Повстання на Майдані. Між Сціллою і Харібдою.

24 декабря 2013, 13:03
Політичний експерт
0
642

Відкиньте сумніви: питання Митного союзу в Кремлі глибоко і віч-на-віч обговорювалось

Чорний молот історії лупить, бУхає й бУхає по хиткій наковальні часу. Його звуки не дають перепочити на розбитих тернистих дорогах вічності. З приниженого самопоїданням, взаємопоборництвом, задерев’янілого меншовартістю, одного із найстаріших європейських етносів на Майдані кується нація. Політичний народ. З колективним, національним єдиним мізком, вже зрозумілою метою, новою цивілізаційною ідентичністю, самодостатністю, гідністю і волелюбством. З добре побитої наковальні раз-по-раз сиплять снопи іскор, б’ються в земний небозвід важкі шматки шламової породи. Несуться у Всесвіт стогін і розпачливі крики непримиренних, зрадників, байдужих, бідних і ситих люмпенів. Їх легіони щезають у мороці віків, але невщухлий галас нових і нових втрачених поколінь не стихає. Вислі краплі поту стомлених ковалів падають на розігріте ударами тіло кованої маси вже у тонкому мереживі вишиванок, сердито шиплять і піднімаються теплим паром над розораними плодючими чорноземами. Там, в глибині, вже відчувається криця.

Світає.

Майдан відпочиває. Музика, барвисті промови на весь його простір розумного і працьовито-нетерплячого люду, запальні пісні і такі ж танці-дрібушки на заіндевілому асфальті, нестримне, одним сплеском, кохання в затемнених куточках польових шатрів, довгі-предовгі оповіді про все на світі навколо палючих багать у величезних чорних просмалених бочках. Як перед Апокаліпсисом.

По якомусь графіку чи сигналу Майдан враз просинається і геть несамовито волає: "Банду – геть", "Зека – геть", "Азірова – геть". Та так, що сусідський біло-синій люд влади у царському парку на хвильку якось зовсім затишується надоїдливими гучномовцями, аби через перелякану паузу  вибухнути всіма можливими децибелами "фанери" "Комбату" Ніколая Расторгуєва. Десятники грубо виштовхують із новеньких військових шатрів заспаних, зі стомлено-байдужими, отічними обличчями майданних гастарбайтерів і, як вмілі пастухи непокірних стад, збирають їх у великий киселеподібний натовп. Люди перелякано оглядаються в пошуках високого начальства чи колони "ворогів" із Майдану Незалежності. Бадьора  попса, розбавлена голосами Гришка, Повалій, Бучинської, п’яно б’ється в старі шибки кондомініумів Печерська, бродить по закислих від малих нужд бродячого люду напівтемних вологих під’їздах.

Стомлено в півгодини все тихне. Тільки кузня на волелюдному Хрещатику здригається від важкого ритму безупинної праці. Та чи втішиться світ від її витвору?

Майдан досягнув першої вершини. Найважливішої. І найлегшої. Ціною крові і волі простих українців. В яких особливо вже ніхто й не вірив. Ні політики, ні влада.  Він показав, що народ є і прагне керувати своєю державою. З ним варто рахуватись. Бо він вже знає, що є єдиним живоб’ючим джерелом влади. Та ідейні ресурси для розвитку Майдану, цільового продовження практично вичерпані. Жодне гасло не реалізовано, жоден заклик, вимога владою не почуті і не взяті до роботи. Навпаки, Банкова збирає сили і вичікує, аби боляче вдарити непослушний народ. Її риторика зневажлива, цинічна, із скреготом заліза. Вона виробляє все більше страху і люті. Небезпечна суміш. Бо найбільше накопичує мотивацію до насильства.

Амністію заарештованих активістів Майдану влада здійснила в обмін на підтримку опозицією розблокування парламенту для прийняття бюджету чергового проїдання на 2014 рік. При цьому інші політв’язні продовжують сидіти в тюрмі або ховатись по світах.

