Хронічни "хвороби" вітчизняної медицини

21 марта 2011, 15:06
Председатель Комиссии Киевсовета по вопросам гуманитарной политики
0
10523

Жоден професійний медик не візьметься за лікування, доки чітко не встановить діагнозу.

Ситуативне усунення симптомів зумовлює те, що хвороба переходить у хронічний стан, і тоді перспектива одужання стає дедалі недосяжною. Цей принцип відомий кожному лікарю, але з якихось причин, він «не спрацьовує», коли в черговий раз постає питання про необхідність реформ у вітчизняній сфері охорони здоров’я.

Те, що українська медицина потребує «оперативного втручання» ні в кого не викликає сумнівів, але чомусь ми беремося за лікування так і не встановивши остаточний діагноз. Можливо, саме тому ми досі не маємо національної стратегії реформи сфери охорони здоров’я. У нас встановлення діагнозу відбувається в процесі лікування. Такий метод також існує і в класичній медицині, але відсоток істинного одужання при цьому дуже ефемерний. Тож, беручись за оздоровлення української медицини, варто правильно визначити «симптоми», не підміняючи, при цьому, поняття.

Недофінансування галузі = неефективний менеджмент.
Ми говоримо про те, що українська медицина в занепаді через банальний брак коштів. Але, якщо провести аналогію – бідність часто зумовлена невмінням правильно розпорядитися грошима. Очевидно, і у сфері охорони здоров’я варто було б перегляну це формулювання – можливо, справа у неефективному менеджменті?

Як витрачаються кошти зараз? Майже 80% «з’їдають» так звані технічні потреби – утримання та ремонт приміщень, побутове обслуговування пацієнтів.  Адже Україна і досі фінансує ефемерні ліжко-місця, в той час як весь цивілізований світ фінансує послугу. Ми витрачаємо колосальні суми на їдальні і пральні у медичних закладах, зрозуміло, що за таких умов, на решту грошей не вистачає. Якщо лише ці, не властиві медицині, послуги перевести на централізоване постачання, економія фінансів суттєво вразить, а вивільнені кошти можна спрямувати на медикаменти, реактиви, обладнання, зарплати – врешті решт.
Скажімо, одне-два підприємства на місто, які забезпечують усі медичні заклади привізними обідами або чистою білизною – не лише реформаторський, але і економічно обґрунтований крок.

Будь-який економіст скаже, що фінансувати те, що вже існує – нонсенс. Сьогодні, найбільш затратними для бюджету є лабораторні дослідження. І тут партнером державної медицини може стати приватний сектор. Приватні клініки володіють для цього необхідним потенціалом і технічною базою. Якщо надати їм можливість приймати участь у тендерах на надання таких послуг – бюджет знову отримає вивільнені кошти. При цьому, приватний сектор може приймати участь і здійсненні профілактичної роботи, на тих же тендерних умовах.

Корупція = не врегульована система платних послуг
Тіньова економіка не обійшла і медичну галузь. Скільки нарікань ми чуємо про те, що без «конверту» навіть якісної консультації лікаря ми не отримаємо, не говорячи вже про перебування у стаціонарі чи «подяки» за операції. Але насправді, ми знову підмінюємо поняття – проблема української медицини не в корупції, а у неврегульованій системі надання платних послуг.

І, якщо розібратися, то лякає не стільки факт необхідності заплатити за послугу, а сума, яка часом буває захмарною. Тому, визнавши практику надання платних послуг на офіційному рівні, українській медицині вдасться твердо зафіксувати, а головне - аргументувати не лише перелік таких послуг, але й рівень цін.

При цьому, повинна бути переглянута і система надання послуг іноземним громадянам.
В Європі, США та інших країнах чомусь ні в кого не викликає запитань і заперечень, що іноземні громадяни обслуговуються за спеціальними тарифами. Україна перейняла цю практику для сфери туризму і культури, але чомусь «забула» про медицину - ми запровадили спеціальні ціни для іноземців у готелях та музеях, а охорона здоров’я в цей час втрачає фінанси.

