Голодомори в УСРР в 20-30-х роках ХХ ст.

20 ноября 2014, 21:44
0
196
Голодомори в УСРР в 20-30-х роках ХХ ст.

«… А одне під тином опухла дитина, голоднеє мре…» Тарас Шевченко

Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30- х років, історія України не знає. Його причини досі остаточно не з’ясовані. Одні вважають, що голод був спланований Сталіним та його спільниками заздалегідь, щоб винищити українське селянство, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психології. Інші доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли доля селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне – голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно. Страшно навіть через півстоліття ступати болючими стежками пам’яті про небачений у світі голодомор, який стався на благословенній землі нашого квітучого краю. Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої радянської імперії - раптово зник хліб і люди залишилися без зернини. Пухли старі й малі, вмирали роди і села.

Смерть чигала на шляхах, на полі, по хатах. Її кістлява рука, здавалось, вдень і вночі не випускала своєї кривавої коси. А в новий 1933 рік уся Україна перетворилася на суцільну могилу. У світі не зафіксовано голодомору, подібного до того, який випав на долю наших дідів і бабусь.

Що ж таке голодомор?

Голодомор в Україні 1921–1923 — масове серійне вбивство корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом, головно у південних областях України, в 1921–1923 роках, спричинене конфіскацією у селян та вивезенням хліба з України до Росії, Західної Європи та Америки радянською владою в Україні, під тиском влади Радянської Росії. В середньому по територіях, де компактно на той час мешкали українці, урожай був трохи нижчим від норми через посуху на півдні України, Кубані та Поволжі.

Голодомор 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

В історії, як відомо, є багато "білих" плям. На противагу, питання про Голодомори в Україні дехто вже вважає "замусоленим". І дарма, адже дослідження та знання власної історії – це визначник елементарної самоповаги нації (як і кожного її представника). Зазвичай, не маючи власної думки, ми погоджуємося з чужими словами, але подекуди не усвідомлюємо їхнього підґрунтя. Не претендуючи сказати нове слово в літописанні, спробуємо пролити дещицю світла на усталені погляди щодо Голодоморів 20-30-х років.

Погляд №1. "Голод = геноцид"
Саме з цієї тези, а точніше, з різниці у поглядах на неї, починається перетворення історичного факту голоду на інструмент цілком сучасного політичного протистояння. Російські дослідники (Л. Павловський, П. Толочко, А. Сахаров) наполягають, що події 1932-33 років – результат колективізації, що не міг бути спрямованим проти українства. Тим не менш, визнають, що голод найбільше торкнувся території України, Північного Кавказу, Кубані, Поволжя, Слобожанщини та півночі Казахстану (так званий "сірий клин"), тобто регіонів із значною масовою часткою українського населення.
Безперечно, інтерпретувати факти можна по-різному. Зате статистика не потребує коментарів. За даними переписів населення СРСР 1926 та 1939 років, населення країни в цілому, а також Білоруської та Російської республік зросло (на 16%, 11,2% та 28% відповідно). При цьому в графі "УРСР" цифра зменшилась на 9,9%. Голод забрав більше семи мільйонів життів українців. Чи варто ще глибше вдаватися в історичні подробиці?

Погляд №2. "Голодомор – штучний".
"В Україні – "голод", у Росії – "колективізація" – зазначав уже згаданий російський політтехнолог Л. Павловський. Ї справді, за наказом "зверху" хлібозаготівельні органи відбирали у селян значну частину врожаю. Особливістю ж такої акції на українських етнічних територіях (що визначало також і характер геноциду) було те, що забирали не лише хліб, але й усе їстівне (хліб, картоплю, пшоно, навіть страви зі столу), позбавляючи таким чином людей права на життя. На додачу до всього 22 січня 1933 року вийшла постанова про заборону виїзду українського та кубанського селянства за межі населених пунктів, закривши останній із можливих шляхів надходження продовольства на село. Невже це теж потреба колективізації? Ще одна цікава деталь: для корінного населення Казахстану, що голодувало, були створені сприятливі умови для виїзду. Проте не для українців. Чому? Беззаперечної відповіді не знає ніхто…

Погляд №3. "Голодомор – спосіб зміцнити вплив радянської влади"
Яскравим підтвердженням цій тезі є сумнозвісні "чорні дошки", що зажили собі трагічно-кривавої слави. У владних кулуарах неодноразово заводилися розмови про внесення у переліки найбільш контрреволюційних населених пунктів. Найбільше потерпала Кубань – оплот українства (на той час тут діяло 400 українських шкіл, театр, Український педагогічний технікум, виходило 37 газет українською мовою тощо). Спустошувалися села – база національно-визвольного руху або "угроза российской власти". Факт голоду замовчувався особливо ретельно з тією метою, щоб українська діаспора не змогла організувати допомоги. Так і продовжувалася боротьба непокори зі згодою працювати на добробут "единой и неделимой".

Міжнародні аспекти визнання Голодомору як геноциду

Поняття „геноцид” було введено у міжнародно-правове поле лише ухваленою 11 грудня 1946 року резолюцією 96(І) Генеральної Асамблеї ООН, яка визначила: “Згідно з нормами міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого головні винуватці мають бути піддані покаранню”.

9 грудня 1948 року ГА ООН одноголосно прийняла „Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього”, яка набула чинності з 12 січня 1951 р.

У статті I Конвенції проголошується: „Сторони, які домовляються, підтверджують, що геноцид, незалежно від того, чи здійснений він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права, і проти якого вони зобов’язуються вживати заходи попередження і карати за його здійснення”. Стаття II подає визначення геноциду: „Дії, здійснювані з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, расову або релігійну групу як таку». Під знищенням розуміється:

1.                вбивство членів групи;

2.                заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам групи;

3.                навмисне створення життєвих умов, розрахованих на цілковите або часткове фізичне знищення її;

4.                вжиття заходів, розрахованих на попередження дітонароджуваності у середовищі такої групи і, нарешті, д) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу”.

Тому з вищесказаного я можу зробити такий висновок, що, дійсно, голодомори в Україні були геноцидом проти українського народу та селянства.

В інтернеті з історичних джерел були розміщені спогади про ті страшні часи Базая Павла Григоровича ,1920 р. н.:  «Тоді померло дуже багато людей, понад дві третини села вимерло. Деякі не витримували голоду й топилися. Багато селян в надії на порятунок тягнулися в міста, але там помирало просто на вулиці. Мерців майже ніхто не захоронював. Якщо й ховали, то дуже часто у великих «братських могилах», скидаючи туди десятками. Не було сил навіть ями копати, тому людей скидали в колодязі, яри та інші ями. Було страшно…Вижили лише дивом завдяки великому бажанню батьків і Богу. Після цього страшно ненависть до комуністичного ладу і (його) лідерів: вони винищували власний народ…»

…Було страшно… Мені здається, що було не просто страшно! Було надзвичайно страшно!!! Для людей це були не просто голодомори, це була боротьба за життя, боротьба з найстрашнішим противником – смертю…

“Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме – винищення української нації”.

Рафаїл Лемкін ( людина,що винайшла термін “геноцид” )


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Голодомор 1932-1933,Україна,Історія України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.