Реального прямого круглого столу з президентом немає. "Ініціатива" Леоніда Кравчука виконує роль могильника реального діалогу між контрелітами і за безпосередньою участю Майдану. Каналізуючи можливість перенесення Майдану в кабінет Глави держави.

Винні у злочинному насильстві і агресії проти мирних громадян не покарані і не будуть покарані цією владою ніколи. Навпаки, є ознаки, що репресії проти активістів Майданів посилять. Особливо після його зачистки, розпуску "по-домовленості" з політиками або саморозпуску.

Суди, прокуратура, правоохоронні органи глибоко втягнуті в політичний процес і швидко стають холоднокровними поліцейськими машинами придушення свобод.

Піднявшись на сцену Майдану, опозиція взяла на себе пряму відповідальність за його долю і майбутнє. Це її природна функція. Вона, як і влада, однаково найнята виборцями для представництва і захисту їх інтересів. Професійні політики з суверенним мандатом українського народу і достатнім для супротиву несправедливим діям імунітетом.

Виборці мобілізувались, самоорганізувались і самостійно на Майдані поставили перші нагальні цілі, яких вони успішно досягнули без політиків: переконали Європейський Союз мільйонними  Майданами у однозначності цивілізаційного вибору українців, переконливо довели не тільки корисливу зрадливість влади, але й її глибоку недемократичність, жорстокість і безідейність. Їхня висока готовність до супротиву і боротьби за національні інтереси, щоденне самотужне оволодіння азами у революції під кийками і броньованими черевиками лютого спецназу, захопило весь цивілізований світ.

Парламентська же, досить чисельна опозиція, залишилась у хвості  єврореволюції Майдану. Аутсайдером нового політичного процесу. Злякалась? Не хоче брати на себе пряму відповідальність? Чи маргінальна, як і влада? Вона якось незграбно все ще продовжує ховатись за широкою спиною відчайдушного Майдану. Її напівгасла, напівспічі гарячі, але нікуди не ведуть, приймаються, але не запалюють.

Натисніть на адреналін і порівняйте.

Майдан питанням №1 поставив відставку президента, а опозиція – уряд. Страх чи таємна і незрозуміла тактика? Це при тому, що в парламенті у президента немає необхідної для будь-яких дій, включаючи і введення надзвичайного стану, надання згоди на арешт революційних опозиціонерів, більшості. Вся його сила, твердість і непоступливість в ньому самому. Його величезна й багата бізнес-партія разом із урядом виконують, у кращому випадку, функції технологічних інструментів або спікерів-камікадзе.

Влада вичерпала всі можливі ресурси управління державою. Крім страху і сили. Країна вже два роки балансує на межі дефолту, капіталізація тіньової економіки наближається до вартості реального ВВП. Це неймовірно швидко збагачує одних і не залишає шансів абсолютній більшості.

Викривлена стратегія монетаризції розвитку, вбивча для бізнесу фіскальна політика, зосередження безальтернативно всіх функцій управління і  прийняття рішень в "одних руках", роблять неможливими проведення реальних антикризових і розвиваючих реформ. А позичаючи ззовні гроші, влада використовує їх вкрай неефективно, нарощуючи і без того небезпечні загальні і секторальні дефіцити. Вже очевидно, що головною метою вона ставить не ринковий економічний прогрес, а перемогу на виборах 2015 року. Відмову від цінностних реформ, від побудови плюралістичного суспільства і демократичної влади під видом економічного "покращення".

У Лівії ВВП на душу населення був майже 15 тис.$, в рік на кожного члена сім’ї  держава виділяла 1 т.$ дотацій, виплати по безробіттю - 750$, зарплата медсестри – 1 т.$, за кожного новонародженого виплачувалось 7 тис.$, при вступі у шлюб – 7 тис.$ і ще 64 тис.$ на квартиру та 20 тис.$ на відкриття бізнесу. При забороні великих податків і будь-яких хабарів, безплатній освіті, медицині, стажування, навчання за кордоном, без плати за квартиру, за більшу частину ліків і 50% компенсацій при покупці машини.

Ви би повстали?

