Про зміни з "Днем"

6 июня 2011, 10:21
Політик
0
614

Минулого тижня у ході інтерв'ю для видання "День", спілкувалися із головним редактором політичного відділу видання Іваном Капсамуном.

Торкнулись таких питаннь: політичні переслідування опозиції, чому Луценка досі тримають в слідчому ізоляторі, хто стоїть за "Лівелою", приватизація Укртелекому та Укрзалізниці, якою має бути державна частка, чого чекати 22 червня та що наразі відбувається з об'єднанням опозиції. Для тих, хто зацікався відповідями, публікую інтерв'ю у цьому блозі.

«СВОБОДИ — ЗГОРТАЮТЬСЯ, ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ — РОЗГОРТАЮТЬСЯ»

— Пане Андрію, як ви ставитеся до ситуації з порушенням кримінальних справ проти Луценка й Тимошенко?

— Це виклик громадянському суспільству. Влада зробила все задля того, щоб не лише українське суспільство, але й увесь світ упевнився, що відкриті кримінальні справи стали ознакою того, що в країні дійсно відбуваються політичні переслідування. Це виразно простежується у справі з Юрієм Луценко. На сьогоднішній день уже мало хто згадує про фабулу юридичного питання, за яким заарештували Луценка, проте всі уважно стежать за станом його здоров’я, політичними заявами та протистоянням з прокуратурою. Максимальний обсяг збитків, які можуть бути присуджені Луценку в разі винесення обвинувального вироку, з усіма можливими коефіцієнтами, — це 970 тис. грн. За ініціативою Арсенія Яценюка народні депутати зібрали мільйон гривень, юридично оформили й запропонували Генеральній прокуратурі це в якості застави. Крім того, заявили про готовність взяти його на поруки... Усе марно.

— Які аргументи?

— Мені видається, що аргументів не залишилось. Просто є бажання бачити Луценка у слідчому ізоляторі. Чому, а головне — навіщо (тим паче в тяжкому стані після голодування) — не зрозуміло. Те, як це впливає не лише на справу Луценка, але й на позиції та репутацію України, у владі мало кого хвилює. А дарма. Власне, сигнали чіткі й недвозначні. Висновки Європейської комісії дуже красномовні: демократичні свободи — згортаються, політичні переслідування — розгортаються. А реформ як не було, так і немає — іміджеві акції замість реальних дій та змін.

— Зі справою Юрія Луценко зрозуміло, а як щодо кримінального переслідування Юлії Тимошенко?

— У цій справі влада зупинилась за півкроку від оголошення українському суспільству та українській демократії відкритої війни. Я маю на увазі ситуацію навколо можливого арешту Юлії Тимошенко. Арсеній Яценюк чітко висловив нашу позицію: ми будемо захищати права опозиції та не допустимо політичних переслідувань. Тимошенко не уникала слідства, і її арешт засвідчив би, що це не чесне розслідування кримінальної справи, а політична розправа. У такому разі влада має всі шанси отримати політично згуртований процес спротиву, починаючи з бойкоту роботи парламенту й політичного протесту опозиційних сил та депутатів і закінчуючи спілкуванням з послами та апелюванням до українського суспільства.

— Ви колись сказали, що Янукович і Тимошенко не відрізняються одне від одного. Якби президентом сьогодні була Тимошенко, а на її місці опинився б Янукович, ви також закликали би бойкотувати роботу парламенту?

— Переконаний: позиція Арсенія Яценюка буде однаковою в будь-якому випадку, усюди, де мають місце політичні переслідування по відношенню до іншого опозиційного політика. «Фронт Змін» не може погодитися з таким станом речей і дати владі індульгенцію на будь-які прояви політичних репресій. Це неправильно ні з точки зору політики, ні з точки зору моралі, ні з точки зору здорового глузду. Луценко теж лідер опозиційної політичної партії, і наша позиція по відношенню до нього така сама. Маєте докази, готові надати їх в суді — будь-ласка. Що подібними діями намагається довести влада? Те, що має у себе пенітенціарну систему, прокуратуру, міліцію, суди? Про це всі й так знають. Навіщо це вкотре демонструвати і грати м’язами? Краще почніть працювати.

— Дійсно, навіщо?

