Злука ЗУНР та УНР. Акт Соборності.

14 декабря 2014, 15:52
0
70
Злука ЗУНР та УНР. Акт Соборності.

"Розпанахане од віків, переполовинене тіло національне зробило останній акт до того, щоб зростись не тільки духом – бо це давно вже зроблено, але і в політичних формах" С.Єфремов

Ідея Соборності генетично закладена в українцях з давніх давен. Від часів феодального дроблення Київської Русі вона стала однією з запорук збереження нашої державності та національного самоусвідомлення. У найважчі часи національної історії кращі сини України-Русі озброювалися нею для боротьби з ворогами. Сама ж ідея соборності немислима без ідеї державності, без національного поступу. Кращі провідники України – Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Галицький, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Петро Дорошенко і Іван Мазепа в різні часи й за різних історичних обставин намагались втілювати її в життя. Після втрат державної самостійності та ознак державної організації Україною, в нашому народі ніколи не затухала ватра надії на відновлення державотворчого життя і відчуття належності до великої соборницької та єдинокровної нації.

Традиційно соборність сприймалася насамперед як об'єднання всіх національних земель. На жаль, після розпаду Київської Русі українські землі надовго були розірвані, змушені були тривалий час залишатися у складі інших держав.

У середині XVII столітті український народ маючи сильного лідера – Б. Хмельницького, здійснив відчайдушну спробу вийти з-під впливу “великих” сусідів і поставив завдання об’єднати всі етнічні землі, створити міцну державу. Нажаль, здійснити ці плани не вдалося. Після смерті Хмельницького настає період занепаду – Руїна.

Протягом всього ХІХ століття Україна не існувала як географічна і політична реальність. Її розірвали два імперські орли і ті події (“весна народів”, реформаторські ідеї царизму та Габсбургів), які сталися в Австро-Угорщині та Росії не змогли реалізуватися.

До ХХ століття було здійснено ще кілька спроб до консолідації суспільства та соборництва, але все змінили події, які назавжди перелаштували не тільки історію українського народу, але й світову, змінили підходи до світорозуміння та світогляду – революція 1905-1907рр., Перша світова війна, лютнева революція та більшовицький переворот.

Поразка країн австро-німецького блоку у Першій світовій війні зумовила розпад Австро-Угорської імперії. На Західній Україні відповідно активізувався національно-визвольний рух, який вживав рішучих заходів до створення власної держави.

У Наддніпрянській Україні до того часу пройшло кілька архіважливих політичних процесів. В ході Лютневої революції та зміні влади в Російській імперії, на цих землях починається процес формування національних органів влади, які поставили питання про о’єднання всіх земель, де українці становили етнічну більшість.

В ході української революції 1917-1920 рр. національні державні утворення УНР та ЗУНР усвідомлювали важливість створення єдиної соборної держави і впевнено протягом 1918 року робили кроки одне до одного долаючи тернистий шлях революційних подій.

Проголошення акту соборності українських держав було детерміновано низкою вагомих міжнародних і внутрішньополітичних причин.

По-перше, це одвічне прагнення українства до соборного життя, яке залишалося духовним імперативом тривалого бездержавного існування. Пригадаймо намагання Богдана Хмельницького мати козацьку державу «по Львів, Холм і Галич».

По-друге, потужна регенерація соборницької ідеї в умовах розпаду Російської, Австро-Угорської імперій та утвердження української державності по обидва береги Збруча.

По-третє, нагальна потреба об’єднаного військового захисту від зовнішніх посягань.

По-четверте, гостра необхідність скоординованих дипломатичних зусиль по відстоюванню українських інтересів на світовій мирній конференції.

І нарешті, це усвідомлене прагнення національно-територіальної консолідації з боку правлячих еліт обох держав.

У січні 1918 року була проголошена Українська народна республіка (УНР), а на територіях, які входили до складу Австроугорської Імперії, утворилася Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

У грудні 1918 року лідери двох новоутворених держав у місті Фастові підписали договір про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю. Цей договір був урочисто проголошений у м. Києві на Софійській площі 22 січня 1919 року як злука УНР і ЗУНР. Той день увійшов у історію як День соборності України.

Урочистості розпочалися промовою голови делегації ЗУНР, віце-президента УНРади Л. Бачинського, який, сказав: «На цій історичній площі столичного города Києва стаємо оце ми, законні й вільними голосами нашого народу обрані представники Західньої України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Руси, та доносимо Вам, і запевняємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми, український народ західньоукраїнських земель, будучи одною кров'ю, одним серцем і одною душею з усім народом Української Народної Республіки, власною нашою волею хочемо й бажаємо одновити національну державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого і Ярослава Мудрого, а до якої стреміли наші великі гетьмани - Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Відсьогодні Західна Україна лучиться в одне нерозривне тіло, в Соборну й Суверенну Державу».

Є. Петрушевич виголосив промову щодо об’єднання з УНР: «Ухвалений закон залишиться в нашій історії одною з найкращих дат. По лінії з’єднання не було між нами двох думок. Сьогоднішній крок піднесе нашого Духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе».

С. Петлюра звертаючись до представників делегації ЗУНР зазначив: «Ви не в силі представити моєї радості, що ви тут у Києві з нами. Тепер уже будемо спільно будувати Українську Державу, бо без вас не буде України. Ви ж Європа, а ми тут Азія».

Оцінка Акту Злуки громадськими та політичними діячами епохи
Української революції

 

Федераліст  С. Єфремов високо оцінив злуку українських республік:«Розпанахане од віків, переполовинене тіло національне зробило останній акт до того, щоб зростись не тільки духом – бо це давно вже зроблено, але і в політичних формах. Акт справді історичний. Він завершує довгу нашу попередню історію і заразом спложує думки – про те, що має бути».

М. Шаповал«Одначе, ця злука була більш теоретично-юридичною, ніж фактичною, бо галицький Державний Секретаріят уперто стояв на тим, що лише на спільних Всеукраїнських Установчих Зборах буде остаточно установлено закон про форми включення західних земель в одну державну систему і організацію Єдиної влади, а до того Західна Область УНР мусіла-б бути цілком незалежною в своїм існуванні» і наголошував, що «в злуці 22 січня двоєвластіє на одній українській землі було проголошено офіційно».

Зовсім інакшої думки був відомий політик, майбутній прем’єр УНР, І. Мазепа:«Проголошення української соборності було великим історичним актом в житті українського народу, проте мало лише декларативне значення».

В. Винниченко коментує Акт Злуки не з акцентами на його політичній значущості, а з наголосом на його зовнішній недоречній урочистості, помпезності: «свято поєднання»відбулося «розуміється, на Софійській площі, з дзвонами, молебнем, парадом і Головним Отаманом». Зрештою і заголовок підрозділу «Свято поєднання і «Мертонароджений», у якому переповідаються ці події, звучить відвертим дисонансом оптимістичній назві його книги «Відродження нації».

Проте втримати незалежність та єдність України за того періоду не судилось: тяжке економічне та воєнне становище, взаємна недовіра політиків призвели до катастрофи. Через кілька місяців після того, як було проголошено про утворення незалежної Української Народної Республіки, більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупувала Польща, а Закарпаття – Чехословаччина. Із завершенням революційних подій національно-державний процес припиняється на материковій Україні, але продовжується за кордоном, у тих державах, на території яких перебували в еміграції члени уряду УНР. Ідея соборності постійно жила у мріях українців. А як показав останній рік, вона й досі живе і не втратила своєї значущості у свідомості українського народу.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: история Украины
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.