А лівійці, не  добившись мирною революцією відставки тирана Каддафі після семи, із 1975 року, невдалих замахів на нього, 20 жовтня 2011 року вбили його в рідному місті Сирті разом із сином актом самосуду.

Опозиція не скористалась унікальною для національного лідерства ситуацією і жодною перевагою, отриманою від Майдану. Перед тим вона незграбно віддала процес євроінтеграції України президенту і опинилась у фарватері його хитрої, але цілком передбачуваної гри. Євромайдан дав їй два ключових шанси: мобілізуватись, створивши для завершення євроінтеграційного процесу єдиний національний демократичний альянс і задекларувати спільний план-програму перезаснування держави або, бодай, серйозної модернізації, перезапуску влади. Та вони навіть не обговорювались. Як і спільний політичний маніфест. До зовнішнього і внутрішнього світів.

Чим будуть нас переконувати лідери опозицій на наступних президентських виборах: що вони кращі – моральніші, професійніші, чесніші від Віктора Федоровича, чи новими реалістичними ідеями переоблаштування держави, побудовою такої влади, яка стане дійсним "столом замовлень" для народу, створенням нової судової й правоохоронної системи, які би істинно служили верховенству права і нашим свободам?

Зі сцени Майдану жоден опозиціонер про це ні разу не говорив.

Як і про жорстку необхідність законодавчої заборони поєднання влади і бізнесу разом із закритими виборчими списками. Саме цей інцест породжує потворного монстра – тотальну політ економічну корупцію і ліквідовує будь-які демократичні процеси і процедури. Якою би мудрою не була Конституція, таке зрощення завжди буде зловживати нашими свободами. Чи не станемо ми в черговий раз жертвами, коли одні олігархи, використовуючи Майдан, подолають інших?

Опозиція, яка зобов’язана володіти стратегуванням політичною кризою і здатністю управляти в інтересах виборців доленосними подіями, не запропонувала "маршрутний лист", ясний  прогноз трафіку єврореволюції. Вона просто зобов’язана її очолити! Або визнати власну неспроможність. Виходячи із хоча би елементарних знань її теорії. Мирна революція – це диктатура розвитку. Жорсткий сплав ідей, наближених до визвольних, логіки, ідентичний масштабній військовій операції, чіткий план-програма, розрахованих на активність невдоволеної абсолютної більшості громадян.

Так було, якщо відкинути специфіки, в Єгипті і Тунісі, Йємені, Алжирі, Йорданії. Послідовність, спільність і ефективність дій в мирній революції направлені тільки на одну, єдину мету – зміну влади. Араби Магрібу цього добилися. Інші гасла революції завжди будуть половинчастими і згубними для революційних мас. Турки прийшли на площу Таксім із транспарантами: "Європа! Наша весна прийшла", "Тайіп йди геть" і … "Хто не з нами – той Ердоган". Влада вміло розколола суспільство, зіштовхнула його між собою. Із протилежною кричалкою: "Туреччина в ім’я Аллаха!". Врешті, використала проти десятків тисяч протестантів водомети з хімічним розчином, газові гранати, кийки, автозаки. Але до цього часу не може вийти з зони революційної турбулентності. На вулицях її міст стоять і стоять десятки і десятки тисяч протестуючих з вимогою дочасної відставки Реджепа Еродогана. Притому, що він 17 грудня арештував 52 злісних корупціонерів. На відміну від Януковича.

Опозиція не бере уроки історії. В тому числі і власної. У "помаранчевого Майдану" 2004 року.

Напівслова, напівгасла, напівдії, напівполітика. Христос каже: "Кажіть: так – так, ні – ні". І більше: "не будьте літеплі: або гарячі, або холодні". Тиск на емоції Кваснєвського, Ештон, Нуланд, МакКейна, Мерфі ввести західними урядами санкції до керівництва держави. Дійсно, якщо влада ще раз використає силу або тривало буде ігнорувати народ то, найшвидше, вони  будуть. Та Захід не буде робити "домашню роботу" за опозицію! Разом з тим, США погрозою санкцій вже виписали імунітет Майдану.

