Якби увесь світ прочитав ваші думки

1 декабря 2010, 14:53
Заступник директора Інституту світової політики
0
3446

Уявіть на хвильку, як би змінився світ, коли б усі вміли читати думки один одного.

Ваша дружина (чи чоловік) дізнається, що ви ходили (чи хотіли піти – байдуже) наліво. Ваш роботодавець довідається, що ви про нього думаєте насправді. Ваші чада будуть шоковані від того, що капуста немає нічого спільного з дітонародженням. Хаос. Світ із вивернутими мізками.

Чим це закінчилося б – самознищенням людства, психологічною ізоляцією, втечею в себе і від себе чи, навпаки, перевихованням людини, тотальною перемогою довіри, добра та любові?

Світ зараз переживає незвичайний, поворотний період. Дипломатичну революцію, наслідки якої досі складно уявити. Те, що робить Джуліан Ессанж, оприлюднюючи секретні депеші, якраз скидається на процес міжнародної телепатії. Увесь світ може читати потаємні думки співробітників американського Держдепу. Інколи ці думки не такі й глибокі, інколи досить брудненькі. І якщо раніше закордонні політики могли спробувати під час публічних бесід викручуватися і напустити в очі словесного туману: мовляв, ми так не вважаємо, ми сповідуємо такі-то принципи, то нині всі карти відкриті.

Ціль Ессанжа була начебто доброю і благородною. У міжнародній політиці надто багато сміття і бруду. Рано чи пізно мав з’явитися чистильник, який би спробував поставити крапку у змовах, міжнародній кулуарщині. Люди мають право знати своїх «героїв». Це як нагадування правителям, що якою б абсолютною не була влада, вони все одно відповідальні перед своїми громадянами, перед усім людством.

Зазвичай державні таємниці не підлягають розсекреченню впродовж 30 років. Політик приходять на вищі державні посади в середньому в 50-60 років. Небагато з них доживає до того часу, коли на поверхню випливають неприємні подробиці їх діяльності. А якщо й доживають, то почасти уникають покарань – тому приклад чилієць Августо Піночет чи поляк Войцех Ярузельський. Хоча буває і інакше – за гратами вже опинялися радянські путчисти, останній лідер НДР Егон Кранц, набагато сумніше закінчили свої політичні кар’єри Саддам Хусейн і Ніколае Чаушеску.

Поза тим, напевно, кожен правитель, ведучи антисанітарний в політичному смислі спосіб життя, навряд чи сподівається на те, що суд історії над ними настане вже за життя. Торік мені пощастило познайомитися з цікавим істориком Павлом Строїловим, який нині живе в Лондоні. Він мав можливість працювати з матеріалами Фонду Горбачова в Москві, де скопіював тисячі архівних документів – здебільшого це були стенограми бесід першого й останнього радянського президента з впливовими світовими лідерами. Більшість із них живі досі – Гельмут Коль, Джордж Буш-старший, Маргарет Тетчер...

Бесіди зводилися здебільшого до одного, як врятувати Союз, не випустивши з нього Україну. Думки Горбачова були абсолютно передбачуваними. А що ж західні політики? Вони так само співчутливо підтакували своєму «перестроєчному» фаворитові, наводячи власні аргументи, чому українцям не слід відокремлюватися. Під горбачовським впливом вони вмовляли й українське республіканське керівництво. Кульмінацією став відомий виступ Буша-старшого в українському парламенті 1 серпня 1991 року, коли президент США застерігав українців від відокремлення. В історію його промова увійшла під назвою Chicken Speech – «виступ боягуза». Жаль, що свого Ессанжа не знайшлося вже тоді. Можливо, Україні б не довелося так складно в перші роки спинатися на ноги, коли незалежним керівникам доводилося з-поміж іншого переконувати іноземців, що Україна – це всерйоз і надовго.

Звичайно, з оприлюдненням секретної інформації пов’язані і значні ризики. Недивно, що американська верхівка ще раніше просила Wikileak не публікувати документів, які стосувалися операцій в Афганістані і Іраку. Так світ дізнався про раніше невідомі убивства мирних жителів. Вашингтон мав підстави переживати за наслідки опублікованого витоку: подібна інформація може налаштувати місцеве населення в Іраку та Афганістані проти американських вояків.

Чи зміниться світ? Чи стане «депешний скандал» стимулом для більш етичного спілкування на міждержавного рівня? Чи не прийде на зміну Realpolitik і макевіаллізму політика ідеалізму й альтруїзму? Який буде результат телепатії планетарного масштабу?

Моє переконання: позитивний результат міг би бути лише тоді, якби карти були розкриті про діяльність усіх без винятку урядів світу. Поки що ж ми прочитали думки не один одного, а лише однієї людини. Вона повністю оголена, вона в розпачі, вона перетворилась в посміховисько. З неї можна глузувати, збиткуватися, критикувати. Адже ми все про неї знаємо.

Знаємо, що американці не сильно чемні. Не дуже чесні. Мають чимало грішків, які намагалися приховати. Але чи справді картина розписана лише чорними фарбами?

Звернуся ще раз за допомогою до вашої уяви. Уявіть світ без США. Уявіть, що Саддам Хусейн, на чиїй совісті кілька розв’язаних воєн, досі тероризує перський регіон, а заразом і увесь світ. Уявіть, що маковими просторами Афганістану досі гарцюють недорікуваті таліби. Чи не дорікають сьогодні українські історики Вашингтону за те, що Штати визнали СРСР у 1933 – у рік Голодомору? Чи не було б краще, аби знайшлася відповідальна сила в ті роки і усунула від влади Сталіна, а згодом і Гітлера? Чи не повинно бути сьогодні відповідальної сили, спроможної поставити на місце навіжених царків Ахмадінеджада чи Кім Чон Іра?

Мені шкода США. Шкода, що лише вони (і саме вони) потрапили в таку халепу. Можливо, Ессанж на своєму не зупиниться, і згодом ми почитаємо депеші російських, іранських чи китайських дипломатів? Із певних причин упевнений, що це було б справедливо і не менш цікаво…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.