Реальний сюрреалізм

26 августа 2014, 12:56
1
85

Дуже хотілося, що б все, що відбувається нині в Україні, було якимсь сюрреалістичним сюжетом будь-якого, хай і поганенького роману.

Хочеться заплющити очі, закрити вуха, і не бачити-не чути абсурду, який діється навколо, не спостерігати за трагедіями тисяч і тисяч людей, за бідами, стражданнями і втратами.

Ніде не сховатись, ніде не дітись від того страшного «сюрреалізму», бо це – твоя земля, твоя країна, по якій тече кров, і гине твій народ.
Це ті реалії, в яких всі тепер перебуваємо.
Реальність в тому, що жителі одних областей вбивають жителів інших областей, своїх співгромадян, українців (російськомовних чи українськомовних – то байдуже, всі вони сини цієї землі).
А сюрреалізм різного масштабу і гатунку, це ті злочинно-абсурдні дії держави, влади та переважної більшості тих співгромадян, хто перебуває в істерії (ті, по кому вже вдарило – ті, хто втратив свого члена сім`ї чи має пораненим близьку людину поступово, проходячи через власний біль і страждання, починають потроху прозрівати).
Що говорити про багатостраждальних мешканців Донецької та Луганської областей, багато з них стали біженцями, були «вибиті» з місць, де росли, жили, працювали, багато з них не повернуться (бо нема куди та йде війна), але те, що вони вже мають відразу до слова «Україна» і всіляких закликів на кшталт «Героям Слава!» – вже факт. Бо Україна за допомогою збройних сил їх вбиває, ранить, руйнує їхні домівки та всю інфраструктуру міст і сіл (звісно, через боротьбу з тероризмом та сепаратизмом).
В цей же час за Указом президента Порошенко готується парад до 23-ї річниці незалежності України, на це витрачаються кошти. Чи це не лицемірство і блюзнірство?
Актори і співаки, громадські діячі, поети, прості громадяни теж не пасуть задніх.
Всі нині проводять благодійні акції та збирають гроші на АТО та її воїнів.
Нещодавно і Євген Рибчинський цим займався, і Ада Роговцева (зі спектаклем «Варшавська історія-2» в Будинку офіцерів), і Іван Малкович з Василем Голобородьком, і багато відомих гуртів та популярних виконавців.
І щось не чути було концерту чи заходу для збору коштів на соціальні (насправді, елементарні потреби життєзабезпечення) жителів Донбасу та Луганщини. Правда, і у Львові, і в Києві збирали кошти для закупівлі українських книг в ці регіони. Так, це потрібно, але не це актуально зараз. Агітація трохи запізнилась. Це абсолютно невчасна ініціатива.
Міністр культури Євген Нищук (голос його звучить вже зовсім не так, як тоді, коли він настроював «Євромайдан») доповідає про «незначні», на його погляд, суми грошей (30 тисяч гривень на кожну область), які направляються для проведення святкових флеш-мобів. Це в той час, коли в країні спостерігається тотальний дефіцит всього і кожна копійка мала би бути на рахунку. Це в той час, коли в Донецьку втрачаються музейні цінності, про які держава не потурбувалася (зрозуміло, не до музейних цінностей, про людей не потурбувалися).
Прості люди збирають кошти і фарбують все, що не підвернеться (мости, паркани, лавки) в кольори прапора України. Кому потрібна ця безглузда ідея? Невже хтось поставив задачу, щоб народ знудило від патріотизму, щоб він аж нав`яз в зубах і став відразливим (а все йде до того, не без допомоги засобів масової інформації, що всіляко підбурюють людей на героїзм і жертви). Опустимо питання естетики (синьо-жовте забарвлення не всюди виглядає доцільним і доречним).
Телебачення і радіо опустилось «нижче плінтуса», звично стримані та неупереджені ведучі (а подаючи різні новини вони б і мали бути такими) часто не можуть приховати задоволених посмішок та інтонацій, коментуючи сюжети з «ла-ла-ла». Путіну просто пощастило. Народ цілої держави надсилає йому свій енергетичний потенціал, згадуючи про нього вдень і вночі.