Стратегічною помилкою є надмірне і розколююче українське суспільство, використання антиросійської риторики та пропаганди. Росія ні при яких обставинах не може бути ворогом українців! Це може роз’єднати уряди Заходу і нашу фронду. Вони аж ніяк не хочуть нової холодної війни з Росією. Тим більше, в умовах, коли на тлі західного цивілізаційного прориву в Україну, Москва готова передислокувати "Іскандери".

Парадокс, але у випадку приходу до влади нинішніх опозиціонерів, вони приречені перші візити здійснити в Москву. Якщо їх там приймуть. Це вже було.

Тому ЄС поступово відступає, залишаючи Угоду про асоціацію "на столі". З нею вже ніхто не працює. ЄС втратило довіру до президента і його Уряду, а останній прикриває пустими євровізитами своїх міністрів масштабну підготовку приєднання до Митного союзу. Конгрес США, підготувавши санкції, як і Європарламент, прийме резолюцію в підтримку Майдану, свобод і демократії. Закликаючи владу і народ до мирного врегулювання "конфлікту" за круглим столом. У чому суть такого "миротворення", незрозуміло: підписати Угоду з ЄС, поміняти всю владу чи тільки Уряд, змінити систему влади? Ця політика тільки розширює коло ініціатив і "стабілізаційних дій" демократично обраного в 2010 році президента Януковича.

Він, вийшовши на невизначений час із-за глобального карточного столу, зосередиться тільки на внутрішній грі. Підготовці до перемоги в 2015 році. Москва позичила йому для цього 15 млрд.$. І ще 8-10 млрд.$ в знижці ціни на газ. Владімір Путін довго коливався між доцільністю і неприйнятністю цього. З одного боку його не можуть не хвилювати шанси стати "новим Петром" – збирачем земель російських. Та й 1,7 млрд.$, які щороку на Україні, тільки на відсотках, заробляють російські банки. Крім того, на кінець листопада борги України перед чотирма російськими банками склали гігантську суму – більше 28 млрд.$.

З другого – ризики управління сучасною Україною непередбачувані. Схильність українців до революційних протестів і прагнення до демократії, політичного плюралізму, становить серйозну загрозу для традиційної московської автократії. Україна здатна перенести хвилю революцій на геопростір СНД.

На Путіна тисли. Ліберал-націоналісти – "відпустити і забути, як про "відрізаний кусень". Ліберальні космополіти – "відпустити і вслід йти до Європи". Ліберальні імперіалісти, цинічні політтехнологи, обивателі й істинні патріоти – "відпустити, аби обломались і самі приповзли назад". Врешті-решт Владімір Владіміровіч очолив четверту колону разом із будівничими "руського міра" і ЄвроАзЕс – "не відпускати – підтримувати Януковича". Але, разом із українськими радниками, все більше буде схилятись до єдино-логічної формули гарантованого відродження цивілізаційної імперії – "не відпускати, підтримати прихід до влади проросійських сил, не допустивши до 2015 року революційного перевороту".

Не випадково позиція Віктора Януковича після Москви в оцінках Майдану стала більш жорсткішою і непримиримою.

Відкиньте сумніви.

Питання Митного Союзу в Кремлі глибоко і очі-в-очі обговорювалось. Очевидно також, що при певній визначеності Віктора Федоровича в цьому сторони не досягли повного консенсусу. Він істинний гравець, і  грає з усіма. Тому голосне оголошення про велику позику (до кінця року, за Bloomberg, Україна може отримати для покриття бюджетного дефіциту, касового розриву і підтримки гривні до 5 млрд. $) і газова знижка ще повністю не гарантовані, мають багато умов і побудовані на прямих комерційних зисках жорсткого кредитора. Він прийняв правила гри нашого президента. Зі всіма перевагами на своїй стороні.

На ображеному тлі заяв єврочиновнополітиків, що ЄС не "те місце, де дають гроші, а це сім’я цінностей". Тому треба проводити ефективні реформи, аби стати її частиною. І ще. Треба шукати взаємного компромісу. Опозиція на Майдані зайняла примирливу позицію щодо нових московських угод, користуючись традиційними штампами-агітками.

