Півтора століття тому було відмінено кріпацтво. Як Україна зустрічає цей ювілей?

19 января 2011, 11:54
И.о. ректора Национального университета биоресурсов и природопользования Украины
0
3429

19 лютого виповнюється 150 років, як російський імператор Олександр ІІ підписав закон про скасування кріпосного права. Це був, без сумніву, прогресивний крок. Проте тоді його неоднозначно сприйняли, як самі селяни, так і значна частина дворянства. Перші х


Проте цей мужній крок Олександра ІІ відіграв значну позитивну роль в історії як Росії, так і України. На селі з‘явилася вільна праця, почали формуватися міцні селянські господарства, т.з. куркулі, на зміну феодальних відносин прийшли товарно-грошові, капіталістичні відносини.

Нинішній стан в сільському господарстві України є надзвичайно складним. Безробіття, п‘янство, зруйнована виробнича матеріальна база, знищені соціальна і культурна сфери – все це реалії сьогоднішнього українського села.

Нині в парламенті, уряді, суспільстві дискутується тема зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Це видається за головну ланку в порятунку села. Але це не так, без державної підтримки, необхідної інфраструктури, енергоозброєнності, кваліфікованих кадрів, фінансової і кредитної підтримки нічого не буде.

Продаж земель може призвести до великої соціальної напруги в суспільстві. Селянство, не маючи обігових коштів, техніки, можливості переробляти і зберігати сільськогосподарську продукцію, змушене буде просто продавати землю. А Чіпок, які живуть одним днем у нас скільки завгодно. Поскільки значна частина жителів села – це пенсіонери, велика кількість паїв в руках дітей, батьки яких померли, то пропозиція може бути більшою за попит. Це приведе до здешевлення землі, масової її скупки окремими спритниками. Землю будуть скуповувати не тільки виробничники-підприємці, а і перекупщики, фінансові магнати, які захочуть нажитися на цьому. Великі аграрні компанії в Україні, як правило, із іноземною власністю, вже примірились і прицінились до українських чорноземів. Сотні філій банків ждуть у всіх райцентрах свого часу. Адже земельний ринок оцінюють в півсотні мільярдів зелених. Багато вже землі, особливо біля великих міст, незаконно скуплено, приватизовано. Звісно все так просто лишати неможна. Але до таких реформ слід ретельно готуватись.

У цій ситуації виникає питання, що буде з нашим селом, після розпродажу земель, де будуть працювати люди, молодь, хто створить робочі місця, хто буде утримувати інфраструктуру – водогони, дороги, кладовища, освітлення, медпункти, будинки культури, хто допоможе школі, садочку? Як через рік простому селянину можна буде скупатись в ставку чи сходити в ліс за грибами? На що буде претендувати молодий лікар чи вчитель, який приїде в село? Що його чекає, чи буде в нього хоч шмат землі. Боюся, що в селі розквітне т.з. сільський пролетаріат, типу відомих героїв - Лушні, Матні і Пацюка у Панаса Мирного в його романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні», які крім крадіжок і п‘янства нічого не можуть робити.

150 років тому, після відміни кріпацтва по Росії було зареєстровано кілька тисяч сутичок селян з поміщиками, поліцією. І лише реформи Петра Столипіна через сорок п‘ять років влада спробувала дати відповідь, як буде кредитуватись селянин, хто буде заготовлювати продукцію і переробляти, продавати її. Пішла мова про кооперацію, селянський банк, засоби виробництва і т.і. В одні руки дозволялося скуповувати не більше 4-х наділів. Один наділ – не більше 17-ти десятин. Петра Андрійовича Столипіна застрелив 5 вересня 1911 року в Києві терорист Багров, реформа захлинулась. Жовтень 1917 року був відповіддю, в т.ч. і селянства, на недолугу політику царя і його уряду в т.ч. і на селі.

Тому, згадуючи реформатора Олександра ІІ, відміну кріпацтва, ми мусимо пам‘ятати про історичні уроки. Українському селу потрібні інвестиції, пільгове кредитування, мікрокредитування, стимулювання діючих селянських і фермерських господарств, кооперативів, акціонерних товариств. Не можна допустити скупки земель іноземцями, компаніям з іноземним капіталом. Світ струшує продовольча криза, тріщить по швах світова валюта долар. Ми можемо за нашу землю отримати зелені папірці (собівартість виготовлення 100 доларової купюри в США – 4 центи), а потім думати, що робити. Що робити з молоді, ветеранам, які живуть в селі.

Де брати на все гроші? Відповідь є. Перш за все, в село слід спрямувати не менше десятини держбюджету. Ми на ЄВРО-2012 виділили 40 млрд. гривень, а на підйом села давайте знайдемо хоч в половину менше. Ще треба подивитись на наші структури, апарат. Тільки на центри зайнятості, де обтираються більшість ледарів і пиятиків, йде до мільярда гривень в рік. Давайте їх віддамо молодим випускникам технікумів, ПТУ і вузів на придбання техніки, обладнання. Виплатимо підйомні тим, хто повертається в село. Створимо хоч по одній машино-тракторній станції в районі, а тоді вже будемо землю робити товаром. До речі, іноземні інвестиції в сільське господарство повинні бути, але розраховуватися за них треба продуктами, а не землею. Бо ще великий Тарас писав, що земля Богом дана і торгувати нею гріх.

Без чіткої аграрної стратегії, комплексного, державницького підходу до проблем села, чіткого механізму обмежень і контроля за ціною, рухом землі, вирішення проблем інфраструктури, робочих місць, законодавчого супроводу цих процесів організувати ринок землі не можна. Наслідки можуть бути непередбачуваними. У нас є досвід, як із приватної власності, від людей передавати землю державі, усуспільнення землі. Ми маємо досвід «прихватизації» держвласності. Він є гірким і трагічним. Хто з нас що нині має? Зворотній процес може бути ще складнішим. Тому нам треба думати, думати і поспішати повільно.

Станіслав Ніколаєнко, голова партії «Справедливість»

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.