Страх перед нормальністю в політиці

22 октября 2012, 18:57
політолог
0
3782
Страх перед нормальністю в політиці

Як не(о)український феномен

Що завжди цікавило особисто мене в українській політиці – це схильність наших громадян голосувати за діячів, яких важко назвати нормальними з простих, загальнолюдських міркувань, та їх ірраціональні страхи перед тими, кого б цілком можна було назвати більш-менш адекватним.

Таке враження, що у нас спеціально зібрали справжнісінький паноптикум очільників. Недорікуватих, страхітливих, недалекоглядних і т.д.

Загалом, ясно, що корені цього явища слід шукати ще у принципах рекрутування  нашої квазіеліти із недалекого минулого, коли номенклатура йшла шляхом передачі влади у спадок та доручення до керівних посад найбільш безпечних осіб, які б не могли претендувати на зміну ладу.

Але найголовніше, що все це призвело до рішучого, принципового викривлення самої ідеї влади і політики у суспільній свідомості, де вже давно за норму прийнято вважати її пряму протилежність.

Яким має бути політик, аби його могли у нас підтримувати?

По-перше, поводити себе на людях як звичайнісіньке хамидло. У нас це прийнято називати “сильний політик”. Це означає, що він просто зобов’язаний демонструвати неповагу по відношенню до інших, гримати на підлеглих, переходити на лайку. З іншого боку, якщо політик поводить себе більш-менш виховано, намагається демонструвати повагу до інших та загальну культуру спілкування, то його моментально проголошують слабким. Крім того, він має бути достатньо недалеким, погано формулювати думки, мати дуже обмежений словниковий запас. Це демонструє його “зрозумілість”. У нас взагалі чомусь прийнято вважати, що неможна одночасно “працювати” та “добре говорити”, тому недорікуватий політик у нас ледь не автоматично сприймається як видатний професіонал, а той, хто вміє грамотно формулювати думки – сприймається із підозрою.

По-друге, він мусить усім своїм єством показувати зверхність щодо “нижчих” у соціальній ієрархії. Зокрема, за допомогою різноманітних аксесуарів, від годинників по ціні квартири і до автівки, що вартує як бюджет населеного пункту. У нас це називається “солідність”, та підкріплюється за допомогою натовпу різноманітного причету, батальйону особистих охоронців, кортежу з десятків автомобілів і т.д. Щоб усі бачили – оце справжній начальник. То й же хто цій моді не слідує, той, очевидно, начальник не справжній, і тому на нашу повагу заслуговувати не може.

По-третє, виглядати політик має як страшний сон. З тих, хто більш-менш слідкує за власною зовнішністю, у нас прийнято кепкувати. Ні, наш політик має виглядати так, аби налякати кожного громадянина своїми безмежними розмірами, а його обличчя за жодних обставин не повинно поміщатися у телевізійний екран. При цьому зодягатися він має як африканський диктатор або колумбійський наркобарон. Тобто дорого, кричуще та з виразним несмаком (із залученням таких обов’язкових кічових елементів, як, приміром, крокодиляча шкіра). Він не може за жодних обставин бути схожим на “звичайних людей”, а повинен усім виглядом демонструвати свою інакшість.

По-четверте, він повинен красти. І всі повинні знати, що він краде, хоча він сам про це нічого казати не буде, але й заперечувати не буде. Якщо політик стверджує, що він не краде, і немає доказів, що він краде – такий суб’єкт викликає у українських громадян логічну підозру. Йому нікому не повірять, але відомого казнокрада підтримують із радістю. Для цього у нас у народі навіть вигадали кілька цікавих формулювань. Наприклад, що “він краде, але робить щось для народу”, або “він краде, але не так багато, як інші”. От такий кандидат викликає повне розуміння та підтримку, адже його мотиви близькі і зрозумілі кожному.

По-п’яте, він повинен демонструвати блюзнірство, показуючи удавану релігійність, розповідати усім про власну злиденність, декларувати копійки на рахунках та старий мотоцикл як єдиний транспортний засіб, переписуючи усі реальні активи на інших. У нас же не люблять багатих, і відкритий мільйонер, що декларує доходи і платить податки, нічого окрім суспільного осуду не заслужить, а от підпільний мільйонер-політик, що не має офіційно жодної копійки, може публічно рвати на собі сорочку, розповідаючи про те, який він бідний та нещасний.

По-шосте, він мусить відверто брехати та займатися найтупішим популізмом, обіцяючи, що знизить податки та підвищить пенсії, нагодує безкоштовно весь народ. Що для одержання статків можна буде не працювати. Що всі безкоштовно одержать житло та все, що їм заманеться. Чи багато у нас одержить політик, який відверто розкаже суспільству про ситуацію, запропонує нелегкі та непопулярні заходи, поставить важкі але реальні цілі? Візьме своїм гаслом, подібно М. Ромні на нинішніх виборах американського президента, що країна має працювати?

По-сьоме, він зобов’язаний займатися підкупом, вимінюючи голоси виборців на прострочені продукти та малі суми грошей. Адже кожен виборець у нас знає, що той, хто претендує на посаду, але не хоче за неї платити – жлоб, а от той, хто видасть бодай кіло гречки – принаймні заслуговує на увагу. І нікого не цікавить, що 5 років на кіло гречки не проживеш, а сам політик, якого обрали таким чином, буде зацікавлений у тотальному жебрацькому стані суспільства. Зате бодай щось від нього можна одержати.

Подумаймо, чи має у нас якісь шанси розумний політик, що може викласти думки без папірця, виглядає як нормальна людина, поводить себе виважено та цивілізовано, не займається блюзнірством, не обіцяє чогось нереального, нікого не намагається підкупити?

Найголовніша проблема нашого суспільства – у нас на рівні суспільної свідомості “збито” приціл. Ми забули, що є нормою, а що – ні. Той образ політика і політики, що нав’язаний нам та панує в Україні, незмінно призводить найгірших із найгірших на політичні обрії за мовчазної згоди та пасивної підтримки якщо не абсолютної більшості, то бодай багатьох.

І це правдива проблема, адже конкретний політик може піти, але що буде, якщо його спадкоємця визначати за тими ж самими критеріями? Якщо будуть продовжувати боятися усього людського та нормального, надаючи перевагу різноманітним девіаціям?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.