Судіть самі.

 Яценюк: "Ми хочемо почути, що він віддав. 20 мільярдів - це не просто великі гроші, це дуже великі гроші". І, несподівано, як би підтримав Януковича: "Якщо, ціна на газ із першого січня … буде на 30 відсотків менша, … уряд Януковича повинен зменшити всі тарифи… інакше, це …брехня, він у схемі і… у корупції". Головне тепер - не допустити марнотратства?

Кличко: "Власть сдаст национальные интересы Украины. По нашей информации Янукович уже заставил украинское имущество, наши заводы, металлургию и, не исключено, что нашу ГТС под кредит России". Тобто, тепер будемо боротись, аби москалям нічого не дісталось.

Тягнибок: "Ми чітко декларуємо, що підписувалось там в Москві – воно абсолютно суперечить національним інтересам. Те, що отримали подачку, - … що це не зроблено для населення України, бо від тієї знижки на газ для кожного мешканця України користі є нуль. Це, просто-на-просто. Янукович добився щодо зниження ціни на природний газ для своїх олігархів…"

Ну, що? Ви захопились глибиною програмних промов?

А де заяви про…?

Опозиція Таїланду масштабно бойкотує парламентські вибори, бо вважає владу нелегітимною, яка не може їх призначати.

А яка демократична легітимність української влади?

Чи були після Москви у опозиції причини поставити питання про відповідальність влади її непрозорість, неефективність або, хоча би, заслухати президента в парламенті, вимагати задовольнити цивілізаційний вибір українців або йти у відставку? Мобілізуючи Майдан, Захід?

Опозиція послідовно нерішуче і смішно вимагає замінити уряд та створити якийсь технічний Кабмін. При тому, що всі механізми його формування в президента. Він має погодитись (!?) із клопотанням опозиції і подати парламенту їх кандидатуру прем’єр-міністра (?) на затвердження і своїми Указами призначити (?) запропонованих йому бізнес-оточенням опозиційних лідерів міністрів?

Не смійтесь так голосно!

Прямого діалогу в опозиції з Віктором Федоровичем немає. Вона до цього часу не знайшла жодних інструментів тиску на його волю і не досягла з ним, навіть незначних, компромісів. Її несподівано підтримав колишній яструб геополітики Бжезинський. І деякі клерки Банкової. Головне - Янукович залишиться президентом. Не виключно, що і до 2020 року, маючи необмежені можливості в будь-який час замінити весь Уряд.

Чи могла опозиція без серйозних поступок президента йти в сесійну залу, аби відновити суспільну легітимність Уряду, якому вона і Майдан не довіряють?

Республіканці відмовились, попри вмовляння Обами, затверджувати бюджет. (Початок фінансового року в США з 1 жовтня). В "чорний вівторок" Конгрес не прийняв бюджет і 800 тисяч держслужбовців пішли у вимушені відпустки за власний кошт. Майже півтора місяця Америка жила в стані технічного дефолту, світ у відчутті паніки за доларові збереження, ринки в очікуванні чергової глобальної фінкризи. А це зразкова демократія!

Партія влади оцінює повернення опозиції у ВРУ і співпрацю з урядом як кінець Майдану.

Головна сучасна проблема єврореволюції – відсутність зрілих і адекватних запитам виборців поводирів і політичних еліт. Як і в "арабській весні", Майдан висловив недовіру опозиції і її лідерам. Але не обрав таких із свого середовища. Моральні ікони, творчі групи, журналісти, актори, блогери, інтернет-активісти, домогосподині ще вчора готові були очолити протест і повести людей за собою. В море слів, мрій, прекрасних перетворень і прогресивних реформ. Але вони не стали політиками. Продовжують говорити від імені своїх професій, керуючись емоціями і логікою тривалого протесту. Професійні лідери опозиції так і не подолали очевидного взаємного поборництва, амбіцій на "легку владу" і комплексу політичного егоїзму, демотивуючого єдиноможливий консенсус.

