Чому в україномовних батьків виростають російськомовні діти...

10 апреля 2011, 15:27
Політичний консультант, віце-президент Української PR Ліги
0
12312

"Справжній компроміс - це коли обом сторонам боляче"

 "День" читаю практично від дня його  заснування 15 років тому.  Це - глибоко і глибинно українське видання, яке без перебільшень творить сучасну політичну націю на основі нашої національної державницької позиції. Це, без пафосу,  - підручник із націєтворення. 

 "День" - зілля, яке у разі щоДенного вживання могло би вилікувати навіть тих, чия свідомість найглибше покалічена радянською пропагандистською отрутою.

Чому власне сьогодні мусив про це написати? А тому що частину неділі присвятив читанню п'ятничного номеру "Дня". Рідкий випадок, коли був час пройтися "от корки до корки".  Ось лише кілька найвдаліших, як на мене матеріалів.

 

"Тільки якісний україномовний продукт може конкурувати з істеричною гламуризацією"

"За 20 років відбулася істотна зміна поколінь: на зміну старшому поколінню, яке було більш україномовним, хоча менш патріотичним, прийшло покоління більш патріотичне, але менш україномовне. Дані показують, що загалом по Україні незначно переважає україномовне спілкування (між громадянами, у сім’ях), але серед молоді досить істотно домінує російська мова. І виходить, що незалежну Україну вже будують і будуватимуть надалі переважно російськомовні громадяни...

найвищий рівень громадянської свідомості, саморозуміння, усвідомлення сенсу життя, прагнення самовдосконалюватися мають російськомовні громадяни, які переорієнтовуються на українську мову. Це на сьогодні найбільш активна і свідома частина українського суспільства, зокрема й серед молоді. Але такі люди становлять невелику частину громадян. З другого боку, вони мають, як правило, великий авторитет у суспільстві і правлять за певний зразок. І, можливо, за 10—20 років поведінка саме таких людей буде взірцем того, як мають поводитися пересічні громадяни. Якщо це станеться, то наступним етапом може бути й мовна українізація, яку громадяни свідомо підтримуватимуть. Тобто, з одного боку, в Україні триває русифікація, а з другого — є вагомі підстави вважати, що після ментальної українізації настане час мовної".

http://www.day.kiev.ua/208140

 

В цьому числі дня завершено публікацію рецензії Тараса Чухліба на нову книгу російської дослідниці Таїрової-Яковлевої  "Мазепа продовжує завойвувати Росію". 

"Головною частиною монографії, з огляду на задекларовану автором мету, стали останні розділи книги — десятий «Реформы 1707 года» (с. 315—336) та одинадцятий «Трагедия выбора» (с. 337—370). У них конкретизуються причини політичного розриву між Українським гетьманством та Московським царством. Основним чинником переходу козацької України на бік Шведського королівства під час Північної війни стала централізаторська політика царя Петра І, пік якої прийшовся саме на 1707 р. Вивчення документів з архівосховищ Москви дало змогу російському історику стверджувати, що в цьому році почали здійснюватися чотири проекти реформ, а саме: Відомча (полягала в переводі Малоросійського приказу в Розряд); Обласна (створення на території як Великоросії, так і України/Малої Росії губерній); Військова (утворення на базі українського козацтва регулярних підрозділів — «кампаній») та Фортечна (передача усіх військових фортець на території Лівобережної України в розпорядження росіян). Саме ці реформи, на думку автора, стали «ступенью для фактической ликвидации украинской автономии», а проведена багатоступенева реформа управління Українського гетьманату дуже сильно скорочувала повноваження гетьманської адміністрації. Контроль над Запоріжжям та всіма великими містами України переходив до київського воєводи Д. Голіцина".

Виступ І. Мазепи проти свого патрона був типологічно надзвичайно подібним до повстань залежних правителів проти своїх володарів наприкінці ХVII — початку ХVIII століть: лівонської знаті на чолі з Йоганном Ренгольдом фон Паткулем проти Шведської Корони у 1697 році, угорсько-трансільванського князя Ференца ІІ Ракоці проти австрійських Габсбургів у 1703—1711 роках, молдавського господаря Д. Кантемира проти Османської імперії у 1708 році тощо. Очевидно, цей ряд можна продовжити за рахунок вивчення ситуації в інших країнах Центральної, Північної, Східної та Південно-Східної Європи. На нашу думку, український правитель у 1708—1709 роках свідомо чи підсвідомо хотів повторити вчинок курфюрста Бранденбурга і герцога Прусії Фрідриха Вільгельма (1640—1688 рр.), який заклав основи для утворення незалежного Королівства Прусського за допомогою гнучкої зовнішньої політики, що у світовій історіографії отримала назву Fuchspolitik. Адже німецький володар неодноразово відмовлявся від складеної присяги на користь іншого монарха та вдало лавірував поміж Польщею, Швецією, Австрією, а також Францією та Голландією.

Гетьман Іван Мазепа, переконана Т. Таірова-Яковлєва, належав до тих пасіонарних історичних осіб, світоглядні уявлення яких формувалися в умовах політичної культури доби пізнього бароко. З огляду на це, він нічим особливим не відрізнявся від інших правителів «малих» держав Європи, адже в умовах запеклої війни між Петром І та Карлом ХІІ намагався досягнути кращого владного становища для себе, а для своєї країни — «матки бідної Ойчизни милої України Малої Росії» — кращого політичного статусу.

http://www.day.kiev.ua/208115

 

Ярослав Грицак розмірковує про можливість компромісу між Донецьком та Львовом.

http://www.day.kiev.ua/208121

 

В матеріалі "Загибель Великого Новгорода. Як вільна республіка була знищена самодержавною Москвою" Ігор Сюндюков пераказує розповідь російського історика Миколи Карамзіна про те як Москва, кажучи вже сучасною мовою, карає за прагнення до європейської інтеграції:

"Цар прибув 6 січня. На другий день почалися масові страти. Не щадили нікого: ані священиків, ані купців, ані ремісників, ані міщан, ані старих, ані жінок, ані дітей. Пограбували всі церкви Новгорода, багато церков і будинків спалили. Почався царський «суд» над «зрадниками». Карамзін описує його так: «Судили Іоанн і син його в такий спосіб: щодня представляли їм від п’ятисот до тисячі й більше новгородців; били їх, мучили, палили якоюсь речовиною вогняною, прив’язували головою або ногами до саней, тягнули на берег Волхова, де ця річка не замерзає зимою, і кидали з моста у воду, цілими сімействами, дружин із чоловіками, матерів із немовлятами. Ратники московські їздили човнами по Волхову з палями, баграми й сокирами: хто із кинутих у річку спливав, того кололи, розсікали на частини. Ці вбивства тривали п’ять тижнів й закінчилися грабунком загальним: Іоанн із дружиною об’їхав усі обителі навколо міста; взяв скарбниці церковні й монастирські; велів спустошити двори й келії, винищити хліб, коней, худобу; піддав також і весь Новгород грабежу, крамниці, доми, церкви; сам їздив з вулиці на вулицю, дивився, як хижі воїни вдиралися в палати й комори, відбивали ворота, влазили у вікна, ділили між собою шовкові тканини, хутра. Натовпи лиходіїв були послані губити надбання й життя людей, не перебираючи, без відповіді. Це, як каже літописець, «несповідиме коливання», падіння, руйнування Великого Новгорода тривало близько шести тижнів». 

http://www.day.kiev.ua/208123

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.