Польське головування в ЄС і Східне партнерство. Quo vadis?

10 июня 2011, 07:10
Дипломат (1997-11 рр.), експерт з європейської інтеграції, міжнародного та європейського права, директор Координаційного бюро єв
0
1351

Залишаються лічені дні до початку польського головування в Раді ЄС.

З одного боку, після набуття чинності Лісабонським договором, повноваження країни-президента значно урізані. Знаючи це, ніби й немає сенсу розраховувати на якісь неординарні речі, передусім цікаві для нас.

Водночас кожна держава — член ЄС, отримуючи по черзі право перебування на чолі Євросоюзу протягом шести місяців, намагається привнести якусь родзинку в діяльність ЄС, а можливо й порадувати деяких своїх партнерів певними багатообіцяльними політичними рішеннями. Для України Польща — чи не єдиний по-справжньому стратегічний партнер, країна, яка щиро зацікавлена в нашому наближенні до Євросоюзу. Мабуть, відома теза про те, що «без незалежної України немає незалежної Польщі», продовжує надихати поляків і підштовхує до рішучих дій, навіть у діалозі з такими часом непоступливими партнерами, як Франція, Німеччина та й деякими іншими, «змученими» запитами з Києва.

Що зможуть зробити наші польські друзі для нас, головуючи в ЄС? На що нам, українцям, розраховувати в кінці року після двох самітів — «Східного партнерства» і традиційного щорічного Україна — ЄС? А чого радше й не чекати? Спробуємо в цьому матеріалі хоча б частково відповісти на ці непрості запитання. Звичайно, готових рецептів запропоновано не буде, проте як мінімум два сценарії мають право на життя.

Спочатку про так звані формальні речі.

По-перше, нещодавно було презентовано Програму президентства Польщі в Раді ЄС. До речі, саме так офіційно називається ця «ноша», хоча ми для зручності будемо вживати й інші, зрозумілі всім читачам варіації. По-друге, відбувається насичена підготовка — робочі зустрічі, прес-конференції тощо. По-третє, графік заходів, у тому числі самітів, переговорів тощо, вже практично складений. Плани намічені, люди призначені, інституції зміцнено, - все майже готово. Вперед до справи!

Тепер по суті. У Програмі головування є три магістральні пріоритети.

Пріоритет №1. Європейська інтеграція як джерело розвитку.

Зміст цього пріоритету амбітний як ніколи. Але воно так, мабуть, і треба, адже виклики, з якими зіткнувся ЄС, настільки серйозні, що вже навіть озвучуються бравурні «прогнози» непримиренних опонентів євроінтеграційного проекту — мовляв, «гряде» дезінтеграція з виходом окремих держав-членів, розвал Монетарного союзу з утратою євро, відновлення національних віз замість шенгену тощо.

Думаю, ми, українці, можемо лише пишатися з того, які складні завдання беруть на себе наші сусіди-колеги за таких обставин, і десь потай мріяти про те, що колись і нам це доведеться робити. Посилення економічного зростання шляхом розвитку внутрішнього ринку (в тому числі електронного), зменшення бюджетного дефіциту і державних боргів, реформування спільної сільськогосподарської політики, політика вирівнювання, спрямована на досягнення цілей стратегії «Європа 2020», краще використання інтелектуального капіталу ЄС тощо.

Окрім того, Польщі дістається непроста вправа («exercise», як кажуть європейці), - розпочати переговори щодо євробюджету на 2014–2020 рр. — завдання, перед яким іноді пасували навіть «важковаговики» Євросоюзу. При цьому акцент робиться на тому, що новий бюджет стане інвестиційним засобом для соціально-економічного зростання в ЄС. Отакої! Хто би подумав після майже дефолтів таких країн, як Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія та фінансових труднощів у багатьох інших…

Пріоритет №2. Безпечна Європа.

