Хто чіпляється за владу - закінчить на задвірках iсторiї

13 февраля 2011, 16:54
Народний депутат України, лідер Радикальної партії
0
2345

Останні події в Єгипті та відставка Хосні Мубарака довели - я був правий…

Власний досвід революційної боротьби 2000-х років та здійснення моніторингу міжнародних процесів дали мені підстави ще раз стверджувати – загроза для держав з нестабільними демократичними режимами справді криється всередині країни. Про це я сказав з трибуни Верховної Ради України 4 лютого, згадавши у тому числі й Єгипет, а вже 11 лютого Хосні Мубарак з ганьбою втратив владу. 

Розумію, якою глибокою особистою трагедією для цього досвідченого політика стали останні два тижні, коли мільйони людей по всьому Єгипту скандували «Мубарак – йди геть!». Скажемо прямо: не усі тридцять років Президент Єгипту мав таку відверту зневагу власного народу. Людина, яка після навчання у військовій академії імені Фрунзе в середині 60-тих років в Москві мала усі передумови не поділяти ринкові погляди, душити демократію в ісламській інтерпретації, застосовувати репресивні заходи щодо своїх політичних опонентів та зневажати власний народ. Ці базові «людські поняття та цінності» закладав Радянський Союз усім іноземцям, хто потрапляв у його університети. А після того, як не без участі ЦК КПРС Мубарак після кривавих подій в Єгипті прийшов до влади – він тим більше мав стати комуністично зомбованим політичним діячем.     

А став союзником США у регіоні. Відкрив Єгипет для світу. Відкрив світ для єгиптян. Відкрив країну і для сотень тисяч громадян України, які за останні двадцять років майже своїми стали вважати Шарм-аль-Шейх та Хургаду.

Проте минуле далося взнаки. Прагнення за будь-яких обставин залишитись при владі, притаманне радянській еліті, зіграло з президентом Єгипту злий жарт, вилившись у масове двотижневе народне повстання – Єгипетський Майдан.

Лише політики з великої літери, демократи, вміють йти з влади красиво і вчасно. Той, хто чіпляється за владу усіма можливими засобами – закінчує на задвірках історії. Ймовірно, це трапиться і з Мубараком.

Поки громадяни Єгипту святкують перемогу, яку вони чесно та сміливо вибороли, відстоявши право самим обирати своє майбутнє. Однак ейфорія мине швидко, і перед Єгиптом та країнами регіону постануть серйозні питання подальшого розвитку. Ось деякі з них.

Регіональний баланс сил порушений, і тому усі очікують, коли революційний єгипетський синдром з новою силою перекинеться на вже неспокійні Алжир, Туніс та Ємен.

Сьогодні Єгипет потребує кваліфікованого перехідного уряду, який зможе не лише утримати внутрішню ситуацію під контролем, але й забезпечити підготовку до проведення відкритих, чесних і прозорих виборів. Ймовірно, вибори відбудуться у вересні 2011 року.

Яким буде майбутнє Єгипту без Мубарака? На це питання відповіді поки що немає.

Жінки, які брали активну участь у масових протестах, закріпили своє право на участь у політичному житті Єгипту. Перемога, яку важко зрозуміти громадянам України, і дуже легко – громадянам мусульманських країн.

В Каїрі відчувається вакуум авторитетних і яскравих лідерів, здатних бути ефективними у масштабах великої країни. Проблема, яку за кілька тижнів та місяців вирішити практично неможливо.

У Єгипті знаходяться ключі від розв’язання палестино-ізраїльського конфлікту, тому нова влада повинна мати високу кваліфікацію у зовнішньополітичній проблематиці. Мубарак був миротворцем, а чи будуть такими ж миротворцями його наступники? Мене це турбує й з огляду на те, що днями запрацював безвізовий режим між Україною та Ізраїлем, і багато українських громадян планують відвідати цей святий для кожного християнина регіон.

Як у постреволюційних умовах утриматися від сповзання до радикалізму та екстремізму, як упередити прихід до влади політиків-фанатиків, які можуть підірвати демократичні надбання Єгипту і зупинити його подальший розвиток?

 Цi питання теж очікують своєї відповіді.    

Однак сьогодні Єгипет вже став прикладом для інших арабських країн, як протягом тижнів можна мирними акціями протесту змінити політичний режим, що втратив зв’язок із власним народом і живе за парканами. Це перший висновок.

Другий – Росія поступово і невідворотно втрачає Близький Схід, завойований ресурсами колишнього СРСР. Росія все більше стає регіональною, я б навіть сказав «СНДівською» державою, яка не може впливати на світові фінансово-політичні, економічні та науково-технічні процеси. Цікавий, на мій погляд, висновок для України, і важлива інформація для роздумів. Західні ж країни навпаки посилюють свої позицiї у складному близькосхідному регіоні.

І наостанок. Інколи краще піти як, наприклад, Борис Єльцин або Леонід Кравчук, не чіпляючись за владу і програвши у відкритій боротьбі, ніж, як Хосні Мубарак або Леонід Кучма, – з ганьбою і в міжнародній ізоляції.   

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.