Чому Україна не здатна виконати вимоги списку Фюле?

22 февраля 2013, 09:17
виконавчий директор Transparency International Ukraine - украінського представництва міжнародної неурядової організації по борот
0
881
Чому Україна не здатна виконати вимоги списку Фюле?

На прикладі аналізу державної політики протидії корупції

7 лютого з офіційним візитом в Києві перебував Штефан Фюле - комісар Європейського союзу з питань розширення та європейської політики сусідства. Предмет перемовин високопосадовця з очільниками України стосувалося одного – наскільки Україна готова до підписання угоди про Асоціацію з ЄС. І хоча нових офіційних заяв з боку Європейського Союзу не пролунало, медійний простір буквально розірвало повідомлення про висування перед Україною 19 чітких вимог, сформульованих в рамках так-званого списку Фюле. Документ не має офіційного характеру, проте обидві сторони погоджуються, що саме за ним і буде оцінюватися прогрес України у здійсненні секторальних реформ. Зокрема, список Фюле передбачає моніторинг зусиль України із забезпечення ефективної боротьби з корупцією в державі.

Та чи можлива ця боротьба у державі, яка згідно оцінок Transparency International є найкорумпованішою країною Європи та впевнено отаборилася у тридцятці найкорумпованіших країн усього світу? Регулярні звіти Уряду адептів покращення кажуть, що цілком. Громадська оцінка цих же подій далеко не така оптимістична.

Корупція все ще залишається ключовою проблемою України. Під виглядом активної політичної конкуренції політичні та бізнес-еліти дійшли згоди щодо розподілу основних галузей економіки та підпорядкували собі державний апарат. Цій домовленості передувало перетворення еліт у потужні фінансово-промислові групи, що тісно пов’язані з бюрократичним апаратом, політичними партіями й медіа.

Більшість антикорупційних заходів органів влади носить формальний характер і зводиться до ухвалення документів політичного характеру та законів, створення чи реорганізації органів з координації антикорупційної політики, підвищення кваліфікації службовців, відповідальних за протидію корупції тощо. Однак найбільш важливі реформи, які могли б зменшити рівень корупції в Україні, реалізовано так і не було, а ухвалене антикорупційне законодавство поки що не набуло свого значення. Як приклад варто згадати рішення Конституційного суду України від 13 березня 2012 року щодо відтермінування на квітень 2013 року вимоги декларування публічними службовцями власних доходів і витрат.

Реальна боротьба з корупцією в Україні підміняється гучними заявами та показовими акціями. Робота в системному реформуванні державних інституцій проводиться вкрай повільно та нагадує імітацію дій. Ці процеси відбуваються на фоні зростання тиску з боку правоохоронних органів на представників бізнесу, які в тій чи іншій формі підтримували діяльність опозиційних політичних сил. Так, за допомогою підрозділів спецпризначення неодноразово відбувалося фізичне блокування роботи підприємств, виїмка фінансової документації, зміна керівництва підприємств тощо.

Ключовими трендами політичного сезону 2012-2013 стали:

  • Бездіяльність Національного антикорупційного комітету при Президенті України. Ця інституція має найбільший мандат  повноважень у сфері координації дій із протидії корупції. Більше того українська сторона всіляко намагається видати Національний комітет (по факту – консультативно-дорадчий орган при президенті) за єдиний незалежний антикорупційний орган, покликаний координувати державні інституції, відповідальні за боротьбу з корупцією. Проте і за таких умов Національний антикорупційний комітет вже більше року рік не проводить засідань. Президент лише продукує документи про зміни в складі комітету та оновлення підходів його роботи.
  • Державна програма протидії корупції по факту коштує не дорожче за папір, на якому вона була надрукована. Заявлені кошти на реалізацію антикорупційної програми із загальним бюджетом у понад 800 мільйонів грн. так і не було виділено. Міністерство юстиції України, як координатор програми, пропонує урядовим виконавцям здійснювати програму «за свої». Як результат, середній бал успішності із виконаня заходів програми становить 2,7 із максимальних 5 балів. Це пов’язане з не завжди обгрунованою доцільністю заходів програми, а також із неузгодженістю індикаторів прогресу зі змістом самих заходів. Хоча органи влади мають достатню спроможність для втілення програми, вони фактично позбавлені фінансових ресурсів для якісної роботи.
  • Зміни у законодавстві про держзакупівлі вивели в тінь десятки мільярдів євро державних коштів. Так, тільки протягом 2012 року парламент України схвалив вісім законопроектів, які помітно змінили регулювання державних закупівель в Україні. Йдеться про поступове запровадження цілої низки виключень із профільного тендерного закону. Серед них найголовнішим є виключення закупівель за власні кошти підприємств державної або комунальної власності, а також господарських товариств із державною часткою більше 50%.

В такій ситуації роль фактичного виконавця державної антикорупційної політики взяли на себе неурядові організації. Вони, зокрема здійснюють:

  • громадський контроль над державними закупівлями, внаслідок чого запобігають крадіжкам на багатомільйонні суми;
  • акції прямої дії, акції громадської непокори корумпованим чиновникам;
  • юридичне консультування жертв корупції ;
  • підтримку антикорупційних зусиль малого та середнього бізнесу;
  • адвокатування законодавчих норм, спрямованих на розвиток в Україні ідей належного врядування;
  • розробку навчальних антикорупційних курсів для різних категорій користувачів: державні службовці, працівники правоохоронної сфери, студентська молодь;
  • організацію навчань із застосування новітніх інструментів громадського контролю;
  • оприлюднення даних про випадки корупції в окремих сферах;
  • антикорупційну експертизу резонансних законів та актів Уряду.

Проте рівень реагування на фактаж громадських контролерів з боку уповноважених державних органів, а передусім правоохоронних, залишається вкрай низьким. Правоохоронці вкрай неохоче відкривають справи по повідомленнях громадських активістів та журналістів.

Все це свідчить, що виконання Україною антикорупційної вимоги списку комісара Фюле може залишитися банальною декларацією. Аби цього не сталося вже сьогодні необхідно зробити ряд чітких кроків. Зокрема, таких:

  • Зробити загальнодоступним Єдиний державний реєстр осіб, що притягнуті до відповідальності за вчинення корупційних діянь (так-званий реєстр корупціонерів), внісши відповідні зміни до Закону України «Про захист персональних даних».
  • Забезпечити відкритість декларацій про майно, доходи і витрати публічних службовців, зокрема через їх оприлюднення на офіційних сайтах органів влади, внісши зміни до базового антикорупційного закону.
  • Розпочати реальний контроль за декларуванням майна, доходів і витрат публічних службовців.
  • Розпочати реформування законодавства про фінансування політичних партій та виборчих кампаній в частині зменшення залежності останніх від приватного фінансування та корупційних впливів.
  • Президент України має остаточно визначитись хто координуватиме антикорупційну політику і нестиме політичну відповідальність за її хід, посилити спроможність цього координуючого органу.
  • Забезпечити реальне фінансування Державної програми щодо запобігання та протидії корупції на 2011-2015 рр., попередньо переглянувши її пріоритети.

А от наскільки все це можливе сьогодні, певно, не знає не тільки Брюсель, а й Київ.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.