— Боюсь, що вони себе не бачать без того, щоб не пограти м’язами або не сконцентрувати максимум повноважень. Насправді це логіка, за якою існує теперішня влада. Це те, що закладено в їхньому генетичному коді, відмовитись від чого вони не можуть, бо так виховані й навчені десятиліттями перебування при владі. Наша позиція така: чим жорсткіша конкуренція в політикумі, тим він якісніший, яскравіший та ефективніший. Ми хочемо, щоб Юлія Володимирівна приймала участь у парламентських виборах. Ми не проти того, щоб Юрій Луценко також приймав участь у парламентських виборах. Нам є що сказати їм і як колегам по опозиції, і як конкурентам. Нам є з чим вийти до людей і доводити, що ми кращі.

«ФРОНТ ЗМІН ПІДХОПИВ ТЕ, ЩО НЕ ЗМОГЛИ ВТРИМАТИ В НУ-НС»

— У ЗМІ поширена думка, що регіонали дотримуються такої логіки: Тігіпка ми пригріли у владі, Тимошенко як основного конкурента будемо переслідувати, а з Яценюком у нас домовленість на критику, щоб показати всім, що в Україні існує опозиція. Як прокоментуєте?

— Тим, хто так думає, а головне — поширює таку думку, варто більше уваги звернути на те, що говорить, і головне — що робить Арсеній Яценюк і «Фронт Змін». Назвіть хоча б одну партію, яка б підготувала стільки альтернативних законопроектів або проводила б такий ѓрунтовний критичний аналіз діяльності нинішньої влади? Арсеній Яценюк по кожному із значимих питань вносить законопроекти — понад 80 тільки за цей рік. І це при тому, що «Фронт Змін» — позапарламентська опозиція. Антикорупційний пакет. Питання свободи слова: «5 канал», ТВі. Податковий кодекс. Ми першими розпочали акції протесту. За три дні ми зібрали понад 300 тис. підписів. Невже це договірна опозиція? Наша позиція сьогодні щодо Тимошенко, Луценка, Митного союзу, розкрадання бюджету також свідчить про те, що ніяких домовленостей із владою не існує та існувати не може. Арсеній Яценюк уміє працювати сам та гуртувати навколо себе людей. От і є результат.

Ті, хто сьогодні говорять про домовленість ПР і ФЗ, або самі ні на що не здатні, або беруть участь у компанії дискредитації Фронту, або ж, по суті, заносять регіоналів на руках у владу навіть там, в тих областях, де Партія регіонів має меншість. Подивіться на Чернівці. За рахунок кого вдалося ПР реалізувати спецоперацію по усуненню мера? За рахунок БЮТ і «Нашої України». Тому давайте дамо українцям можливість самим розсудити та оцінити нашу роботу.

— На початку року ми постійно чули, що «Фронт Змін» може об’єднатися з окремими опозиційними політичними силами. Але нещодавно Арсеній Яценюк заявив, що потреби в об’єднанні не існує. Чому?

— Об’єднання як перегрупування постпомаранчевих політиків не цікаве ні українському суспільству, ні нашій політичній силі. Переговори велися практично з усіма, хіба що крім БЮТ. Той формат об’єднавчого процесу, який пропонували «Фронту Змін», нічим не відрізнявся від формату передвиборчого блоку, а точніше акціонерного принципу. Квоти, групи, внутрішня фракційність... Наскільки ефективні в Україні передвиборчі блоки та до чого призводить акціонерний принцип, ми вже переконалися на прикладі БЮТ, НУНС... Україні потрібна монолітна, потужна згуртована опозиційна партія, яка стане альтернативою владі, і допоки наші колеги по опозиційному табору не усвідомлять це, — ми рухатимемося кожен у своєму напрямку.

— Пан Яценюк теж у 2007 році потрапив до парламенту по списках НУНС.

— На жаль, НУНС як політична сила знищила себе сама. Арсеній Яценюк своїх політичних переконань не змінював — демократ, український патріот, державник, політичний прагматик...

Деградація НУНС колосально вплинула на суспільні настрої. Розчарування, марні надії та невиправдана довіра дуже зашкодили демократичним силам. Однак Арсеній Яценюк завжди в цій політичній силі займав власну позицію. Так, він ішов за списками НУНС, оскільки ця партія представляла на той момент демократичний табір, але він чи не єдиний зміг виконати свої обіцянки перед цією політичною партією та перед виборцями.

«Фронт Змін» підхопив те, що не змогли втримати в НУНСі, але за рахунок того, що нам вдалося одержати підтримку навіть у тих регіонах, де демократичні сили не мали свого виборця. За рахунок цього й було створено «Фронт Змін»: ідея демократичної, патріотичної, всеукраїнської суспільної опозиції. Але опозиції лише зараз, бо ефективна опозиція неодмінно стає владою. Наша позиція чітка. Відчуваєте необхідність змін, маєте в собі силу вгамувати власне політичне Eго — двері нашої політичної сили відкриті.