Керманич "Батьківщини" найбільш досвідчений, проводить політику постійних маневрів, очікувань кінцевого вибуху еволюції. Тільки остання – це плинні зміни в ході історії, де пусковими механізмами є випадковості, природний відбір найбільш конкурентоздатних і пристосування. Революція, найперше, означала  відвалений камінь у захоронення Христа. Це швидке оновлення, зміна всього, державного устрою, моделі влади народними масами.

Лідер "Удару"  вже втретє оголошує себе кандидатом в президенти: "Я викликаю Януковича на ринг. Він – мій персональний суперник". Натомість захисту цивілізаційного вибору українців і програмі-дій – банальний самопіар. Без будь-якого досвіду державного і політичного управління, реальної ідейно-програмної партії, із запозиченим у минулої епохи для асоціативної уваги маси радянських людей, червоним прапором, відсутністю зрілої і професійно-публічної команди. Харизматичний, молодий, знаменитий. У ньому потужна пружина. Але як її запустити? Громадська молода рада Майдану звернулась до нього: в 24 години змінити гасла на більш революційні і діяти рішучіше.

Вождь "Свободи". Він сильний. Але спроба озброїтись гаслами початку минулого століття, незграбна боротьба за "титульну" націю, звинувачення в радикал-націоналізмі, ксенофобії і антисемітизмі зобов’язують зосередитьсь на модернізації, перезаснуванні "Свободи" в умовах поліетнічності і мультикультурності України. Якщо цього не станеться, не буде майбутнього. Його позиція на Майдані свідчить про розуміння ним необхідності нового плану і політики для молодого націонал-демократичного руху.

Взаємна нейтралізація. Взаємне послаблення. Тріумвірат на тлі глибокої кризи державної влади і з метою її зміни не стався. Чи відбудеться? Опозиція в неділю об’єдналася в єдиний з Майданом Народний рух - "Майдан". Це вкрай важливий перший крок з подолання кризи народного протесту. Але без політичного об’єднання самих опозиційних партійних загонів в один програмний національний політичний рух - це тільки півкрок.

Лідер польської мирної революції на чолі із Гданською "Солідарністю", якою в 90 роках минулого століття був демонтований режим ПОПР і ПНР, Лех Валенса з гіркотою і образою, як справжній українець, заявив, що в Україні немає "вождя… одного великого громадського руху, єдиної партії, або організації, які могли би скинути владу. …Якщо Кличко отримає владу на вулиці, то швидко її втратить. Вулиця його підніме, вулиця його й скине". Він не згадав Тимошенко. Під мовчання опозиції і невиразність її оцінок  Майданом, припинення Заходом кампанії з її звільнення, готовність, в обмін на Угоду, до компромісу з Януковичем, вилучили її із політичного процесу. Ненадовго. Її повернення на волю могло би дати вулиці досить яскравого лідера з програмою революційних перетворень, швидким перезавантаженням влади і здатного об’єднати більшу частину опозиційних рухів в один загальнонаціональний загін. Те, чого не зробив Віктор Ющенко.

Опозиція, підтримавши обіцяний Заходу президентом закон про амністію незаконно арештованих мітингарів не тільки, на жаль, прирівняла їх до злочинців, але й не зробила жодного кроку по звільненню Тимошенко і, власне, по відновленню довіри до себе. Хоча зобов’язана була добиватись повного виправдання активістів Майдану і вибачення перед ними влади. Президент, на відміну від Путіна, зовсім не готовий її помилувати. Та й тиск на президента тандему Кокса-Квасневського не зрівняти із можливостями тандему Геншера-Шредера, які боролись за Ходорковського. Милуючи його, чи ставив Путін перед Януковичем питання про звільнення Тимошенко, частина вини за засудження якої лежить і на Владімірові Владіміровичу?

Знаю, що Ви мною вже невдоволені. За критику опозиції?