А деякі фотокореспонденти та журналісти записали звернення, де відкритим текстом говорять про те, що їм забороняють висвітлювати дії-події в зоні АТО, один з хлопців мудро підмітив, що за усіма фактами держава програє народу. Доведеться сказати більше: очевидно, що вона бореться зі своїм народом (як гарно, дочекались репресій проти інакомислячих!) та, прямо кажучи, вбиває свій народ.
Проте найбільше блюзнірство – пишні похоронні процесії з дорогими трунами, в яких лежать нові герої України. Як влучно прокричала мати солдата: «Нащо мені герой в гробу!?» Але комусь, мабуть, ці герої потрібні. Багатьом солдатським матерям та родичам не видають тіла загиблих, відмовляють у пошуку їх, люди, що не повернулися з бойових дій вважаються такими, що пропали без вісті. Чому? Для чого? З метою приховати втрати? не виплачувати гроші?
Недалекоглядні жінки, що штурмують військкомати, військові частини та блокують траси, вимагають повернення з АТО своїх чоловіків, синів, братів, батьків, повернення – ротації.
Тобто, замість них має йти хтось інший. Повернення додому бійців – нормальне людське бажання, але це так «дрібно»: їм слід об’єднуватись та вимагати повного припинення військових дій, слід підтримати депутата з Дніпропетровська Вікторію Шилову (представляє громадський рух«Антивійна»), що записала своє сміливе звернення та закликає українців позиватися до Конституційного суду.
А багато хто, як страуси, сховались-відмежувались від сьогодення і святкують, розважаються, співають, танцюють: це і Слава Фролова з її дітищем «Арт-пікніком» і фестиваль «Ведалайф», що відбувався цілих п`ять днів на території ВДНГ на цьому ж пікніку, прикриваючись духовністю та незаангажованістю, вдаючи відстороненість й непричетність, насправді – відчуженість.
А ще постійно доводиться чути слова ненависті стосовно жителів Донеччини та Луганщини (майже всі вони бандити!), і навіть пропозицію обнести ці області колючим дротом. Громадські телебачення і радіо (що фінансуються на зібрані в народу гроші) щодня проводить непотрібну, пусту балаканину в ефірі. Дещо перевершило уяву: показали інтерв’ю з журналістом Богданом Буткевичем, який відкритим текстом заявляє про те, що на Донбасі є 1,5 мільйони зайвих людей (цікаво, як він це підрахував, чому він сам не зайвий, чи не має він подібної статистики, заготованої для всіх інших областей; чомусь згадуються Гітлер і Сталін!), люмпен-пролетаріату та терористів. Останніх просто треба вбити!
З 12 серпня 280 автомобілів з гуманітарним вантажем-допомогою для жителів Донбасу за призначенням не можуть потрапити. Все щось «не так»: чи немає документів, чи не там їдуть.
Україна послідовно вишукує нові і нові аргументи, причиною яких може бути і гординя, і не дуже добрі наміри (хай би жителі, що сидять без їжі та води отримали їх від Росії, в даному разі не так важливо через чиї руки, але ні, це не влаштовує офіційний Київ, це – ні в якому разі, краще смерть … людей).
Так само люто активісти «Євромайдану» накинулися на склад, де Наталя Королевська з чоловіком пакувала грузи для постраждалого населення. Слава Богу, в цьому випадку все владналось.
А ще наштовхує на неприємні думки цікавий факт: саме українська сторона не подає інформації від авіадиспетчерів, чим гальмує розслідування аварії малоазійського літака біля Торезу.
На жаль, є й такі, кому все байдуже, є й ті, що вже «за межею» (наприклад, спились чи залежні від наркотиків) і їм також все одно. Є й ті, що продаються (і серед уряду, і серед журналістів, і серед громадських діячів), шукаючи свою вигоду.
Але колись, цей страшний сюрреалізм закінчиться. І кожний відповість і перед Богом, і перед людьми.

21-22.08.2014

За матеріалами освітнього сайту "Сам Ум Рай"



Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Україна,украинская аналитика,війна,АТО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.