Життя між НАТО та ОДКБ

21 марта 2011, 09:58
Народний депутат України, лідер Радикальної партії
0
5112

Протягом останнього року безпекова тематика почала все менше звучати в українському інформаційному просторі.

Протягом останнього року безпекова тематика почала все менше звучати в українському інформаційному просторі. І не лише в ньому. Експертне середовище не проводить досліджень з тематики співпраці Україна-НАТО та Україна-Росія-НАТО (або не повідомляє про їх проведення широкому загалу). Законодавчий орган воліє взагалі не згадувати про такий важливий аспект як безпека. Навіть у нашій минулорічній передвиборчій президентський кампанії безпекова тематика практично не звучала, що підтверджується у матеріалах Посольства США в Україні, опублікованих на порталі Wikileaks. Одним словом, Україна продовжує легковажно, а значить з ризиком, жити між двома військово-політичними блоками – Організацією Північноатлантичного Договору та Організацією договору про колективну безпеку, залишаючись єдиною у регіоні Центральної Європи державою, яка не є членом ні НАТО, ні ОБКБ.

"Прісний борщ" по-київськи

Візит в Україну Генерального секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена наприкінці лютого 2011 року практично пройшов поза увагою вітчизняних експертів та журналістів. Часом виникало враження, що ми просто соромимось обговорювати безпекові питання у контексті співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору, або ж взагалі боїмося зайвий раз вимовляти слово НАТО.

З боку керівника Альянсу так само ледь помітно, проте доволі відчутно віяло обережністю у висловлюваннях та коментарях щодо нинішнього стану та перспектив співпраці України з НАТО. І навіть виступ Генсека Расмуссена у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка був прогнозовано витриманий та позбавлений емоцій. Хоча, навпаки, мав би спонукати до меншого формалізму та більш креативного бачення місця і ролі України у реформуванні безпекового європейського середовища, адже натівського чільника слухало молоде покоління - майбутнє української політики.

"Прісність" - найбільш влучна, на мій погляд, характеристика усього, що відбувалось протягом відвідин Генсеком НАТО нинішньої “стабільної” України. 

 Мені чомусь одразу згадався візит в Україну віце-президента США Джозефа Байдена у липні 2009 року, під час якого звучали запевнення у подальшому розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною та Сполученими Штатами, а також тези про те, що перезавантаження у відносинах між США та Росією відбуватиметься не за рахунок національних інтересів України. Однак у кожному слові відчувалась якась пересторога і надмірна обережність. Ці відчуття значно посилила заява тодішнього Генсека НАТО Яап де Хооп Схеффера, який за кілька годин до зустрічі віце-президента Байдена та Президента Ющенка заявив, що на Україну та Грузію в НАТО не чекають і навряд чи таке становище зміниться у найближчому майбутньому.

Передбачаючи таку «прісність», я ще на початку року  запропонував запросити Генсека НАТО під час його візиту в Україну до виступу у стінах Верховної Ради України. Переконаний, нам у широкому колі було б про що поговорити. Однак спроби опрацювати цю ініціативу з Київським офісом НАТО не увінчалися успіхом. А шкода. Ми б могли мати і справді оригінальний та продуктивний дискусійний формат, а головне - корисний для національної безпеки.               

Україна поза грою. Поки що

Сьогодні у відносинах Україна-НАТО практично відсутній двосторонній політичний, геополітичний та європейський безпековий аспекти. Взагалі, такі слова як "геополітична гра", "національний інтерес у зовнішній політиці", "стратегічне планування" або "прогнозування розвитку зовнішньополітичних процесів" зникли з лексикону не лише Міністерства закордонних справ України, але й Президента та Уряду України. Тому діалог Україна-НАТО наповнюється військово-технічним співробітництвом, участю українських військовослужбовців у миротворчих місіях та операціях НАТО, обговоренням шляхів  боротьби з міжнародним тероризмом та піратством, що також важливо. Однак дивним, як на мене, виглядала відсутність у програмі візиту Генсека НАТО Расмуссена в Україну його зустрічі з профільним Міністром оборони України Єжелем, який у ці дні перебував з чотириденним офіційним візитом у … Російській Федерації.

Не помилюсь, якщо скажу, що причина обережних підходів лежить у відверто скептичних поглядах Президента України та парламентської більшості на питання розвитку відносин нашої держави з НАТО.

Та й справді, на що може розраховувати країна, яка прийняттям Закону про засади внутрішньої та зовнішньої політики однозначно викреслила вступ до НАТО зі своїх зовнішньополітичних пріоритетів. Діюча влада скасувала урядові агентства, що відповідали за євроінтеграційний напрямок. Десятки разів на різних міжнародних рівнях зрікалася будь-яких перспектив можливого приєднання до найбільшого і найпотужнішого у світі військово-політичного блоку, члени якого одночасно складають основу найбільшого і найуспішнішого у світі політико-економічного об’єднання - Європейського Союзу.

Можливо, це звучить парадоксально, однак така позиція вищого керівництва України може одночасно бути і вигідною і не вигідною для НАТО.