Питання, яке вже досить тривалий час дебатується на різних форумах та платформах. Реформа НАТО, ОБСЄ, медвєдєвські ініціативи, ЄПБО тощо. Проте результатів за великим рахунком щось не видно. І знову заздрість. Адже ми звикли говорити з пієтетом про те, що наша країна є одним з найпотужніших контрибуторів безпеки, оскільки бере участь практично у всіх операціях під егідою ООН, Євросоюзу, а інколи й за участю НАТО. Ось де ми б розгорнулись, «ан нет», ми ж поза межами цієї спільноти…

Вдивляючись же в зміст того, над чим працюватимуть поляки, по-справжньому розумієш, що світ змінився, виклики зовсім інші, ніж іще якихось 5–10 років тому. «Європа в такому вигляді, яка вона є зараз, буде неможливою без безпеки в багатьох сферах», — зазначено, як відрізано, у Програмі. Посилення економічного врядування (economic governance), доповнення Лісабонського договору у зв’язку із запровадженням Європейського механізму стабільності, повернення довіри до фінансових ринків, посилення енергетичної стратегії, підвищення ефективності Frontex у врегулюванні кризових ситуацій на кордонах, продовольча безпека, ну й наостанок (last but not least) — посилення військових та цивільних спроможностей ЄС та безпосередній діалог між ЄС та НАТО. Не змарнувати б нам шансу, адже питання забезпечення продовольством та участі в операціях ООН, ЄС і НАТО давно вже розглядаються в якості українського «хліба». Та й решта пунктів ой як нам цікаві…

Пріоритет №3. Вигоди від відкритості Європи.

Здавалося би, після стількох завдань не вистачить сил на щось іще таке, варте уваги. Та ні, й тут vice versa. Ми тільки підходимо до тих родзинок, які вишукує для себе, іноді з дивною впертістю і навіть самопожертвою, кожний черговий ЄСівський провід.

Лише вдумайтесь в те, який набір завдань визначила собі наша надія Польща: підтримка Спільної зовнішньої та безпекової політики з метою посилення позиції ЄС на міжнародній арені; поширення зони європейських цінностей та стандартів, зокрема подальше розширення ЄС і розвиток співробітництва із сусідніми країнами... Скільки критики лунало останнім часом? Хтось бере участь в операції ООН з підтримання зони без польотів у Лівії, інші не хочуть, дехто закриває свої кордони від біженців, решта тримає такі удари і т. д. і т. ін. Як приємно, що саме Польща, яка за свою історію стільки натерпілася від усіляких інвазій, поділів тощо, бере на себе сміливість об’єднання і вироблення спільних позицій в рамках Євросоюзу!

А крім того, є ще амбітніші завдання: початок роботи над розширеними пропозиціями в рамках «Європейської політики сусідства», залучення мільйонів нових споживачів до внутрішнього ринку ЄС, завершення переговорів щодо вступу до ЄС Хорватії, продовження переговорів щодо вступу Туреччини, досягнення значного прогресу в аналогічних переговорах з Ісландією, підтримка європейських прагнень країн Західних Балкан, заохочення Білорусі до співпраці із Заходом за умови поваги до базових демократичних принципів і прав людини, встановлення нових рамок співробітництва ЄС — Росія, зокрема через підтримку заходів, спрямованих на підписання нової угоди з РФ та розвиток «Партнерства заради модернізації» ЄС — Росія. А крім цього, перед Польщею — виклик у вигляді Північної Африки, де ЄС буде «підтримувати демократизацію і створення сучасних державних структур» з тим, щоб «встановити нові відносини між ЄС і Арабським світом і розробити всеосяжну дієву стратегію для розвитку регіону», а є ж іще й зобов’язання щодо переговорів в рамках СОТ — 10 років Дохійський раунд триває безрезультатно, тепер же… все може бути, побачимо.

Ми навмисно залишаємо на кінець те, що найбільше нас цікавить. А де ж Україна? Яке її місце в цьому настільки об’ємному «досьє» польського головування? Аж ось нарешті вона, рідна Ненька! Спершу, правда, розчарування. Окремо нас майже немає. Та то вже традиція Євросоюзу: якщо хтось десь в якомусь перебуває колі, саме в тому контексті його і розглядають. Ми — це частина «Східного партнерства». Поки що цьому нічим не зарадиш, на жаль, навіть попри дружні й по-справжньому міцні відносини з нашим стратегічним партнером. Проте зараз не час шукати «блошиць» — краще про позитиви. Їх насправді чимало.

Польща має намір «завершити чи досягти значного прогресу в переговорах з Україною щодо Угоди про асоціацію, яка, в тому числі, має запровадити поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі», досягти прогресу у візовій лібералізації та поглибити секторальне співробітництво. Наголошується також на тому, що під час саміту «Східного партнерства», який відбудеться восени в Польщі, «буде надано подальшого імпульсу розвитку партнерства» зі східними сусідами ЄС, в тому числі й з Україною.

