Гетьманщина як прообраз Української держави

15 октября 2014, 10:13
0
163
Гетьманщина як прообраз Української держави
Гетьманська Україна в 1649 — 1654 роках

Гетьманщина

 Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорозьке». Історики дали цій державі умовну назву — Гетьманщина. Швидка організація державного життя на визволених територіях засвідчила, що Національно-визвольна війна відкрила широку перспективу для майбуття українського народу. Як відомо, остаточну мету визвольних змагань козацтва Богдан Хмельницький вбачав у відродженні Української держави. При тому гетьман брав до уваги не тільки державотворчий досвід Запорозької Січі й Великого князівства Литовського, а й державницькі традиції Київської Русі та Галицько-Волинського королівства, пам'ять про які жила в колах української православної шляхти й духівництва, а від часів Сагайдачного — і серед козаків. Про живлющість ідеї утвердження козацької держави добре знали в Західній Європі ще задовго до 1648 р. Зокрема, семигородський князь 1628 р. говорив, що «козацький народ може відділитись від Польщі й збудувати окрему республіку, якщо тільки знайде для своїх змагань розумного та шляхетного вождя й ініціатора».

Територія козацької держави в ідеалі мала охоплювати всі етнічні українські землі, і не випадково практично на всіх землях, куди сягала шабля повстанців, формувалися козацькі полки. За нашими підрахунками, їхня чисельність разом з кількома білоруськими полками сягала майже 50! На жаль, мілітарна потуга Речі Посполитої, на боці якої стояла вся католицька Європа, не дали тоді змоги добитися визволення всіх етнічних українських земель і утвердити на них владу українського уряду. Так, згідно з умовами Зборівського договору 1649 р. Гетьманщина складалася із земель колишнього Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств та обіймала 200 тис. кв. км — від р. Случі на заході до московського кордону на сході та від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні. Столицею та гетьманською резиденцією став Чигирин, засновником якого був Михайло Хмельницький, покійний батько гетьмана. Чигирин мав прекрасні природні укріплення, стояв далеко від етнічної Польщі, звідси легше було дістати ординську допомогу, бо недалеко починалося т. зв. Дике Поле.

На визволених українських землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки зі своїм територіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків (на Правобережжі — 9, на Лівобережжі — 7). Центром полку було одне з великих міст полкової території. Кожен полк очолював полковник, обраний на полковій раді або призначений гетьманом. Полковник зосереджував у своїх руках військову, судову та адміністративну владу на території полку, тобто був не лише військовим керівником, а й мав владу над усіма жителями полку. Територія полку поділялася на 10—20 і навіть більше сотень. Сотні, як і полки, різнилися площею та чисельністю, були, наприклад, сотні, до складу яких входило по кілька тисяч козаків. Адміністративними центрами сотень були міста, містечка й великі села. Військово-адміністративну владу на території сотень здійснювали сотники. Існували сотенні військові канцелярії, сотенні суди тощо.

Містами, що мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Глухів, Полтава, Батурин та ін.), керували магістрати на чолі з війтами. В інших порядкувала козацька адміністрація. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків — обрані ними отамани.

Запорозька Січ була окремою адміністративною одиницею в державі.

Найвищим законодавчим органом держави стала Генеральна рада — загальна рада всього війська. Позаяк такі ради відбувалися бурхливо, обговорювати справи на них було важко. Тому скликалися вони зазвичай лише для схвалення заздалегідь підготовлених рішень. З часом значення Генеральної ради настільки зменшилося, що незабаром її взагалі перестали скликати. Роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, що складалася з полковників і генеральної старшини. Поступово склад Старшинської ради розширився за рахунок представників міст, шляхти, духовенства.

Старшинська рада мала надзвичайно широкі повноваження. Вона розглядала всі питання міжнародної політики, зокрема миру і війни, затверджувала міські привілеї та смертні вироки тощо. Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Він, зокрема, скликав Генеральну і Старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві (саме при гетьманові діяв Генеральний військовий суд), опікувався фінансовою системою, за рішенням ради розпочинав війну, провадив мирні переговори, керував дипломатичними зносинами з іншими державами та розвідувальною службою, був головнокомандувачем збройних сил.

Керувати всіма справами внутрішнього врядування й зовнішньої політики гетьманові допомагав уряд — генеральна старшина, що фактично виконувала функції кабінету міністрів і водночас — генерального військового штабу. До її складу входили: генеральний писар, генеральний обозний, двоє генеральних осавулів, двоє генеральних суддів.

