Постать Миколи Міхновського

24 ноября 2014, 23:15
0
31

Теорія в практиці

Миколу Міхновського можна порівняти із постаттю митця, творіння якого змогли по-справжньому оцінити лише предки. Це людина сильного, прямолінійного характеру. Його критикували, не сприймали, але заперечити висоту ідей діяча не можна. Гасла Миколи Міхновського вражають своєю сміливістю, адже проголошення боротьби за Україну 1900 року для багатьох сучасників було безумством. Але вони послужили натхненням, поштовхом до початку цього омріяного визволення, яке затяглося майже на століття…

         Активна громадянська і політична діяльність Миколи Міхновського розпочинається ще на першому курсі Університету Святого Володимира. Він загорається ідеями «Братства тарасівців» - першої організації, що рішуче виступила за українську державність. Головна їхня зброя – створення національної ідеології, яка ґрунтується на заповідях Кобзаря. Це і стало основним заняттям молодого студента.  Проте організація не могла довго залишатися у підпіллі. Харківський гурток Братства ліквідували, частина було арештовано.

Микола Міхновський не відійшов від громадської діяльності, закінчив навчання в університеті, пізніше переїхав до Харкова. Він був дуже успішним адвокатом, контора процвітала, але це було не перепоною для подальшої боротьби, лиш її частиною. Йому вдалося організувати у Харкові концерт, присвячений 100-річчю Івана Котляревського. Потім не одноразово брав участь у різних культурних заходах, де вперше у його промовах з’являються радикальні заклики до збройного відвоювання справедливості для українського народу.

Безперечно, вагомою заслугою Миколи Міхновського було створення на зламі століть 1900 року Революційної української партії, яка стала першою у Наддніпрянщині, що проголошувала самостійницький напрямок. Програмою цієї організації став маніфест М.І.Міхновського «Самостійна Україна». Цей твір поправу можна вважати переворотом української свідомості. По-перше, смілива думка про від’єднання від царської Росії через порушення нею рівноправних відносин. З точки зору правової аргументації, цей документ дійсно заслуговує називатись ідеальним. По-друге, Міхновський вводить практичне відображення національної ідеї – націоналізм. Він вважає, що настав час для повернення державності, витравлення із свідомості українця лояльності, яка тільки заважає боротьбі: «Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що це вже остання боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби». Кожна нація має право на самоствердження, тому народ має бути національно зорієнтованим. Інтелігенція має стояти на чолі війни за знищення імперій, а ідеалом має бути національна незалежність: «Україна для українців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам'ятаймо, що слава і побіда - це доля борців за народню справу».

Брошура викликала величезне обурення у проросійськи налаштованих. Міхновському закидали шовінізм, радикалізм, загалом усе, крім патріотизму, який істинно був йому властивий. Але це не зупинило його. На противагу соціалістичним марксистським ідеям, що починають активізуватися у суспільстві, М. Міхновський створює Українську народну партію, яка чітко окреслила траєкторію своєї діяльності. Це націоналістична партія, першочерговим завданням якої мало стати відновлення незалежності України. Саме Микола Міхновський став головним ідеологом, склав «Десять заповідей УНП». «Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей,» - проголошує перша заповідь УНП. Міхновський не радить збавляти оберти, а тим паче зупинятися. Вороги України мають бути знищені, і якщо не зробити того зараз, можливо, іншого часу не буде. Він заперечував національне гноблення українського народу, його мови та культури.

1904 року Микола Міхновський перейшов від теорії про збройну боротьбу до практики. У Харкові члени УНП підірвали пам’ятник Пушкіну. З початком Першої світової війни Міхновський пішов на фронт, але не воював, адже не підтримував Росію. У цей час в нього вперше виникає задум створити українську армію, яка б стала рушійною силою у боротьбі. У добу Української революції в нього виникає така можливість. 15 березня 1917 року він став одним із тих, хто проголосив альтернативну Центральну Раду. Вона мала виключно самостійницький характер, на відміну від законної ЦР. Незважаючи на те, що пізніше вони об’єднались, суперечок було не уникнути.

11березня 1917 було вирішено утворити Перший український полк імені Богдана Хмельницького у складі російської армії. Уже 16 березня було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка, організатором якого став Микола Міхновський. Ідея українізації російської армії знайшла багато прихильників, що не задовольняла лояльно налаштовану Центральну Раду. Остаточно було зіпсовано стосунки після придушення повстання військових.

Коли до влади прийшов Павло Скоропадський, Микола Міхновський став по одну сторону барикад із ним. Він схвалював ідею гетьманату, проте досить часто критикував її. Після приходу Директорії Міхновський спланував її повалення, адже вважав, що соціалізм приведе до повного розвалу. Він планував збройну акцію разом із українською армією, зокрема з командиром Запорізького корпусу Петром Болбочаном. Проте виступ зазнав провалу, навіть не розпочавшись. Активна політична діяльність Миколи Міхновського на цьому була закінчена.

Микола Міхновський – геніальний ідеолог і теоретик, та, на жаль, його практика не увінчалась великим успіхом. Але ідеї – невмирущі, і вже пізніше вони стали натхненням до подальшої боротьби за долю Україні. Саме такої, яку прагнув Микола Міхновський…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.