«ПРИВАТИЗУЮТЬСЯ ПРИБУТКИ, НАЦІОНАЛІЗУЮТЬСЯ ЗБИТКИ»

— Арсеній Яценюк був одним із ініціаторів створення Тимчасової слідчої комісії з питань розслідування обставин та наслідків діяльності на українському ринку нафтопродуктів компанії «Лівелла». За це рішення проголосувало 322 голоси. Про що це говорить?

— Думаю, допекло. Якщо депутат сплачує 12—13 грн. за літр бензину, а авто в більшості депутатів «пролетарські» — бензин п’ють відрами, — то навіть партійна дисципліна провладної більшості може захитатись (посміхається. — Авт.). Якщо ж серйозно, то більш нахабної схеми розкрадання бюджетних коштів з часів Тендерної палати важко пригадати. Комусь із провладної більшості стало цікаво дізнатися, кому саме це вдалося і до кого йди за своїми «депутатськими» 12 грн. Для когось із провладних депутатів це — прояв внутрішнього протесту, що «тему» зробили без нього. А хтось не встиг зателефонувати Чечетову чи може просто прогавив. От і набігло 322. Шкода, що не 450, бо коли в кордоні України пробивають дірку, через яку можна ввозити будь-які товари без сплати жодних платежів до бюджету — це вже питання не 50% імпорту нафтопродуктів, це питання економічної безпеки держави.

— Хто може стояти за цією компанією?

— Це не могло відбуватися без участі влади. Тому що компанія, яка має однокімнатний офіс, горщик із квітами і рішення Автозаводського суду міста Кременчука, заробила за три місяці понад 5 млрд. грн. За цією компанією стоять ті, хто має вплив на судові інстанції, Державну податкову адміністрацію, Державну митну служу, правоохоронні органи. Партія регіонів говорить про те, що за рік їм удалося сформувати вертикаль влади й навести порядок. Як виглядає цей порядок, можна пересвідчитися на прикладі «Лівелли». Дивно й сумно спостерігати, коли влада, яка позиціонує себе як кулак, виявляє цілковиту безпорадність у боротьбі з компанією, якої не існує (якщо прибрати рішення Автозаводського суду), яка має статутний фонд 400 дол. Чому Податкова адміністрація відкликала свою позовну заяву? Чому влада, яка розуміє, що через оборудки «Лівелли» вона втрачає 3—8% державного бюджету, не приймає жодних дієвих заходів? Кому це вигідно, хто за цим стоїть? За 2010-й рік не виконали державний бюджет на 14,5 млрд. грн. Лише одна «Лівелла» не додала в бюджет майже половину від цієї суми. ТСК повинна відповісти на ці питання.

— А вона здатна це зробити?

— Я дуже на це сподіваюся, але не переоцінюю її можливості. Якщо протягом роботи ТСК вітчизняна нафтопереробка почне дихати краще, то це вже добре. Якщо припиниться потік легалізованої контрабанди й бюджет отримає належні кошти — також непогано. Тому що через схему по «Лівеллі» нафтопереробка в перші три місяці 2011 року впала на 12,5%: зупинився Одеський завод, катастрофічно зменшено обсяги на Лисичанському заводі. Навіть лояльний до влади Національний банк у власному звіті за березень 2011 року написав: «причина недоотримання коштів та зниження обсягів виробництва в галузі нафтопереробки полягає в тому, що на території України завозилися неконтрольовані обсяги нафтопродуктів, без сплати мита». Сьогодні тягнуть нафтопродукти, але за аналогічною схемою можуть тягнути картоплю, борошно, цукор, меблі, автомобілі, газ, все що завгодно. Навколо «Лівелли» створено понад 20 дочірніх структур для того, щоб, якщо «Лівелла» закриється, почала працювати «Лівелла-2». До речі, за ініціативою Арсенія Яценюка тепер комісія повинна вивчити діяльність і дочірніх структур. ТСК — це остання інстанція, через яку суспільство може дізнатися правдиву інформацію.

— Ще одне болюче питання — це приватизація «Укртелекому». Знову ж таки, є багато питань: формальний покупець — австрійська компанія EPIC, а хто став реальним власником — невідомо.

