Передумови відродження української державності у 20 ст

7 декабря 2014, 13:25
0
1428

екскурс в історію

"Україна - це нелегка справа. Здобути

Українську державуще не значить її збудувати.

Самих лише нацiонал-патрiотичних почуттiв

для цього недостатньо. Нацiональна iдея не запанує

 без конструктивного державництва".

 

П. Скоропадський, 1918.

В умовах сучасної ситуації як ніколи важливо пам’ятати, які великі часи пережила наша Держава. Адже тоді будувати країну біло вкрай важко. І все ж таки, яко ми знаємо, багато важливих подій, що сприяли розвитку державності, відбувалися саме на початку 20 ст. З тих пір пройшло майже 100 років, тому хочеться нагадати, як відбувалось відродження в 20 ст і що цьому посприяло.

Кін 19-поч 20 ст характеризувався новим політичним пожвавленням, яке охопило українські землі як у складі Російської імперії, так Австро-угорської. Це був справжній вибух національної свідомості і активності, адже на український національний рух все більше зводили наклепи. Так, міністр закордонних справ Росії А. Сазонов на початку 1915 р. заявив з думської трибуни, що український-рух у Росії - зрадницький, штучний, організований за німецькі гроші. Аналогічну політику проводила російська влада і в захопленій восени 1914 р. Галичині. Російська адміністрація на чолі з графом О. Бобринським закрила всі українські видавництва, просвітні, культурні та інші товариства й організації, вивезла у Росію устаткування заборонила видання будь-якої літератури українською мовою. Ці дії пояснювались тим, що нібито не існує української мови, культури і взагалі українського народу, а є малороси, рідна мова і культура яких - російські.

Також днією з важливих передумов стала, звичайно, Перша світова війна. Адже вона сколихнула тоді весь світ і добре підірвала віру в людства і людяність. Але в Україні була навіть гірше, адже вона була «розірвана»  територіально, політично й ідеологічно. Кривавим вихором прокотилася та війна по нашій землі, залишивши пустелю та руїну.

Але на війні питання вирішено не було. Знесилені народи, втомлені від лютості і жорстокості почали революцію, що найгостріше проявилася у царській Росії. Ну, і як вже тепер відомо, в лютому 1917 р у Петрограді було повалено самодержавство. Почала відроджуватися національна свідомість, потяг до свободи. Люди зрозуміли, що не обов’язково вічно вклонятися цареві, що в них з'явився шанс відродити свою державу. Втомлені антагоністи – Росія і Німеччина -  дали можливість скористатися цим шансом.

У Києві 4 (за новим стилем 17) березня 1917 р. були зібрані представники політичних партій, професійних студентських організацій і товариств, які вирішили утворити єдиний керівний орган для того, щоб взяти контроль над національно-політичне  життя, поки не прибрав хтось інший. Цим органом стала Центральна рада. Її головою обрали українського вченого Михайла Грушевського, який у березні повернувся з московського заслання.

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) – історик, науковець, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, громадський та політичний діяч. Написав численні наукові праці та видав томи документів з історії України. Реалізовані ці ідеї були в багатотомному виданні «Історія України-Руси». Був одним із засновників Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини. Після революції 1905-1907 рр. переніс свою діяльність до Києва. Тут ним було створено Українське наукове товариство (УНТ). У вересні 1907 р. увійшов до складу Товариства українських поступовців. Період існування та діяльності Центральної Ради став періодом найвищого злету політичної, громадської та державної діяльності М. Грушевського. Він став головним ідеологом української революції, творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відню. В еміграції М. Грушевський продовжував свою публіцистичну та наукову діяльність. У грудні 1923 р. М. Грушевського заочно було обрано академіком кафедри історії українського народу Всеукраїнської Академії наук України (ВУАН), а на початку березня 1924 р. за дозволом ЦК КП(б)У вчений повернувся в Україну, де розгорнув активну діяльність в напрямку розбудови історичної науки.

