаготівельних планів призвела до збере­ження розкладкового методу хлібозаготівель. Незважаючи на формальне проголошення продподатку, формування державного хлібного фонду фактично здійснювалося шляхом позаекономіч­ного примусу. НЕП у 1921 р. в Україну ще не прийшов.

Намагаючись оволодіти хлібними ресурсами самого селянст­ва, влада розпалювала соціальну ворожнечу на селі. Більшовики праг­нули приборкати опір селян-власників, під’юджуючи корисливу зацікавленість селянської бідноти. З метою залучення менш заможних верств села до вилучення продукції більш заможних, комітетам незаможників відповідно до декрету про продподаток надавалася певна частка реквізованих надходжень. Поряд із «класовим підходом» до села скрізь застосовува­лась, як і під час продрозкладки, колективна відповідальність (кругова порука) селян за виконання хлібоздачі.

Для максимального вилучення зерна держава використовува­ла всілякі заходи надзвичайного характеру, які врешті-решт при­зводили до масового збройного тиску на селянство.

12 серпня 1921 р. у спеціальній постанові Ради з праці та оборони про застосування надзвичайних заходів при вилученні продподатку йшлося про введення до волостей та сіл, які опиралися наркомпродівцям, військових частин. Останні мали під час збирання продподатку «негайно вживати найрішучих заходів примусового характеру». Розпорядження голови російського уряду В. Леніна про використання збройної сили для підкорення селян ретельно виконувалося в Україні. Окрім військових частин, опір селянства придушували продо­вольчі дружини, воєнізовані хлібозаготовчі робітничі формуван­ня, створені на зразок продовольчих загонів, що діяли під час громадянської війни. У більшості випадків військова сила впроваджувалася для залякування селян.

Інтенсивне викачування хліба з України в Росію призвело до недосіву в Україні. У 1922 р. різними продовольчими куль­турами у республіці вдалося засіяти 14,4 млн десятин проти 17,1 млн – у попередньому році ( 1916 р. загальна площа засіву становила понад 19 млн десятин). Великий недосів у південних губерніях України внаслідок господарського розорення голоду­ючих селян частково перекрили інші губернії.

Окрім недосіву, південь України спіткав новий неврожай. Посуха охопила 21 повіт. Розорений південь вимагав допомоги, але тиск на Україну не послаблювався. Тільки з серпня 1922 р. по січень 1923 р. у східні регіони республіки було надіслано 9 млн пудів хліба. До того ж центральний уряд зобов’язав українських керівників розпочати перерваний війною експорт хліба, щоб дістати валюту для відбу­дови господарства і зміцнення більшовицького режиму.

Серед наслідків голоду 1921-1923 pp. можна виділити такі:

- людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли від голоду сотні тисяч селян;

- придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором, який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;

- за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.

Таким чином, у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.