  Гетьманська держава мала одну з найсильніших у тогочасній Європі армій. Її було створено зусиллями Богдана Хмельницького й досвідченої козацької старшини у перший рік війни об'єднанням розрізнених селянських і козацьких загонів. Ця армія налічувала понад 100 тис. вояків та була організована за полково-сотенним територіальним принципом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об'єднувалися в полк. Більшість війська становило покозачене селянство та міщани. Проте ядром армії було реєстрове й запорозьке козацтво. Структурування війська, його матеріальне забезпечення, бойова підготовка та кадрова політика також здійснювалися за традиціями Війська Запорозького.

Основу козацьких полків становила піхота. З ініціативи гетьмана під час Національно-визвольної війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. успішно протистояла ворогові. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства.

 Організація державного апарату, утримання війська, дипломатична діяльність потребували чималих коштів. Грошовими справами в козацькій державі безпосередньо керував Богдан Хмельницький. Існувало кілька джерел прибутку військового скарбу, й передусім — земля, що перейшла в користування скарбу, сільськогосподарські промисли (млини, броварні, гути тощо) та плата за їх оренду. Чимало коштів надходило від внутрішньої та зовнішньої, а також транзитної торгівлі (збори з торгів і ярмарків, кордонне мито тощо). Існували в державі й загальні податки, причому вони були набагато меншими, ніж у Речі Посполитій, і це відкривало широкі перспективи розвитку промисловості й торгівлі в Україні, сприяло піднесенню добробуту жителів Гетьманщини, які у своїй більшості збагатилися за рахунок конфіскованих у магнатів і шляхти Речі Посполитої, католицької церкви, маєтностей. Особливості сплати й надходження податків визначалися гетьманськими універсалами. За одиницю оподаткування брався двір, тобто господарство. Із грошових знаків найпоширенішими в обігу були польські монети, згодом московські й турецькі гроші. За свідченнями сучасників, наприкінці 1649 р. розпочалося карбування державної монети, на якій нібито було зображено «на одному боці — меч, а на іншому — його, Богданове, ім'я».

 У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів. Найвищою судовою установою був Генеральний військовий суд при гетьманові. Він розглядав апеляційні справи полкових і сотенних судів, а також деякі справи, з якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана. До складу Генерального суду входили двоє генеральних суддів і судовий писар. На місцях суди очолювали особисто полковники або сотники. Козацьким судам підлягали не тільки козаки, а й міщани та селяни. У містах із магдебурзьким правом діяли міські суди. Окрім того, в Україні функціонували за давньою традицією ще й церковні суди, але їх чинність поширювалася тільки на внутрішні справи православного духівництва.

Із відродженням Української держави герб Війська Запорозького — козак з мушкетом та шаблею — став гербом усіх визволених українських земель. В останній рік свого життя Богдан Хмельницький, прагнучи наголосити на миролюбному характері незалежної України, її вірності християнським ідеалам, запровадив на деяких документах зображення голуба з оливковою гілкою у дзьобі — символ Святого Духа, що несе мир людям. Проте миролюбний голуб не закріпився в тодішній Україні, яка мусила безупинно провадити оборонні війни, а традиційний герб уживався в Гетьманщині й на Запорозькій Січі аж до їх ліквідації.

Утвердження Української козацької держави — Гетьманщини — відбувалося на тлі глибоких зрушень у господарському й суспільному житті. Було ліквідовано велике й середнє світське землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарювання, кріпацтво. Натомість формувалася козацька, селянська, а також державна власність на землю. У зв'язку з цим змінилася соціальна структура суспільства. Змушені були залишити Україну польські магнати й католицька шляхта, католицьке духівництво — ті верстви, що тримали у своїх руках владу до початку Національно-визвольної війни. Позаяк шляхетсько-магнатський стан пощастило ліквідувати, провідну роль у житті суспільства став відігравати козацький стан. Влада та основні багатства зосереджувалися в руках козацької старшини. Козацька старшина формувалася з представників різних суспільних верств. Розширення кола старшини відбувалося й через службу на відповідних посадах.

Безперечним завоюванням козацької держави стала особиста свобода абсолютної більшості селян і міщан, які, крім того, могли вільно вступати до козацького стану. Переважна більшість селян покозачилася, почала вести вільне козацьке господарство. Становище міщан поліпшувалося ще й завдяки тому, що в містах було ліквідовано засилля іноземців та усунуто національно-релігійні перешкоди для занять ремеслами, промислом, торгівлею, для участі в самоврядуванні.

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.