Без партеру

24 июля 2012, 12:56
0
3764

Finita la tragedia

Величезний портрет Артиста на сцені.  Настільки великий, що домовина в глибині сцени, здається чорною крапкою.  Підлога в театральному залі зі знятим партером виблискує так сильно, що в ній віддзеркалює світло свічок. Класична музика, завалена квітами авансцена.  Старі театрали, котрі стояли поруч зі мною в черзі, говорили, що так  ховали тільки Велику Наталю Ужвій. Ховали без партеру в залі. У черзі стояли Президенти, міністри, депутати,  шляхетні кияни, студенти.. Всі вони – його глядачі. Просто глядачі.

Білий птах з чорною ознакою колись до нас прилетів. Він  сів на нашу грішну землю під назвою Україна. Позавчора відлетів. Назавжди.

Богдан Ступка – Великий Українець...

 Сьогодні було спекотно.  Пригадався грудень 2004 року. Я була в гостях у Галини Борисівни Волчек в її номері готелю «Дніпро». Театр «Современнік» мав тоді гастролі у Києві. Йшов лапатий сніг. Майоріла прапорами помаранчева революція за вікном. Я була на 6 місяці вагітності. Галина Борисівна – просто старша жінка.

 «Сейчас прийдет Богдан. Обещал повести меня на революцию», - басила, потягуючи дамську папіроску Галина Борисівна. В цей час подзвонив Богдан і сказав, що в нього репетиція. Волчек сказала: «Іра, Ступка не сможет. Отведи на Майдан меня ты. Будешь моим переводчиком.»

 Ми пішли до Майдану, підтримуючи одна одну, як дві неваляшки. Вагітна я, і закутана в хутро Галина Волчек. На Майдані було гамірно, залюднено і весело. Хтось виступав зі сцени, я трохи поперекладала і зробила міні-екскурсію. А потім автомобіль забрав і одвіз нас до театру ім.. І. Франка.

На порозі Галину Борисівну вже зустрічав Богдан Ступка.

Галина Борисівна сказала: «Ну, вот, Богдан, хоть ты и не смог составить мне компанию к Майдану, Ира меня выручила». «Ідемо пити чай, Галю, бо ви мабуть померзли,» - відповів Ступка.

 Старі друзі, колеги, однодумці, вони жартували, пародіювали Романа Віктюка, Лію Ахеджакову, обговорювали свої театральні справи і спектакль «Старосветские помещики», пили чай, басила та курила Галина Борисівна. У цей час на сцені почалася вистава Современніка «Три товарища». І я не знала, куди мені податися – в глядацьку залу чи залишитися біля Великих. Я вибрала посиденьки в гримерці. І не шкодую досі.

 Волчек дійсно не розуміла про що говорять на Майдані українською. Однак, Богдан Ступка говорив із нею винятково українською. І їй перекладач не знадобився. Вона все чудово розуміла без тлумачів… Великі..

 Щойно прочитала вірш Ліни Костенко. Finita la tragedia. Геніально.. Великі…

Вмирав актор. Він був смертельно хворий,
Він був старий. І це була не роль.
Віджив той голос, наче грецькі хори.
Вмирав актор, шекспірівський
король.
Його ім'я розгублена афіша
уже несла, як вечоровий дзвін.
Яка у залі западала тиша,
Коли на сцені ще з'являвся він!
Його в театр привозила дружина.
Стояла там, припавши до куліс.
А він ще грав. І ми за ним тужили,
І вже його не бачили від сліз.
Він грав не так. Але не міг не грати.
Іще раз. Ще! Востаннє...І згасав.
Додому він вертався умирати,
але в мистецтві він ще воскресав.
А поруч грали молоді, високі.
Зривали голос, морщили чоло.
Але це так, це все іще масовка.
І серед них Його ще не було.
А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.
Її уже не викличеш на "біс".
Остання
дія... Кладовище. Похорон.
В безсмертя також повні очі
сліз.



Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.