Роль Івана Франка в національному відродженні України

Національні ідеї Каменяра

Аналізуючи теперішній стан українського народу та України загалом, можна зробити висновок, що питання національної ідеї є актуальним як ніколи. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції",- сказав свого часу Великий Каменяр, один з найбільших виразників національного духу українців, продовжувач традицій свого геніального попередника Тараса Шевченка, - Іван Франко. Він став великим тому, що вийшов з народу, йшов у ногу з народом і вів його вперед, закликаючи "добувати хоч синам як не собі, кращу долю в боротьбі". Він завжди був у передніх рядах тих, хто ламав скелю старого світу в ім'я нового; скелю неправди і визиску в ім'я правди, добра і краси. Національне визволення І. Франко бачив не у знищенні інших держав і культур, а в засвоєнні всього кращого, що витворила світова цивілізація і культура. Його концепція національної ідеї ґрунтувалася на визнанні нації як неповторного й самосвідомого суб’єкта історичного процесу, як явища духовно цілісного, єдиного. Природним утворенням з його точки зору є не нація, а етнос, нація ж є "суцільний культурний організм". Іван Якович писав у статті "З кінцем року" (1896 р.) та в ряді інших праць, що програма націотворення, цілеспрямованого національного будівництва має комплексний, всебічний характер. За Франком, ані нова академія наук, ані тисячі шкіл, ні тисячі книжок і брошур не зроблять Україну суб’єктом історії, бо потрібна інтегральна праця в усіх галузях – як у культурі, так і в економіці та політиці. На провідне місце ставився ним розвиток освіти, преси, збереження мови. Саме початок XX століття у творчості І. Франка пов'язаний із цілком ясним розумінням необхідності не тільки культурної самоідентифікації, а й державної самостійності народу. І хоча на початку століття ця самостійність ще „поза межами можливого", інтелектуальні сили мусять робити все, щоб досягти цієї незалежності. Майбутня українська держава бачиться на початку XX ст. видатному вченому і письменникові як єдина соборна держава. Проте політична діяльність і партійна робота не цікавили в цей час І. Франка. Тож він виходить спочатку з радикальної, а пізніше і з національно-демократичної партії, якуразом з М. Грушевським заснував у 1899 році. Відтепер І. Франко віддається виключно літературній та науковій праці. Ідеї державної самостійності України найглибше втілилися у поемі „Мойсей" (1905), в якій біблійний пророк веде гебреїв з єгипетської неволі до землі обітованої. У історії цього походу відбилась і доля України, яка поневолена двома імперіями - царською Росією та Австро-Угорщиною у 1918-1920 рр. З часом письменник дійшов до висновку, який переріс у передчуття неготовності українців до практичної реалізації національної ідеї. Життєво важливою стала потреба морально-політичного та психологічного визрівання народу до рівня свідомого державотворця. Іван Якович Франко - чи не найкращий приклад такого визрівання. Він випереджав , а тому і залишив по собі вічну славу та визнання. Клочай К. І.