— Приватизація «Укртелекому» (одного з найбільш привабливих активів в Україні) — це ланцюг прорахунків влади. Це звичайний приклад, коли приватизуються прибутки, але націоналізуються збитки. Навіть у кризовий 2008 рік «Укртелеком» оцінювався у 24 млрд. грн. У 2010-му ми отримали зниження вартості компанії до 10,5 млрд. грн. Перед приватизацією її було позбавлено кількох ліцензій, що зробило її менш привабливою, тобто були створені всі умови, щоб вартість компанії була саме такою, якою вона виявилася в результаті. Отримавши 10,5 млрд. грн., ми недоотримали 14 млрд. грн. Крім того, ми отримали монополіста, який тепер диктуватиме умови по такому соціально-чуттєвому напрямку, як надання послуг у сфері телефонного зв’язку. Я думаю, що дійдуть руки й до «Укртелекому», тому що це не пересічний актив. Такими активами не розкидаються.

— Знову ж таки, де слід шукати корені?

— Виключно у владі. Умови приватизації затверджує Фонд державного майна, за приватизацією слідкує Рахункова палата, правоохоронні органи. Опозиція рішень не ухвалює, вона лише реагує й доносить інформацію до суспільства.

— Наступна на приватизацію — «Укрзалізниця»?

— Приклад «Укрзалізниці» — це ще один яскравий приклад непослідовності теперішньої влади. Пригадую, коли у 2007 році під час поїздки у Східну Україну прем’єр-міністр Віктор Янукович суворо заперечив будь-яку приватизацію «Укрзалізниці». Тепер, виявляється, до 2014 року ми збираємося її приватизувати. Я не виключаю, що приватизація «Укрзалізниці» (а це, поруч із «Нафтогазом», чи не найліквідніший актив України) може відбуватися за аналогією «Укртелекому». Державі залишаться рейки, а все, що виробляє гроші, генерує прибутки — буде приватизоване. «Укрзалізниця» — це майже 400 тис. робочих місць, 6 залізниць, 27 дирекцій, 1684 станції, численні заводи. Це цілий конгломерат.

Хоча, за великим рахунком, «Укрзалізниця» вже приватизована, тому що те, що там відбувається зараз, працює не на державу, а на тих людей, які керують цією структурою. Наприклад, у Донецьку «Укрзалізниця» продає мазут. «Укрзалізничпостач» за результатами тендеру 18 квітня 2011 року уклав угоду з «Нафтопостач» на 16,5 млн. грн. Вартість мазуту була зазначена 5,5 тис. грн., хоча, за даними відкритих джерел, мазут подібної марки можна придбати за трохи більше трьох тис. грн. Якщо ж його імпортувати з Росії, буде ще дешевше. Хто на цьому заробляє? Той, хто керує державними закупівлями. А потім все відображається на балансі підприємств. Це ще один яскравий приклад неефективного державного управління державною власністю, з точки зору інтересів українського суспільства.

«ЗАМІНА АЗАРОВА САМА ПО СОБІ НІЧОГО НЕ ДАСТЬ»

— Узагалі — якою повинна бути частка державної власності в економіці країни?

— Немає універсальної формули. У кожній країні треба дивитися на те, що собою представляє економіка й обов’язково поєднувати ці питання з національною безпекою. У будь-якому випадку держава повинна залишити за собою природні монополії, які на сьогоднішній день мають стратегічне значення, щоб убезпечити себе від впливів на державний суверенітет та ухвалення рішень через економічний тиск. Але набагато важливіше говорити не про частку держави, а про ефективність виконання функції власника та представника інтересів українського суспільства. Адже сьогодні суспільство практично не отримує нічого від державної власності. Навпаки, ризики, пов’язані із загрозами національній безпеці, примножуються. Узяти, наприклад, нафтогазову сферу. Галузь не модернізується, не диверсифікується, і це при тому, що «Нафтогаз» на 100% належить державі. Видобуток газу за минулий рік уперше зменшився на 5,5%, нафти — на 10%. Ми говоримо про залежність від Росії, але чому не працюємо у цьому напрямку? За рахунок чого ми збираємося диверсифікувати постачання газу, якщо падає власне виробництво? Польща добудовує LNG-термінал, Україна — «вивчає варіанти розміщення майданчика для будівництва». Польща видобуває перші кубометри сланцевого газу, а Україна — «вивчає прогнозні обсяги». Чи не довго вчимося?

— Ваша політична сила позиціонує себе як альтернатива існуючій владі. Чи не боїтесь, що, поки прийде якісна альтернатива, все роздерибанять?

