Дисидентський рух в УРСР

2 ноября 2014, 16:12
0
62
Дисидентський рух в УРСР
Іван Дзюба - дисидент, автор праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

Прояви та значення дисидентського руху на Україні

Перш ніж розповідати про рух дисидентів, слід згадати, що ж це таке. Дисидентський рух - це рух в УРСР, який можна визначити як культурницько-політичний. Учасники цього руху боролися за демократизацію суспільства, поновлення та дотримання прав та свобод людини. Власне в Україні ця течія набула більшого розмаху, ніж на інших територіях. Українські дисиденти боролися за право вільності української мови, її культури та можливості повернення народу його державності та соборності.

Явище дисидентів на теренах Радянського Союзу виникає приблизно в 1950-1970 рр. Логічно, що нація, яка пройшла десятиліття терору, та яка перебуває під владою Хрущова, почала надавати значення своїй державності, традиціям, мові та іншому. Саме на цьому тлі виникають дисиденти. Як поборники прав та свобод, як люди, які вільно висловлювали власне невдоволення політикою СРСР та його владою. 

Прояви дисидентства були різноманітними. Напевно, всі ми чули відому працю І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" Саме з неї починається літературно-національна боротьба за свободу і визволення від московського гніту.

 Загалом в українському дисидентському русі, на думку його дослідника Ю.Зайцева, можна виділити чотири основні напрями: самостійницький, національно-культурницький, правозахисний, релігійний. Найрадикальнішим, атому й найбільш переслідуваним був самостійницький напрям. Його прихильники виступали за державну незалежність України, яку планували здобути мирними засобами, хоча окремі з них не відкидали можливості збройного виступу. Наприкін. 1950-х років у західноукраїнських областях виникло кілька нелегальних організацій: Об'єднана партія визволення України, Українська робітничо-селянська спілка, Український національний комітет та ін. Серед них виділялася Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), яка була створена у 1958 р. на Львівщині групою юристів. Проголосивши себе спадкоємницею ідеї боротьби за самостійну Україну, УРСС виступала за реалізацію статей республіканської і союзної конституцій, які передбачали вихід України зі складу СРСР. Однак у січні 1961 р. організацію було викрито, її членів — І.Кандибу, С.Віруна, В.Луцького, О.Лібовича, И.Боровицького, І.Кіпиша — засуджено на різні терміни ув'язнення, а керівника, Левка Лук'яненка, — до розстрілу, пізніше заміненого на 1б-річне ув'язнення.

Подібні судилища відбулися також над членами інших підпільних організацій, зокрема Українського національного комітету (1962) та Українського національного фронту (1967). У результаті кількох чоловік було розстріляно (І. Коваль, Б.Грицина, М.Проців), багатьох засуджено на тривалі строки ув'язнення.

 Яскравими представниками цього напрямку були також історик В.Мороз, журналіст В.Чорновіл, вчителька О.Мешко, мистецтвознавець Б.Горинь, психолог М.Горинь, поет В.Стус, письменник Г.Снєгірьов, літературний критик Є.Сверстюк та ін.

 Національно-культурницький напрям, представлений насамперед такими шістдесятниками, як літературні критики І.Дзюбата І.Світличний, літературознавець М.Коцюбинська, мовознавець 3.Франко та ін., базувався на необхідності духовного і культурного відродження українського народу, передусім його національної самобутності, історії, традицій, мови. Поборники національно-культурних прав протестували проти цілеспрямованої русифікаторської політики, нищення пам'яток історії та культури, незаконних арештів, утисків національної інтелігенції тощо.

 Значення цього руху важко переоцінити. Він набув широкого розголосу по всьому СРСР та навіть за кордоном. Багато публікацій дисидентів зберігаються і нині, не тільки на Україні, але й в інших державах. Навіть у Москві було сформоване коло підтримки дисидентів у ті часи. Завдяки невпинній боротьбі дисидентів, у громадян почала зароджуватися думка, що український народ зовсім не менший брат Росії, а окрема держава, яка здатна сама встати на ноги та буду незалежною. 

 І сьогодні рух дисидентів возвеличують, як людей, які були гідними своєї Батьківщини та намагалися врятувати її від лиха, що переслідувало нас протягом багатьох років. Проявом такої пошани є створений музей дисидентського руху, який зберігає в собі листи, петиції та доробки письменників та людей мистецтва. Також про дисидентів було знято документальний фільм в 7 серій. 

 Отже, не забуваймо свого коріння, бережімо, плекаймо його. І намагаймося зробити кращою нашу державу. Адже за нас цього вже ніхто не зробить/

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.