17-24 квітня відбулося скликання Всеукраїнського конгресу в Києві. Головною метою діяльності Центральної ради визначила здобуття єдності українського народу, відродження національної державності, соборності шляхом переговорів з Тимчасовим урядом. Що було далі? 4 універсали, а потім – знову неволя, хоч і неофіційна.

Також, безумовно, розвитку державності сприяло і перебування у влади гетьмана П. Скоропадського.  Війна, якій не змогла покласти край Українська Народна Республіка, спричинила обурення й протести. 29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив Українську Державу на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

П.Скоропадський - виходець з українського дворянського роду, крупний поміщик Чернігівської і Полтавської губерній. Закінчив Пажеський корпус (1893), служив у кінній гвардії, був у свиті царя. Під час 1-ї світової війни 1914-18 командував 1-ю гвардійською кавалерійською дивізією і армійським корпусом (у серпні - грудні 1917 - 1-м Українським корпусом). У жовтні 1917 на з'їзді "вільного козацтва" у Чигирині призначений головою військових формувань Центральної ради. Під час німецької окупації став гетьманом Української держави. Він був нащадком гетьмана Івана Скоропадського.

Прийшовши до влади, П.Скоропадський розпочав проводити правову, адміністративну, судову та аграрну реформи. Гетьман щиро сподівався, що зможе поліпшити життя народу. Звичайно, були такі особливості його діяльності, які можна назвати недоліками. Наприклад, його внутрішня політика відзначалася посиленням антиробітничих і антиселянських тенденцій. Але то був його вибір, і позитивних моментів, мені здається, було все ж таки більше. І хоч його гетьманування тривало лише сім з половиною місяців, проте  час він встиг зробити багато корисного для розвитку України, особливо в царині культури і освіти. За його розпорядженням перейшли на українську мову викладання початкові школи. Наприкінці його правління в Україні налічувалося близько 150 українських гімназій. У навчальних закладах, які залишалися з російською мовою навчання, обов'язковими предметами стали українська мова та література, історія та географія України. За гетьмана Павла Скоропадського було відкрито два державні українські університети - у Києві та Кам'янці-Подільському, а третій, приватний, - у Полтаві; засновано Український національний архів; відкрито Український історичний музей та Українську національну бібліотеку, створено Українську академію наук. Тоді ж таки постали Національна опера, драматичний театр, державна капела, кобзарська школа.

Отже, початок 20 ст – це суперечливий і складний період нашої історії, і навіть історії всього світу. Та чи можна сказати, що всі ці події вийшли нізвідки і пішли в нікуди? Звичайно, ні. Накопичення енергії  через постійний гніт мало вилитися назовні рано чи пізно,  тому достатньо було лише приводу, і він знайшовся. А що ж до результатів, то то я не думаю, що вони були даремними. Події стали  серйозною підвалиною для подальшого розвитку і відродження. Хоч діяльність Центральної Ради тривала трохи більше року, вона збагатила державотворчий досвід українського народу. Відбувся розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Найвища – Всенародні збори. Виконавча – Рада народних міністрів. Судова – Генеральний суд. Закони приймали тільки парламентом. Навіть конституція, хоч і тимчасова, була доброю основою держави, для всього іншого законодавства. Багато було зроблено для становлення освіти, врегулювання національних відносин, розвитку культури. Вони довели, що можна й потрібно боротися за свою незалежність, що той, хто шукає, обов’язково знайде спосіб досягнути мети. Більше того, жодна подія не щезає безслідно, все те, що відбувалося, стає відправною точкою для майбутнього. І це треба розуміти, цим треба вміти користуватися. Чи не занадто багато прикладів – зазвичай, гірких і жорстоких - нам вже показала історія? Нам і сьогодні треба шукати свободи, тож на нас лежить на нас лежить відповідальність за обраний шлях.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.