Чому вигідною? Тому що позаблоковий статус України тимчасово зняв існуючі подразнення у розвитку діалогу НАТО–Росія, заспокоїв російських політиків та громадськість, дозволив Альянсу перейти до конструктивного обговорення з Росією таких важливих питань, як сприяння проведення військових операцій НАТО в Афганістані, продовження боротьби з міжнародним тероризмом та створення загальноєвропейської системи протиракетної оборони за участю Російської Федерації і можливо навіть України.

Чому невигідною? Тому що значно ускладнив процес просування Північноатлантичного Альянсу на Схід, за рахунок України та Грузії. Заяви Генсека Расмуссена щодо «відкритих дверей Альянсу» вказують на те, що НАТО від планів розширення відмовлятися не збирається. Що, до речі, зафіксовано у новій Стратегічній концепції НАТО, затвердженій у листопаді 2010 року у Лісабоні. У розділі 35 Стратегічної концепції наголошено, що „НАТО продовжує розвивати партнерство з Україною і Грузією в рамках Комісій Україна-НАТО та Грузія-НАТО, на основі рішень Бухарестського саміту НАТО і беручи до уваги євроатлантичну орієнтацію, а також наміри кожної з країн”.

            Тому прагнення обох сторін – і НАТО, і України – уникати якихось однозначних формулювань, не спалювати мости можливого співробітництва, вказує на те, що вибудуваний Україною за останній рік безпековий баланс є тимчасовим.

            До речі, такий подвійний підтекст у відносинах Україна-НАТО вже почали відчувати в Росії. На днях депутат державної Думи РФ, заступник голови Комітету у справах СНД Тетяна Москалькова зауважила, що Росію продовжує турбувати просування України у бік НАТО, оскільки "ми зацікавлені в укріпленні "паска безпеки" навколо Росії і не відчуваємо, що це дружній для нас Альянс".

Росія в грі. Вже

Отже, будемо відверті, що існують й інші, окрім внутрішньо українських, причини появи обережних підходів до співпраці Україна–НАТО.

Вочевидь, це та ж Росія. Країна, однаково важлива і однаково складна і для Європейського Союзу, і для Сполучених Штатів.

Зараз Європа виглядає цілком задоволено з того, що вже другу зиму поспіль питання існування якихось проблем з постачанням російського природного газу на європейський ринок не звучать взагалі. Європейці тішаться тим, що двосторонні українсько-російські відносини увійшли нарешті у «конструктивне русло» і тому українці припинили постійно просити Євросоюз ставати на сторону України у постійних суперечках з Росією.

Захоплення, хоча й обережне, відновленням атмосфери довіри між Україною та Російською Федерацією також існує у Сполучених Штатів.

По-перше, Україна не заважає перезавантаженню російсько-американських відносин, яке є головним козирем адміністрації Барака Обами на східноєвропейському напрямку.

По-друге, в умовах революційного Близького Сходу, який володіє значними покладами енергоресурсів, російські нафта та газ є важливим глобальним стабілізуючим фактором. Тут треба пам’ятати про те, що коливання цін на бензин на внутрішньому ринку США значно впливає на електоральні настрої виборців, які під час останніх виборів до Конгресу США віддали перевагу республіканцям.

По-третє, у 2012 році в США та Росії відбудуться президентські вибори, на яких має бути продемонстровані значні досягнення у розвитку російсько-американських відносин. І «українські сюрпризи» зовсім недоречні.

Усвідомлюючи усе це, Росія продовжує вдало використовувати поки що існуючу залежність Євросоюзу та США від самої себе. Більше того, у Москві постійно звучать пропозиції для України вступити до ОБКБ – єдиного військово-політичного союзу, який жодного разу не брав участі в бойових операціях. Організації, яка практично не має жодних військових ресурсів для протистояння сучасним глобальним викликам та загрозам. Не можемо ж ми всерйоз розраховувати на 4 тисячі осіб особового складу, а також на 10 літаків та 14 гелікоптерів радянського виробництва, що мають “ефективно” захистити членів ОДКБ?!

Одноходова комбінація

Що б могло значно оживити безпекову тематику в українському політикумі? Що б змусило наших партнерів на Сході та Заході вийти за рамки існуючого стереотипного мислення щодо ролі і місця України у європейському безпековому просторі? Що б могло повернути Україну на шлях до вищої євроатлантичної ліги?

 Заявка на вступ України до Організації Північноатлантичного договору. В умовах існуючої більшості у Парламенті, а також взаєморозуміння між Головою Верхової Ради, Прем’єр-міністром та Президентом України зробити це було б дуже легко. А це безумовно мало б значний політичний ефект.

Залишу експертному та дипломатичному середовищу право здійснювати аналіз такого кроку України. Лише означу, що ближчим часом ініціюю створення у Верховній Раді України, назвемо її,  - «безпекову групу», яка б могла опрацьовувати питання повернення України до геополітичних процесів, позбавивши нас принизливого статусу “мостів” і “проїздів” між Сходом і Заходом.  

А щодо можливості подання заявки на вступ до НАТО, то скажу, що на такий геополітичний крок може наважитись лише справжній державний діяч, а не ситуативний політик.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.