Але це - майбутня влада. Яка вона буде для кожного з нас? Чого найбільше боятися: її диктатури чи принесеного нею хаосу і занепаду? Як вона бачить державу, демократію, владу-народ, свободу і прогрес?

Майдан гостро потребує перезавантаження. Потрібна нова стратегія мирної революції із генеральною вимогою: перезапуск політичної системи влади а, втім, і перезаснування держави. На цьому етапі лідером мусить стати саме професійна парламентська опозиція. Якщо ні, то вона перетвориться в маргінальну політичну силу, декорацію псевдодемократичності режиму особистої влади. Надовго.

Поразка Майдану не дає майже ніяких шансів відновити його до 2015 року. Влада, послідовно взявши під контроль рештки вільної преси, регіональні опозиційні групи, бізнес буде проводити масові зачистки, стерилізацію політактивності і промивання мізків. Викликаючи до Генпрокуратури лідерів Майдану і опозиції разом із активістами. Демонтує всіляку протестну активність населення.

У це не так важливо вірити, як варто знати. Це єдиний спосіб Віктору Федоровичу не мати реальної альтернативи в 2015 році.

Молоді опозиційні лідери вважають, що з таким низьким рейтингом президенту перемогти неможливо. Так. Але в країні традиційної плюралістичної демократії. До того ж розчарування лідерами фронди, яке поки що не міняється, може породити ще більшу армію "противсіхів", розчарованих і "внутрішніх емігрантів".

Опозиції потрібно подолати дефіцит інтелектуальної рішучості, комплекс єдиного борця за справедливість і демократію та невпевненість у своїх силах. Потрібно переходити від дрібних маневрів, низки помилок, невдалих компромісів до ясних програмних дій. Питання не тільки в небезпечному реверсі невеликої правлячої еліти в Митий Союз. Якщо опозиція втратить Майдан, це рішення буде прийняте. Або до 2015 року чи одразу після перемоги Януковича. Урядом і парламентом. Як це сталося із Харківськими угодами в травні 2010 року. Головним аргументом опозиції були курячі яйця. Але навіть їх забракло при провальній спробі денонсації антисуверенних угод 19 червня 2013 року.

Головне – висунути альтернативну владі програму революційних перетворень. Від моделі державного правління – до широкого самоврядування, збалансованої природними, економічними і трудовими ресурсами адмінтерреформи і необмеженого доступу всіх членів громадянського суспільства до свобод, справедливого суду, та охорони здоров’я.  Тому важко зрозуміти задум Арсенія Яценюка, здавалось би, який назвав "основними політичними задачами народного об’єднання "Майдан" - відновлення політичного балансу в Україні (!?) і нову Конституцію". Скажіть, що ви зрозуміли? Ото ж бо…

Мирна революція дала опозиції, здавалось би, цілком легітимний шанс на реальні зміни, який підтримав би весь демократичний світ. Його змушено підтримає і влада.

30 вересня 2010 року КСУ, вийшовши далеко за межі своїх повноважень і, що можливо, зловживаючи ними, діючи всупереч ст.ст. 5, 6, 8, 19, 22, 85, 91, 92, 93, 94, 106,147-153, 154-159 Конституції українського народу несподівано, за межами права класики радянської теорії скасував Конституцію 2004 року та встановив нову в тексті Основного Закону 1996 року, який перестав існувати. Під видом визнання неконституційним Закону "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222 – IV в зв’язку з порушенням процедури його прийняття. Хоча перед тим, 5 лютого 2008 року він же визнав своєю Ухвалою по справі №2-1/2008, що "положення закону про внесення змін до Конституції після набрання ним чинності стають невід’ємною складовою Конституції – окремими її положеннями, а сам Закон вичерпує свою функцію". Навіть ця, спрощена до формальної казуїстики позиція КС, свідчить про принципову неможливість в судовому порядку змінювати Конституцію або скасовувати її. Це очевидна маніпуляція, що цілком може дорівнювати Конституційному перевороту.