— Як і кожен, хто живе в цій країні й повязує з нею своє майбутнє та майбутнє своїх дітей, — боюсь, Тому й почав займатись політикою. Головне завдання: прийшовши до влади, змінити підхід. Влада не самоціль, не кінцева мета, а засіб, інструмент зміни, а точніше — відбудування країни.

— Будете займатися реприватизацією?

— Власник має бути ефективним. Інвестиції — захищеними, регуляторне й податкове середовище — сприятливим. От цим і займемось. Придбавши в держави стратегічний актив, бо інших не залишилось, власник, окрім отримати договір купівлі-продажу, має розуміти, що укладає своєрідний контракт із суспільством, інтереси якого має представляти й захищати держава. Яка, у свою чергу, також бере на себе зобов’язання. З одного боку, це створення робочих місць, сплата податків, насичення ринку, справедлива платня, екологічна складова, соціальні гарантії та захист... З іншого, створення нормального регуляторного середовища, прогресивна система оподаткування, справедливе судочинство, угамування корупційного розгулу. Проблема полягає в тому, що нинішні негаразди в країні намагаються подолати ті люди, які наполегливо, роками їх створювали. Теперішній прем’єр-міністр мав пряме відношення до формування 17-ти бюджетів Україні, двічі очолював ключове міністерство — Мінфін, створив податкову систему, яка на сьогоднішній день визнається однією з найкорумпованіших та неефективних систем оподаткування у світі. Та сама історія — з боротьбою з корупцією. Принцип боротьби з корупцією простий, як кут будинку: припиніть брати. Якщо лідер матиме інший підхід, то всім іншим нічого не залишиться, як самим змінюватися. Якщо ви керуєте країною та заявляєте про боротьбу з корупцією, то поведіть і продемонструйте, що самі чисті, і публічно дайте по руках — публічно! — тим, хто це робить. Не виключаю, що нам багато чого доведеться починати спочатку. Саме тому ми формулюємо не тільки критичну позицію, але пропонуємо альтернативу. На цей шлях необхідно ставати, інакше ми втратимо країну.

— Уже досить тривалий час точаться розмови про відставку уряду Азарова. Як ви думаєте, чи буде ця відставка?

— Вона неминуча. Уряд на сьогоднішній день не виправдав навіть обережних сподівань, які мали українці. Оцінку уряду українці поставили — «незадовільно». Розрекламований професіоналізм виявився міфом. Ми заявили про відставку уряду як про зобов’язання Президента Януковича визнати об’єктивний факт — уряд не справився і були допущені кадрові прорахунки. Чим скоріше це відбудеться, тим краще і для країни, і для самої влади. Ми апелюємо саме до Президента Януковича, бо сьогодні вся повнота влади, а відтак і відповідальності за стан справ, знаходяться на Банковій.

— В оточенні Президента є різні групи впливу, і не всі вони сидять в Адміністрації.

— Дуже хочу, щоб країною керували не групи впливу, а ті, кого обирають українці. Янукович повинен усвідомити, що дії уряду і обрана владна модель дають підстави для багатьох запитань.

— Ким, з вашої точки зору, можна замінити Азарова?

— Заміна Азарова сама по собі нічого не дасть. Треба змінювати підхід, світогляд людей, політичну структуру. Формування нового уряду повинно відбуватися одночасно зі зміною політичного ландшафту. У першу чергу, це обіцяна конституційна реформа, тобто перерозподіл повноважень та новий парламент. Влада сьогодні набрала купу повноважень, а результат — нуль. Кого б не призначили на посаду керівника уряду, ця людина буде залежати від парламентської більшості, яка керується з Адміністрації Президента.

«ТРЕБА ВШАНОВУВАТИ СОЛДАТІВ, А НЕ ЧЕРВОНУ, РАДЯНСЬКУ ВЛАДУ»

— За словами експертів, Арсеній Яценюк розглядається як один із претендентів на посаду голови уряду. Якщо будуть пропозиції, погодитесь?

— Таких пропозицій не було. Наша позиція незмінна — ми знаходимось в опозиції до чинної влади. Так, розмови точаться, але під ними немає абсолютно ніякого підѓрунтя. Лідер ФЗ мав можливість очолити уряд ще в лютому 2010 року. Запевняю вас, немає питань по працевлаштуванню Яценюка. Якщо буде можливість попрацювати задля змін, тобто в реальному процесі конституційних змін у напрямку парламентсько-президентської форми правління, демократичного переформатування парламенту, за чітким публічним планом дій тощо — тоді Арсеній Петрович може взяти відповідальність за зміни на себе. Якщо ні, тоді немає про що говорити.