Якщо пригадати, спочатку цей саміт був запланований на 27 травня у Будапешті — під час головування в ЄС ще одного нашого євросусіда і партнера, Угорщини. Проте ще в лютому міністр закордонних справ Польщі Сікорський оголосив про вже узгоджене з його угорським колегою та президентом Євросоюзу Ромпеєм рішення перенести саміт СхП у Варшаву. Були названі «об’єктивні причини» такого кроку — якісь збіги з іншими заходами тощо. Утім, проглядалася розгубленість і така собі… неготовність. Збиратися, щось обговорювати й ухвалювати якісь най і не доленосні, але ж усе-таки рішення, треба. Проте на той час бракувало головного — розуміння, що далі.

Так, за два роки, які минали від започаткування цієї ініціативи, мали б щось зробити. Та результатів насправді виявилось обмаль. Форум громадянського суспільства ніби працює. Проте як — зустрічі, тренінги, збори, подекуди куці заяви. Коштів же на якісь серйозні дії, проекти, ідеї — обмаль, практично немає.  Асамблея регіонів та місцевих громад Східної Європи та Південного Кавказу, обговоренню концепції створення  якої було присвячено суто формальний форум Комітету регіонів у 2009 році (був присутній аж 1 представник України від єврорегіону «Карпати»), так і не запрацювала, Парламентська асамблея EURONEST змогла зібратися вперше тільки нещодавно, і то без Білорусі, Програми всеосяжної інституційної розбудови CIBs — наче й перспективні, але ж які далекі від задекларованої всеосяжності…

Насправді перед Польщею постав серйозний виклик. Обмаль ресурсів, часу, ідей, зацікавленості деяких партнерів, власні осінні парламентські вибори тощо. А тут ще й це «Східне партнерство» з невдоволеними ним Україною, відстороненою Білоруссю, браком коштів, а можливо й чиєїсь політичної волі (?), і т. д. Знайдеться відповідь на цей виклик — тоді буде справді користь із цієї штуки, а як ні… ну що ж — прощавайте. Треба буде шукати інші, ефективніші спільні рішення й малювати нові плани, порядки денні тощо. І це аж ніяк не оптимістичний сценарій.

У нашій статті ми теж навряд чи зможемо дати чітку відповідь на те, що з цим «Східним партнерством» робити. Але те, що ігнорувати ніяк не можна, треба сформулювати.

По-перше, «Східне партнерство» потребує партнерів. Ресурси ЄС, особливо після кризи, — не бездонні, це зрозуміло. На саміт мають прибути представники ЄБРР, СБ, ЄІБ тощо. Причому не для протокольних фотозйомок, а для ухвалення непростих фінансових рішень. А для цього варто заздалегідь, як це заведено в дипломатії, з ними все принаймні проговорити і намітити спільні плани.

По-друге, минулорічна червнева польська ініціатива щодо створення «групи друзів» «Східного партнерства» (РФ, Норвегія, Канада, США, Японія тощо) має добру нагоду набути якихось формальних рамок. Ці країни зацікавлені в регіоні й давно тут працюють, чому б їм не увійти в це політичне коло?

По-третє, вкрай важлива уніфікація політик, зусиль та фінансових інструментів. Маємо купу всього, але ж хто в ньому розбереться. На часі — завдання взяти досвід колишніх країн-кандидатів та використати його принаймні частково.

Звичайно, для всього цього потрібна політична воля. Але рішення ухвалювати вже треба. Адже як би хто не хотів затискувати «шістку» в один «basket», невже не зрозуміло, що всі ми різні, ця пісня «не грає».

І замість висновку. Насправді перед ЄС дійсно стоять, мабуть, найбільш серйозні за всю історію його існування виклики. Чи вистачить у його лідерів політичної волі, ресурсів і далекоглядності для перезавантаження «Східного партнерства»? Чи стане в результаті ця добросусідська ініціатива основою реформ і гарантією стабільності, процвітання та демократії для країн-партнерів? Принаймні ці два питання чекають на гідні відповіді. Будемо сподіватися, що невдовзі ми їх почуємо, в першу чергу завдячуючи зусиллям наших вірних друзів поляків, і разом гордо підемо далі шляхом подальшого зміцнення євроспільноти, до якої по праву належимо вже й зараз.

Вперше опубліковано на сайті: www.novaukraina.org

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.