 Чому опозиція жодного разу не поставила питання Конституції як основне для оцінки легітимності всього політичного процесу, дій влади? Можливо тому, що її така модель влади, як правонаступника влаштовує? І ще можна приймати нову Конституцію, по замислу Яценюка, на основі нелегітимної Конституції?

Проблема в тому, що Конституція 2004 року, яка була прийнята в результаті політичного консенсусу за рішенням національного круглого столу при участі високих європосередників, ввела такі системи стримувань та противаг, які реально унеможливлювали зосередження влади в одному центрі. Тим більше її узурпацію. Вона стимулювала створення і вільну конкуренцію за владу великих загальнонаціональних партій. Переможці, або самостійно, чи шляхом створення коаліцій, формували парламентську більшість і свій Уряд, який пропонував програму реформ, що затверджував парламент! Президент був національним лідером і арбітром за дотриманням зобов’язань Урядом і більшістю, впливаючи в частині зовнішньої політики і національної безпеки на формування Уряду. Реально, це була модернізована французька модель парламентсько-президентської республіки. З особливостями перехідного періоду й усякими невдалими компромісами.

Спільна вимога Майдану – опозиції по поверненню до Конституції 2004 року створила би цілком легітимний процес дискусії з владою й її повне перезавантаження. На умовах політичної більшості в парламенті. Причому, у президента і опозиції були би рівні шанси на її створення. Або потрібно було би призначати парламентські вибори по новій Конституції.

Не вдаючись у глибокий аналіз сценарію повернення до Конституції 2004 року, важливо відкинути пропозицію зробити це якимось рішенням парламенту. У будь-якому випадку, парламент не може втручатись в діяльність КС, окрім звільнення суддів відповідно до процедури Закону, змінювати його рішення. Будь-який конституційний Закон, відповідно до самої Конституції, мусить пройти конституційну експертизу на відповідність ст.ст. 157 і 158 її тексту.

Це робить подібний шлях безперспективним і немічним. Інша справа, прийняти Майданом-парламентом відповідну заву-декларацію.

Найкращий вихід – зобов’язати КСУ переглянути своє рішення. Методів немало. Наприклад, в порядку ст.68 Закону "Про КСУ" в порядку відкриття нового провадження у справі. До цього часу КСУ ні разу цим не скористався.  КС може зробити це і зі власної ініціативи.

Православне духовенство, стомившись чекати від опозиції рішучих кроків, опираючись на Місію Спасителя, закликало на Віче українців не відступати і побороти жорстоку владу.

Гострий, гострий Юрій Луценко! Блискучі метафори, хірургічні надрізи на всіх болючих місцях влади. Презріння страху: "Всі на Схід! Мирні страйки по всій Україні мають заблокувати діяльність режиму і наша мета – його повалення!". Як віл, тягне й тягне за собою броньовик опозиції. Разом із Русланою. Її сильний і звучний голос чесність і відданість Майдану, жертовність, безстрашність зробили її талісманом євро революції. 

Час Майдану. Час опозиції. Поки вона не стане єдиним політичним національним опозиційним фронтом, доти об’єднання з Майданом буде ритуальним, нестійким і слабким для перезавантаження влади. Якщо вони спільно не висунуть чіткі, безальтернативні вимоги владі, Захід буде здійснювати обережні маневри, закликаючи всі сторони до примирення за круглим столом, який президенту зовсім непотрібний.

Час рішучих дій. Сила слів лідерів Майдану і опозиції має стати силою перетворень і перезаснування нашого з вами приниженого світу. Український народ, проливаючи під кованими міліцейськими чоботами кров за своє місце серед європейських народів, не хоче жити між Сціллою і Харібдою в своїй державі.

Антимайдан у повній тиші розтікся, щез у холодному дніпровському сірому моросі. Його спікери, викупивши Куршавелі і горячі океанські лагуни, вернулися в звичний для себе світ, збудований для них платниками податків України.

Та десь там, високо, високо, за білими небесними полями несуться сани Діда Мороза і чути сміх молодої рум’яної Снігуроньки. Який подарунок приготували вони державі цих чесних, красивих і мужніх борців за свободу на Майдані?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.