Як змінити те, від чого нас уже верне…

Очищення державного організму вже мало б закінчитися...

Сьогодні думаючи про раціональні зміни в країні, я поставив собі дуже реальне, прагматичне і важке питання: як можна в Україні докорінно змінити життя, принципи керівництва і тому подібне? І я в жодному разі зараз не кажу про люстрацію, депутатів в смітниках, чи на чому там ще сьогодні заробляють гроші!

Я зараз говорю про реальні зміни: як зробити так, щоб гроші на дороги – йшли на дороги; фінанси на освіту – витрачалися на освіту; фарба із ЖЕКу – використовувалася у парадних, а не на дачах… . Я зараз ставлю питання про механізм дій? І питання «як» просто заганяє мене у кризовий кут безвиході. Мені навіть на секунду стало шкода наших нардепів. Принаймні тих, які переймаються схожими питаннями. Принаймні, якщо такі у нас існують.

Так от, банальні і з усіх сторін обсмоктані фактори: наш менталітет, національна лінь (як казав Валентин КорніЙОвич: всі народи працьовиті, а у нас тільки працелюбний), кумівство і братерство («мамізм, папізм, дочірство і синірство»), світоглядна спадщина СРСР – змушують мій мозок моргати червоним надписом: «Зміни неможливі!» І досвід Грузії здається зараз далеким міражем для виснаженого і спраглого народу.

Майже розчарувавшись, проте не відпустивши питання про  механізми змін, систему державного устрою, я змусив мозок з глибин свідомості викопувати відповідь. Ідея, яку я в результаті отримав, мені сподобалася настільки, що я готовий її представити для обговорення українців.

Отже, на мою думку, єдине що може стати підґрунтям справжніх докорінних змін в Україні– це ВЛАСНЕ ДОСТОЇНСТВО ЛЮДИНИ! Те достоїнство українця, який в момент прийняття хабара подумає «Невже ж я таке падло, щоб так принижувати себе і всіх навколо?» Те достоїнство українця, який в момент виймання коштів на трасу Київ-Одеса, подумає: «Невже ж я дійсно гниль цього народу, і через мене люди стоятимуть в жахливих заторах?» Те достоїнство українця, який в момент наказу розводити на заводі молоко водою, подумає «Невже я називаю бізнесом те, чим плюються люди?» Те достоїнство українця, який в момент, коли давиться новим мільйоном після вирізки заводу, думає: «Невже я реально це роблю, коли 4 тисячі сімей залишилися без роботи»! Те достоїнство українця, який в момент продажу протухшої, але помитої ковбаси, думає: «Невже я дійсно зараз підсовую цю гниль дитині?»

Тільки таке достоїнство людини, на мою думку, може зрушити якісь зміни в нашій великій, багатій, Богом обраній для нас Україні.