Зворотня сторона виборів після Революції Гідності

30 октября 2014, 00:39
заступник голови Ради ГО "Бюро правди"
0
78

Про те, що не знайшло відображення в українських ЗМІ або як я був відправлений на "свій Донбас"....

Виборчий процес в Україні є дуже специфічним та цікавим явищем. Особливо завершальна його стадія — день голосування. 

Для когось він є святом, особливо для мешканців сільської місцевості. Пам'ятаю, як я ще маленьким ішов разом з батьками до виборчої дільниці, як ми дружньо вкидали бюлетень до урни. На вулиці села в той день було більше людей, ніж у будь-який інший час. Всі святково одягнені, веселі суперечки, черги в “сільській кооперації”. 

Для когось цей день є часом для хорошого заробітку. До речі, мене завжди цікавило запитання, як люди потрапляють до штабів партії під час виборчої кампанії, не маючи ніякого до неї відношення, а потім безслідно зникають...

А для когось цей день просто хобі, як для мене. Люблю спостерігати за процесом голосування, а особливо за підрахунком, а то і брати в ньому участь. Починаючи з 2010 року я не пропустив жодного дня голосування, безпосередньо працюючи або членом виборчої комісії, або спостерігачем. При цьому я завжди був представником опозиційних кандидатів, партій або організацій. Зокрема, на попередніх трьох виборчих кампанії я був спостерігачем-волонтером громадянської мережі “Опора”, що вважаю за честь для себе.  Цьогоріч я як член Радикальної партії Олега Ляшка (я сам не можу зрозуміти як мене туди занесло?!!!!), сподівався спостерігати від цієї партії. Проте, чим швидше наближався день голосування, тим більшу відразу я починав відчувати до цієї партії та її лідера, у зв'язку з тими процесами, що відбувалися всередині. В знак протесту я вийшов з партії:

Оскільки вже наближалась дата виборів, я обрав перший-ліпший варіант. Цим варіантом, як згодом виявилось, було спостереження від однієї з олігархічно-опозиційних партій. Головною умовою спостереження визначили контроль над процесом підрахунку голосів. Спостерігачем я записався разом із однією хорошою знайомою. Нас направили на сусідні дільниці в одному і тому ж приміщенні. Спостереження відбувалось в такому специфічному районі, як Троєщина. Як виявилося, це став найсуперечливіший та найдивніший день голосування, які я бачив, навіть порівняно із виборами за часів “царя” Януковича.

Підвезення виборців, направлення відеокамери на урни, присутність більшості членів виборчої комісії однотонно-голубого кольору  виглядають тепер зовсім не цікаво порівняно з тим, що я побачив 26-27 жовтня 2014 року в гімназії на вулиці Марини Цвєтаєвої..

Приїхали ми зі знайомою рано-вранці, поблукали-побродили, поки знайшли свою школу-гімназію-виборчу дільницю. І — о диво! - у приміщенні гімназії знаходилось окрім наших двох ще й третя виборча дільниця!. Увесь день виборчий процес виглядав у гімназії, як писав один російський класик :”Смешались в кучу кони, люди, И залпы тысячи орудий...». 

Одну виборчу дільницю ми знайшли відразу. Іншу нам порадили шукати на другому поверсі. Коли ми туди піднялись о 7:55 (за 5 хвилин до старту голосування) у нас склалося враження, ніби ми герої одного із американських фільмів, не вистачало лише диких косуль :). Як герой вестерну, там гуляла лише жінка-міліціонер, яка теж шукала членів цієї ж виборчої комісії. Ось як виглядала виборча дільниця:

 

Але в 7:58, еврика, - ми їх знайшли! Вони були в кабінеті української мови та літератури на першому поверсі. Невідомо, що вони там робили, але о 8:03 із запломбованими урнами в руках вони дружно пішли на другий поверх на свою виборчу дільницю. Хоча, оскільки пломбували урни, вкидали контрольні талони та ділили бюлетні між собою там, у нас склалося враження, що сьогодні виборці як істинні патріоти будуть голосувати за Борислава Березу в класі української мови, щоб підкреслити свій патріотизм та відданість Батьківщині. У цей час, коли на одній дільниці на першому поверсі скопилась достатня кількість виборців, які уже дружньо голосували, на другому поверсі на нашій цікавій дільниці виборці лише шукали своїх членів комісії зі списками, бюлетенями та самі урни. Проте там вони бачили лише порожні кабінки для голосування, таких самих розгублених спостерігачів та бідну-одиноку жінку-міліціонера...