— Ви назвали багато мінусів у діяльності влади. Можете назвати плюси?

— Можливо, один із позитивних моментів — відновлення стосунків із Російської Федерацією. Я маю на увазі товарообіг, який за 2010-й рік зріс на 153%. Це навіть більше, ніж у Білорусі, яка ввійшла до складу Митного союзу. Однак, якщо зазирнути глибше то ми побачимо, що й ця перемога виявилась пірровою. Я можу чітко назвати, що отримала Росія від цього покращення. Це і прописку Чорноморського флоту, і відмову України від вступу до НАТО, і ускладнення взаємин з нашими європейськими колегами... Натомість що позитивного, окрім збільшення товарообігу, в якому на два млрд. дол. переважає російський імпорт, — мені назвати важко. Газові контракти, укладені в рамках харківських домовленостей, вилились для України в найвищі ціни в Європі. Навіть уряд змушений був це публічно визнати. Тепер цим контрактом, а точніше його впливом на політичну позицію ПР, Україну шантажують у питанні реструктуризації «Нафтогазу», авіапрому, ядерної енергетики...

Але цікаве інше. Як оцінили позитиви нашої влади європейські колеги? У своєму звіті вони записали нам у позитив те, що Україна навчилась добре позичати. Кредити ВТБ, МВФ, Світового банку... Якщо не має жодних здобутків по жодному з напрямків реформування, то нічого не залишається, як «радіти» власному вмінню жебракувати. А віддавати? Кожен українець за минулий рік додав до свого боргу майже 10 тис. грн. Були винні по 830 дол., а стали — 1200 дол.

У гуманітарній сфері та сама історія. За результатами першого року деякі експерти обережно записували в актив владі зменшення градусу в питанні розколу країни. Усе це знівелювалося після підписання рішення про червоні прапори і — як результат — після подій у Львові. Відповідальність за все це несе влада. Тому що саме дії провладної більшості та Президента спровокували подібні речі. Це антиконституційне, суспільно небезпечне й політично хибне рішення, яке може призвести до трагічних наслідків. Замість пам’яті та вшанування загиблих Президент, по суті, на 22 червня благословив громадські заворушення, сутички між онуками ветеранів. Куди ми рухаємося? Треба перестати спекулювати на кістках. Треба вшановувати солдатів, а не червону радянську владу. Тому ми всіх закликаємо 22 червня провести молитву, а не проявляти агресію.

— Події, подібні львівським, болісно відображаються на репутації України. Є навіть підозри, що всі ці сценарії пишуться не в Україні. Як ви вважаєте, чи не боїться наша влада повторити шлях Білорусі, яка на сьогоднішній день опинилася в міжнародній ізоляції не без допомоги Росії та яка через скрутне економічне становище вимушена звертатися до тієї ж Росії по допомогу?

— У першу чергу, влада повинна боятися українського народу. Вона повинна розуміти, що українцям потрібна суверенна, безпечна та успішна держава, яка дає можливість розвиватися особистості. Цей сценарій свідчить лише про одне — такою хитромудрою та небезпечною комбінацією влада припустилась чергової помилки. На що робився розрахунок, сказати важко, але якщо це політична технологія, коли за рахунок керованого хаосу намагаються втриматися при владі та відволікти увагу людей від провалів економічних та соціальних реформ, — то, я переконаний, це їм навряд удасться.

Приклад Білорусі дуже показовий: до чого призводить диктатура, чого варта допомога Росії та що краще — Європа чи Митний союз. Авторитарний та ізольований режим не може бути ефективним та суверенним. Він завжди є лише слабким та залежним, а разом з ним слабкою та залежною стає країна. У той час, як на допомогу Греції, що опинилась в скрутному економічному становищі, Європа виділила понад 100 млрд. евро. В обмін на скорочення бюджетного дефіциту та реформування соціальної сфери, Білорусь, яка майже втратила національну валюту та економіку, ледве допросилась у Росії три млрд. дол., в обмін на залишки власності, яка ще залишилась не придбаною російськими партнерами.

Отже, ускладнюючи такими рішеннями, як вшанування червоного прапору, і без того не прості взаємовідносини всередині країни, влада нав’язує нам з вами свій сценарій. Незалежно від того, який, — білоруський, російський, киргизький — він не український. І суспільна апатія — це шанс для інших визначати наше майбутнє. Тому українці повинні взяти майбутнє у свої руки. Треба робити висновки не на кухні, а на виборчих дільницях, не забуваючи нічого.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.