Жити, а не виживати

5 декабря 2014, 15:40
Блогер, соціальний працівник
0
212
Жити, а не виживати

До Міжнародного дня людей з інвалідністю.

Чи легко в Україні людині з особливими фізичними потребами почувати себе повноцінним членом суспільства? Питання швидше риторичне. Ми вкрай рідко зустрічаємо людей з інвалідністю у громадському транспорті, магазинах та на вулиці. І не тому, що людей з особливими фізичними потребами так мало. За статистикою, в Україні їх проживає майже три мільйона. Частина із них навіть не має можливості вийти за межі чотирьох стін, залишаючись в соціальній ізоляції.

“В Україні немає інвалідів”.

Для людей з інвалідністю щодня триває боротьба з тими проблемами, які їх оточують. Інвалідність – проблема багатогранна, що зачіпає велику кількість людських доль. Це соціальне явище, уникнути якого не може жодне суспільство.

“В Україні немає інвалідів”, — наголошує на початку нашої розмови Іван Марусевич, який очолює громадську організацію “Центр реабілітації інвалідів-спинальників”. Витримавши паузу, пояснює: “Це люди з інвалідністю, які живуть поруч із здоровими людьми і є рівноправною частиною суспільства”. Іван Миколайович переконаний, що найбільша проблема для людей з інвалідністю — це дискримінація з боку здорових людей.

“Наприклад, біля торгових центрів та магазинів виділено спеціальні місця паркування для людей з особливими фізичними потребами, проте їх часто займають здорові люди. Ми робимо зауваження і чуємо у свій бік лише лайливі слова. Українське суспільство повинно змінити своє ставлення до таких людей. Інвалідність — це те, від чого ніхто не застрахований. На жаль, українці цього не розуміють. Потрібно змінювати менталітет, а це, без сумніву, важко”, — говорить Іван Миколайович.

Схожу думку висловлює і Володимир Старовойт, голова Соціального Центру “Перспектива-Оболонь”. За його словами, зміна ставлення суспільства до людей з обмеженими фізичними можливостями повинна починатися на місцях, держава цього питання не вирішить.

“Жодним законом не можна виправити ставлення однієї людини до іншої. Все починається з кожного персонально, з його ставлення до сусідів, які потребують допомоги, з участі в місцевій громаді, яка повинна сприяти інтеграції людей з інвалідністю в суспільство, з розуміння соціальних процесів”, — додає він.

Соціальний захист по-українськи.

Проблема ставлення до людей з інвалідністю не єдина. Якісне медичне страхування, повноцінний соціальний захист та умови незалежного самостійного життя — це те, що необхідно для людей з особливими фізичними потребами вже сьогодні.

Змінити ситуацію і підвищити якість життя людей з інвалідністю потрібно, створивши для них належні умови життя. Повноцінного життя, на яке вони заслуговують. Інструменти, що можуть це забезпечити вже багато років успішно реалізуються у країнах Європейського Союзу. Наприклад, у Німеччині близько 80 % людей з інвалідністю працюють після реабілітації, а 20 %, нездатних до праці, мають хороший якісний догляд. Подібні показники характерні і для інших країн Європи. Це реальність, до якої маємо прагнути.

На жаль, Україна не надає того належного соціального захисту, який мала б здійснювати. Українським громадянам з особливими фізичними потребами доводиться виживати, а не жити.

На думку Володимира Старовойта, голови Соціального Центру “Перпектива-Оболонь”, соціальний захист інвалідів повинен полягати не лише у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування та пристосування житла. Люди з інвалідністю — це проблема не лише держави, а й місцевої громади, яка повинна надавати психологічну підтримку та забезпечувати інтеграцію людей з обмеженими можливостями у соціум. Необхідно також встановлювати опіку або сторонній догляд, пристосовувати громадський транспорт, засоби комунікацій відповідно до особливих потреб людей з інвалідністю.

“Крім цього, на місцевому та державному рівнях повинна бути розроблена програма з реабілітації та подальшої інтеграції в суспільство. Однією з її головних передумов є особиста економічна незалежність. Досягти цього можна лише завдяки працевлаштуванню. Не дивлячись на те, що працездатність людей з особливими потребами буває обмеженою, робота їм необхідна”, — підкреслює Володимир Старовойт.

Нові виклики.

В умовах фактичної війни на Сході України з кожним днем збільшується кількість людей, які потребують допомоги якісного медичного обслуговування. Фахова допомога може врятувати не одне життя та запобігти інвалідизації український солдат, що повертаються із зони АТО.

Як ніколи, держава повинна забезпечувати людей засобами протезування та пересування, надати можливістю пройти повноцінну реабілітацію. Але окрім заходів держави, важлива соціальна участь кожного. Українці на місцях повинні підтримувати людей з інвалідністю, дати відчути їм, що вони не покинуті і будуть почуті в будь-який момент.

Міжнародний день людей з інвалідністю не просто повинен привертати увагу до проблем цих людей, а й акцентувати увагу суспільства на тих перевагах, які воно отримує від участі людей з особливими фізичними потребами у політичному, економічному та соціальному житті. Цей день має стати нагадуванням про наш обов’язок виявляти турботу до них. Інвалідність повинна сприйматися як прояв унікальності людини.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: соціальне життя,інваліди
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.