Якщо на виборчих дільницях на першому поверсі проходили більш-менш спокійно протягом дня голосування і ночі підрахунку, то друга виборча дільниця, а саме її члени, продовжували мене дивувати “чесністю і демократичністю” виборчого процесу після Революції Гідності.

Після обіду мені довелось замінити свою знайому і самому продовжити контролювати процес на виборчій дільниці на другому поверсі. Коли я прийшов туди реєструватись, я зустрів члена виборчої комісії “під шафе”, який поводив себе як голова, і спочатку у мене склалось враження, що він ним і є. Проте, коли я попросив зареєструватись, він сказав, що не є головою, але довго розпитував хто я і чому прийшов, переконував іти додому. Мені здається, що він у мені не зустрів свого майбутнього “собутильніка”. Врешті-решт він все-таки направив мене реєструватися до голови та секретаря комісії. Будь-яка людина, яка в той момент (а це був ще не вечір), аби побачила голову цієї комісії, то подумала б що він або дуже виснажений, або дуже п'яний. Оскільки я за життя бачив як багатьох стомлених, так і багатьох п'яних людей, а також легко можу розрізнити запах кави і запах коньяку, то я з 99% точністю можу сказати, що він був уже добряче "зачарований зеленим змієм"... Зареєструвався я там все-таки без проблем.

І ось, розпочався процес підрахунку. Дільниці на першому поверсі рахували в досить швидкому темпі, незважаючи на більшу кількість зареєстрованих виборців, порівняно з другоповерховою дільницею. Спочатку ця дільниця теж взялася жваво. Проте, ця жвавість скоро закінчилася, коли вони почали рахувати талони. Кількість талонів у них постійно не сходилась. Дивом якихось маніпуляцій, вони всеж дорахувались до тієї кількості, що була їм потрібна. Потім розпочався підрахунок виборців, що проголосували згідно списків. Це був тривалий процес, ніби вихід  народу  Моїсея з Єгипту до Землі обітованної. Поки вони ще маніпулювали зі списками, дільниці на першому поверсі вже почала підрахунок голосів за кандидатів-мажоритарщиків. Відмучившись зі списками, з енною кількістю перекурів, вони перейшли до підрахунку самих бюлетенів. Цей процес я не буду детально описувати, тому що їх декількаразовий перерахунок і постійне неспівпадіння кількості бюлетенів мене не дивувало, а навіть вразило, що вони змогли дорахувати в тому стані, у якому була значна частина членів.

Потім почався процес підписання протоколів. Підписував і заповнював хто що хотів, і кому що треба, не дивлячись на зміст протоколів.

 

Коли я відповідно до Закону “Про вибори народних депутатів України” попросив надати копії протоколів, мені спочатку в грубій формі порекомендували заповнити самому протокол, а потім на мою законну вимогу самостійно надати мені копію протоколу, розпочалась зовсім цікава та "демократична" процесія. Більшість членів комісії почала допитувати, з якої я партії, і чому учу їх законів. Під тим тиском і загрозою бути побитим, я вимушений був показати своє посвідчення, і признатися членам комісії, від якої партії спостерігачем я є. Це їх ще більше завело. І я, людина, яка сама себе все свідоме життя вважала патріотом, був посланий “на Донбас і в Росію”, спостерігати за виборами там. Звичайно ж, відчувши образу, я вирішив усе-таки їм трохи накапостити. Я почав готувати акт про правопорушення. Солідарними зі мною виявились дві досить літніх жіночки, яким край були необхідні копії протоколів, і яких також примусили самостійно їх заповнювати. Проте, вони мені пропонували написати лише скаргу, а акт вони навідріз відмовились підписувати, бо перспектива суду їх, мабуть, налякала. Будучи дуже стомленим і відчувши себе “посланим на Донбас”, я втратив здатність боротись із цією комісією. Нашвидкуруч заповнені протоколи я сунув на підпис комісії.

Підсумувавши цей виборчий процес печаткою на пожмаканих копіях протоколів і вражений "демократизацією" виборчого процесу по-українськи (все-таки залишили ми "по-новому"), я поїхав додому. Залишилось тільки бажання  поділитись своїми враженнями, які не напишуть у своїх звітах ні “Опора”, ні КВУ, ні ОБСЄ, зважаючи на їх політкоректність.

 Ось я коротко їх виклав. І Вам ставити оцінки виборчому процесу по-українськи, який я передав своїми словами. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Выборы в Верховную Раду 2014
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.