Природжені вбивці

Всі ми під мікроскопом

Свобода слова була одним з найбільших завоювань Майдану. Про неї мріяли  і журналісти, і глядачі, які втомилися від однакових новин по всіх телеканалах.

Ющенко постраждав за перемогу Майдану і за торжество свободи. За цей виграш було сплачено високу ціну – не лише болем політичних зрад, про які не припиняють розпитувати Віктора Ющенка на кожному інтерв’ю: ну як вам, як ви себе почуваєте, а скільки разів вас зрадили? Вже час припинити зловтішатися, бо ті зради – це зради не тільки Ющенка, а й України, Майдану, перспективи кожного з нас.

 Особиста історія Ющенка – це отруєння. Це ціна перемоги, сплату якої поважають лише ті, хто має живе серце і людську мораль. Про факт отруєння теж досі не припиняє розпитувати преса: як ви себе почували? Чи знали ви, що міг бути поганий кінець?

 Мене обурює не непрофесійність цих журналістських питань, відповіді на які очевидні. Мене обурює, звичайно,  не свобода слова, яка дала можливість їх ставити у будь-якій, навіть, зухвалій манері. Мене обурює те, що все це перекреслило ЛЮДЯНІСТЬ.

 Я не хочу говорити про довіру, про стандарти, про редакційну політику, про те, яка співпраця з медіа – чесна чи нечесна, приємна чи неприємна. Подивіться на фотосесію Віктора Ющенка до інтерв’ю журналу «Країна». Це не ілюстрації до статті – це фото медичної експертизи. Мої питання: навіщо цей вуайєризм, для кого і для чого? Кому і що мають сказати ці фото, як і всі інші фото понівеченого обличчя Віктора Ющенка, датовані 2004-2006 рр., які використовуються пресою до сьогодні?

Підпис – двоє фотографів: Ольга Камєнєва і Сергій Старостенко – автори зйомки під час інтерв’ю «Країні». Цікаво, чи є у цих людей сім»ї, мама, тато, які мали дати виховання, чи є людські цінності і нормальні почуття? Я, навіть, не хочу знати, хто в цій фотосесії був натхненник, хто виконавець. Соромно за журналістів, які мають «глаголом жечь сердца людей», а не випалювати їх.

Побачивши публікацію, одна з дочок Віктора Ющенка плакала над журналом, запитуючи: «Навіщо?». Я хочу вибачитися перед родиною Президента Ющенка і всіма його дітьми, перед рештою людей, які щоденно і щохвилинно страждають від журналістської жорстокості. Так, нашим журналістам не далеко до російського блогера, який здобув славу небаченим натуралізмом фотографій жертв катастрофи літака Леха Качинського. Це погана слава, це поганий приклад.

Всі ми народжуємося на світ божий ангелами, але самі робимо себе злими і немилосердними.

Комплекс влади медіа над усіма нами став такий великий, що перетворився на діагноз, з якими люди зазвичай ходять до лікаря. Преса втрачає відчуття норми та межі.

Як на мене, робота папараці побудована на комплексі заздрощів, який задовольняють тим, що публічних успішних людей зображують гіршими, ніж вони є. Зі сльозами, із синцями, п’яними, у пом’ятому одязі, часто – хворими. Ви в цьому вбачаєте вищість медіа над світом? Шкода, що за цими огидними комплексами не залишилося і сліду від свободи слова. Це могла бути інша – чудова історія.

 Мені соромно, що ми маємо такий фінал…

 P.S.

Тільки-но проглянула Інтернет, і знову – брехня. ТСН (1+1), репортаж з кінофестивалю «Молодість», де говорилося, що Віктор Ющенко запізнився і, начебто через нього церемонія відбулася на 45 хвилин пізніше. Хоча, автор сюжету Дмитро Фурдак мав би знати, що Віктор Ющенко прибув за 15 хвилин до офіційного початку - о 17.45, ( з 17-30 до 18:00 у програмі було передбачено фотографування). Віктор Ющенко вийшов до залу тоді, коли його запросив Андрій Халпахчі - о 18:20. Також журналіст не знав, про що можна запитати Віктора Ющенка в кулуарах,  де прогулювалися «видатні», за його оцінкою, і варті уваги мільйонів глядачів, діячі українського кінематографу - Наталя Розинська і «актриса Голівуду» Камалія.

У  автора сюжету вони затьмарили присутніх у залі Опери Раїсу Недашківську, Ларису Кадочникову, Олега Фіалка, Владислава Троїцького, Віктора Греся, Давида Черкаського та інших. У ложі сиділа, непомічена українськими журналістами, аристократична Сільвія Д»Аміко – кінопродюсер і сценарист, дружина і муза Роберто Росселіні, подруга самої Анни Маньяні !!!

Це непересічні масштабні особистості, які могли стати центром сюжету ТСН, якби журналіст і ще щось знав, крім того, що Тарантіно, Феллині, Пазоліні – ресторани і магазини в Києві. Спеціально для журналістів 1+1: це гучні імена кінорежисерів. Принаймні, таке враження щодо журналістської освіченості, культурного рівня та ерудиції складається у мене після репортажів про чиєсь «запізнення» та Розинську у парі з невідомим чоловіком. 

«Природжені вбивці», - колись сказали Тарантіно та Олівер Стоун про ницість журналістів в одноіменному кіно. Але, на жаль, Дмитро Фурдак і його колеги не зрозуміють алюзію…