Більше того, українські лікарі зі світовим ім’ям надають свої послуги (платно !!!)  у різних країнах, а унікальна вітчизняна база – Центр серця, Центр мікрохірургії ока - залишається незадіяною.

Чіткі та зрозумілі тарифи на ті медичні послуги, які сьогодні здатна надавати державна медицина, зможуть ліквідувати корупцію і тіньову оплату в такому секторі економіки як медицина.

При цьому, безумовно, в загальній системі надання медичних послуг має залишатися і безкоштовна медицина. Діти, пенсіонери, люди з особливими потребами і малозабезпечені громадяни повинні мати можливість скористатися так званим державним «соціальним пакетом» медпослуг.

Кадрова проблема = недостатня мотивація
В Україні не вистачає майже 50 тис. лікарів, і ми називаємо це кадровою проблемою. Хоча, якщо спробувати дати відповідь на питання «чому не вистачає?» - зрозуміємо, що у державного лікаря сьогодні не достатньо мотивації для роботи в цій галузі.

Не секрет, що велика частина медиків сьогодні, якщо не перейшла повністю у приватний сектор, то принаймні, працює в приватних клініках на умовах часткової зайнятості. Безумовно, це завдає серйозного удару державній охороні здоров’я – де якість надання послуги знижується, через фізичну виснаженість лікаря, який одночасно задіяний у двох секторах.

Медиків зрозуміти можна – рівень оплати їхньої праці у державних закладах не набагато перевищує прожитковий мінімум. І якщо у столиці середня зарплата у галузі охорони здоров’я складає 2199 грн., то по Україні вона ще менша – близько 1700 грн.. Збільшення зарплат не вирішить проблему мотивації, бо тих кілька додаткових гривень, які вдасться викроїти з бюджету, навряд чи суттєво вплинуть на фінансове становище українського медика. І, хоча ми визнаємо, що український лікар за свою працю мав би отримувати 8-10 тис. грн., але на даному етапі економіка країни не здатна забезпечити їм такий рівень фінансової винагороди.

Тому, знову повертаючись до необхідних реформ, мова повинна йти про врегулювання зайнятості лікаря у державній та приватній практиці. Кожен лікар повинен бути ідентифікований, і його трудове навантаження має бути контрольоване державою. Важливо, щоб акцент, в даному випадку, був не на забороні (бо саме цього і бояться медики, через що і приховують, у більшості випадків, що «підробляють на стороні»), а, власне, на наданні права.

Виведення зайнятості медиків з тіні матиме позитивний ефект і для держави, і для приватного сектору. Адже, так званий «державний» лікар, який додатково зайнятий у приватній клініці, отримає мотивацію не залишати сектор медицини - принаймні, він не виїде за кордон, і не перейде взагалі в іншу галузь економіки. Приватний лікар, в свою чергу, може бути залучений державою – як, наприклад, сьогодні у Києві діє пілотний проект щодо залучення приватно практикуючих лікарів до надання первинної медичної допомоги населенню.

Реформа = стратегія
Сьогодні реформа медицини більше схожа на політичну риторику. Ми запроваджуємо численні експерименти, називаємо ілюзорні дати і строки, коли начебто українська медицина буде відповідати світовим стандартам, але ми так і не сформулювали чіткої кінцевої мети.

Результатом, а відтак і основною метою реформи охорони здоров’я, має бути не комерційний ефект, який сьогодні декларують окремі високопосадовці, цією метою має бути покращення саме здоров’я кожної конкретної людини. При цьому, стверджувати про успіх матимемо право лише тоді, коли результат буде чітко вимірювальний. А відтак, після того, як ми достеменно встановимо «діагноз» нашої медицини, маємо перейти до визначення критеріїв вимірювання ефективності реформи, які будуть відображені у конкретних цифрах.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.