Україна може стати годувальницею пiв-свiту!

23 марта 2011, 11:31
Народний депутат України, лідер Радикальної партії
0
2254

З самого початку хочу заявити, що виступаю проти негайного продажу сільськогосподарських земель не з позицій абстрактної соціальної справедливості

, хоч вона і має величезне значення, а з позицій прямо прагматичних – ми ризикуемо втратити той історичний шанс, який випав Україні у зв’язку з ситуацією на світовому продовольчому ринку.
На початку третього тисячоліття у України з’явився історичний шанс – стати мало не рятувальницею всього світу. Людству загрожує голод. Генеральний секретар ООН назвав драматичні цифри: через недоїдання кожні п'ять секунд у світі гине одна дитина, а в загальній складності - 6 мільйонів на рік. Голод відчуває кожен шостий житель Землі, загалом – більше мільярда людей.
Україна – одна з небагатьох країн за Землі, яка здатна не просто забезпечити повноцінним харчуванням свої власних громадян, а ще й нагодувати втричі більше інших. Однак для цього треба вміло розпорядитися даним Богом багатством – найкращими в світі землями.
Якби аграрний потенціал України використовувався належним чином, то додатково до повного забезпечення потреб власного населення на світовий ринок було б експортовано продукції на десятки мільярдів доларів щорічно, що дозволило б задовольнити потребу держави в усіх видах енергетичних ресурсів та інших товарів, які у нас не виробляються. 
Поки що ми до того безталанно використовуємо нашу землю, що не те що інших годувати – самі мало не голодуємо.  В усякому разі, з кожним роком частка імпортного продовольства в Україні стає все більшою. Дев’ять із десяти яблук (не бананів, а яблук!) у нашій торгівлі – імпортні. Дійшло до того, що картоплю возимо з Єгипту, а гречку – з перенаселеного Китаю.
І це відбувається лише тому, що ми послідовно створювали пільгові умови для імпорту і обмежувальні – для вітчизняних виробників.
Нам треба кардинально поліпшити справи у сільському господарстві, тут нема сумніву. Але чи допоможе перетворенню його на справжнього годувальника України введення землі у ринковий обіг?
Я глибоко переконаний - продаж землі взагалі не сприятиме розвитку традиційного і при цьому економічно ефективного сільського господарства.
Я завжди був прибічником ринку і визнаю ефективність приватної власності, але не впевнений, що це має автоматично переноситися на земельні відносини.  Проведене ранiше в Україні реформування відносин земельної власності не стало чинником ефективного господарювання, і при цьому не відновило соціальну справедливість. Вирішити аграрну проблему впровадженням власності на землю через паювання не вдалося. Відбувся фактичний перехід до зайнятості селян на середньовічних засадах - у власному присадибному господарстві.  І воно нині годує Україну, дає дві третини продовольства.
Я не буду додавати свій голос до тих, що вважають нашого селянина зовсім безголовим і стверджують, що у разі дозволу на продаж землі його негайно обдурять. Ринковий менталітет у українців  існує не з 1992 року, а з моменту їх формування як нації – з далекої давнини.
Але я проти продажу землі тому, що у наших реальних умовах єдиним покупцем буде великий капітал. Нехай він навіть заплатить селянам справжню ринкову ціну – але ніякі гроші не утримають наше село від знищення. Великому капіталу, і це показує приклад функціонування агропромислових холдингів, село і   люди не потрібнi взагалі. Колись на селі жило мало не все населення України, у радянські часи – все-таки половина, а незабаром – ніхто. Та із зникненням сільського типу життєдіяльності почне зникати й український менталітет. У Західній Європі у сільське господарство вкидають величезні гроші саме для того, щоби зберегти основу корінних націй кожної країни. І ніде у світі, крім хіба що Бразилії, не допускається розбухання латифундистського типу господарювання.
 Великий капітал не може вести господарство інакше, ніж на інтенсивній основі.  Агрохолинги продають на світовий ринок не продовольство, а фактично сировину.  А справжній попит у світі існує не просто на продовольство (його бракує в тих країнах, у яких і купити нема за що), а на високоякісні органічні продукти.  Не  розбагатіє вся країна на  кормовій пшениці по сто п’ятдесят доларів за тонну.
Якісні і дорогі на ринку заможних країн продукти здатне вирощувати лише дрібне і середнє господарювання. Саме на органічних продуктах,  а не на соняшнику і рапсі збагатиться Україна – якщо після соняшнику й рапсу на її землі ще щось ростиме.
Латифундія, причому неважливо, іноземна чи вітчизняна -  загроза не просто українським селянам, а майбутньому всієї України.  А продаж землі остаточно відкриє їй дорогу.
Треба в межах закону створювати перепони для розвитку надвеликого господарювання, а одночасно – створювати умови для розвитку дрібного і середнього. На мою думку, ось що треба нині українському селу:
Необхідно створити комп’ютеризовану систему державного земельного кадастру. Кожен, хто хоче купити землю, зможе отримати всю інформацію про ту чи іншу земельну ділянку, її попередніх власників, якість, оціночну вартість тощо. Хто хоче землю продати, може порівняти свою пропозицію з усіма іншими. Тобто, спочатку – повний реєстр, а вже потім – можливо, і купівля-продаж.
Одночасно необхідно задiяти всі можливі  в умовах членства в СОТ нормативно-правові заходи щодо обмеження недобросовісної конкуренції з боку імпортних продовольчих товарів – передусім якісні, санітарно-епідеміологічні та екологічні. Не мають застосовуватися такі правила, згідно з якими здоров’я і саме життя українців гублять буквально отруйні продукти і компоненти для їх виробництва.
Спрямувати діяльність українських урядових інституцій у зарубіжних країнах на пропаганду і просування виробленої в Україні продукції на зарубіжних ринках,  надавати консультативні і правову допомогу українським виробникам у пристосуванні їх діяльності і товарів до  нормативних вимог потенційних країн-імпортерів .
Українська органічна продукція найкраща в світі, але світ про це не знає. Треба створити власну мережу діагностично-лабораторних центрів, які б засвідчували якість українських продуктів для їх реалізації на ринках зарубіжних країн.
Стимулювати створення малих і середніх виробничих, виробничо-переробних і збутових  колективних господарств у сільськогосподарському секторі.
Розбудувати інфраструктуру для приймання і зберігання вирощеного у дрібнотоварному сільськогосподарському секторі врожаю та виробленої тваринницької продукції.
Відновити державну систему насінництва і племінної справи, забезпечити потреби селян у  районованих сортах сільськогосподарських культур і високопродуктивних породах домашньої худоби.
Створити у сільській місцевості мережу  технічних центрів, які могли б надавати сільськогосподарським виробникам послуги з обробки землі, збирання, первинної обробки і транспортування врожаю та тваринницької продукції, залишаючи власність на неї у виробника. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.