Чи стане Біла Церква для біженців Містом Добра?

13 июня 2014, 21:06
журналіст, волонтер, видавець, голова Білоцерківської "Просвіти"
1
142

Люди потребують, в основному, двох речей: житла і роботи

Проблеми людей, які потерпіли від прямої військової агресії Російської Федерації, вирішити майже неможливо.

З самого початку необхідно визнати, що на сході України нині точиться справжня війна. Якщо ще в когось залишалися сумніви, то після того, як через державний кордон України сотнями почали переходити терористи, оснащені зброєю і військовою технікою (і навіть танки вже пішли – як завжди, без розпізнавальних знаків, але в Україні таких точно немає), це стало доконаним фактом. І не потрібно прикриватися, ніби фіговим листком, якимись дипломатичними визначеннями і фразами. 

Під час кожної війни є біженці. Як би там не голосували жителі Донбасу, але опинитися під артилерійським обстрілом або віч-на-віч із озброєним до зубів чужинцем не побажаєш нікому. Тим паче, всі вони - громадяни України, а життя кожного з них є безцінним.

Якщо ви думаєте, що біженці вирушають лише у Київ чи інші великі міста, то помиляєтеся. 

На засідання комісії з надання допомоги цій категорії громадян прийшли кілька десятків чоловік. 

Перед початком роботи комісії її голова Микола Антонюк звернувся до всіх присутніх біженців із коротким поясненням: «Ми намагатимемося зробити все можливе для того, щоб ви отримали хоча б якусь допомогу. Але ви маєте розуміти, що ми не можемо витрачати на це кошти місцевого бюджету. Ситуація ускладнюється й тим, що немає правової бази, яка б визначала ваш статус. Навіть у питанні розміщення вас у готелях ми повинні всіх застерегти, що воно не є безкоштовним. Вартість проживання складає 50 гривень із людини на добу. Звичайно, що ця сума є дуже великою, особливо для сімей. Дорослі ще сяк-так можуть прожити, але ж дітей у кафе не прохарчуєш. На сьогодні держава не розробила механізмів компенсації приватним і комунальним санаторіям, готелям, пансіонатам за проживання громадян, яким довелося рятувати свої життя, покинувши домівку. Тож обіцяти золоті гори вам ніхто не буде, і ви повинні розуміти цю ситуацію».

Тим не менше, комісія надавала практичні поради переселенцям, як прилаштувати дітей у дошкільні заклади, як відновити втрачені документи, отримати соціальну і медичну допомоги тощо. Але люди потребують, в основному, двох речей: житла і роботи. На жаль, у цих питаннях і корінним білоцерківцям не завжди щастить. Є великі сподівання на добру волю людей, які могли б надати житло переселенцям чи допомогти з пошуком роботи. Але й волонтери починають стомлюватися. Влада не здійснює тих кроків, яких від неї очікують. Досі не створені ні Міністерство окупованих територій, ні державні програми з допомоги переселенців. Люди кинуті фактично напризволяще. Ми повинні допомогти їм, дати зрозуміти, що їх цінують, і вони не є чужинцями у своїй країні.

Так, автор добре розуміє, що серед біженців можуть бути люди, які щиро й відверто ненавиділи не лише Євромайдан, але й саму Україну, її мову та історію. Але, може, це і є шанс щось змінити в цій країні, показати східнякам справжні приклади братерства, щоб вони не мріяли про прихід «зелених ввічливих чоловічків» і не благословляли хресним знаменням мусульманських найманців, які прийшли душити Україну? Хочеться сподіватися, що коли ми викинемо за кордон усю російсько-нацистську нечисть, то переселенці, які будуть відновлювати зруйнований агресорами Донбас, згадуватимуть, що їх у Білій Церкві почули, і вони знайшли справжніх братів у Місті Добра.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Біла Церква,біженці
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.