Живопис і футболісти

25 августа 2011, 12:00
0
2487

Коли світ складався з королівств і чернечих конгрегацій,

 найпопулярнішими фігурами були королі і святі.

Нині світ визначається технологіями та біржовими індексами, тому зірками є артисти та футболісти. Я чесно намагався згадати ім’я бодай одного сучасного видатного технолога, науковця чи біржового брокера, і не зміг. Колись нас лякали Соросом. Йому вже мабуть сто років, молоді його не знають, навіть ті, хто щось чув за Майкла Джексона. Домінік Стросс-Кан – один із ключових діячів світу абсолютизованої економіки, прославився завдяки невдалій спробі зґвалтування некрасивої покоївки, а не завдяки спробі зґвалтування світової економіки.

Є рудиментарна звичка розрізняти імена президентів, але чи є вони справжніми зірками? Покладіть руку на серце, підніміть очі на слідчого і скажіть йому правду, з ким ви хотіли б провести вечір, а можливо навіть ніч – з Бараком Обамою чи з Анжеліною Джолі? Чекаємо на ваші листи до редакції.

Інтелект значить більше, ніж коли б те не було, інтелектом насичується побутова техніка, впроваджується інтелектуальна зброя, політикою провідних держав є імпорт інтелектуалів. Проте, телепередача, присвячена, скажімо, досягненням штучного інтелекту, ніколи не потрапить до прайм-тайму. Натомість усі рейтингові рекорди б’ють спортивні програми і програми за спортсменів – людей, можливо, й не зовсім позбавлених інтелекту, але таких, яким зайві мізки заважають. Спортсмени самі є продуктом технологій, але чому ми беремо їхні автографи, а не автографи їхніх фармацевтів?

В Україні, яка ближча за всі інші країни до Армагеддону, фан-клуб київського «Динамо» за чисельністю перевищує фан-клуб інституту кібернетики.

Ситуація і наше сприйняття змінюється. Всі пам’ятають імена паліїв Другої Світової Війни (Рузвельт і Черчилль), але ніхто не знає імен архітекторів світової фінансової кризи (лише їхню національність). Замість себе вони показують нам Леді Ґаґу, з метою відволікти трудящих від боротьби на Форексі.

Маси не інвестують емоції в тих, хто створює, визначає, очолює, змінює, або поборює світ, бо відчувають, що світ, суспільство саморозвивається, і цей розвиток вже не залежить від особистостей. Цивілізація вже не тримається на видатних одиницях, вона має більш надійний фундамент – мільярди посередностей.

Зі зникненням аристократії, яка раніше нав’язувала смаки, телеглядачі вільно вибирають плебейське. Черговий конкурс Євробачення сприймається домогосподарками та їхніми дочками (саме вони визначають громадську думку та суспільну емоцію) як подія більш значуща, аніж запуск андронного суперколайдера, або вторгнення в Лівію.

Визначні особистості та фундаментальні вартості не знищуються, вони нівелюються. Крах ієрархії вартостей відбивається в мистецтві, але ще краще в історії мистецтва. Проілюструємо картинками, вірніше живописом (позаяк з причини відсутності в Україні значущих художніх зібрань, майже ніхто з українців в мистецтві не розбирається, автор не боїться видатися профаном).

У двадцятому столітті ті, хто торгував мистецтвом усвідомили, що запаси Яна Ван Ейка, Карпаччо, всіх трьох Брейгелів і навіть Тінторетто вичерпані. Все висить в основних світових музеях і обертатися на ринку більше не буде. Лувр не виставить Джоконду на торги, навіть за передовою схемою продажу Укртелекому.

Масовий інтерес до живопису прокинувся тоді, коли живопис вже завершувався. Яким же чином плодити шедеври після смерті живопису? За допомогою стародавньої магічної практики. Якщо на реліквії покласти що-небудь своє, то цьому передасться частина їхньої благодаті. «Коли король Німеччини Генріх IV перетинав Тоскану, селяни поквапились торкнутися його одягу, щоб їхній врожай був ліпшим». Брокери живопису теж прагнули добрих надоїв, тому в сусідніх залах із Вандервейденом і Вермеєром стали чіпляти етюдики постімпресіоністів. Таким чином, такий собі Гоген, чи прости Господи, Тулуз-Лотрек запозичували вартість Авіньйонців чи митців Фонтенбло.

Проте, мощі мають суттєву перевагу перед шедеврами. Чим більше всього ми освячуємо мощами, тим більше в них благодаті. Натомість, шедеври в’януть від сусідства зі штучними квітами. Якщо все рівноцінне – ніщо не цінне. Глобальний інститут культури тотального Поплавського. Факультет педікюру поряд із факультетом хорового співу. Реквієм Моцарта рівноцінний (а по грошам програє) педікюру Свєточки з салону «Галатея» на Червоноармійській.

Варто зауважити на зловісній ролі французів у справі знищення суспільної ієрархії вартостей. Наприкінці 19-го століття вони потребували вже не стільки споживати живопис, скільки демонструвати власні мистецькі потенції, тримати марку. Тоді ж виникли справжній ринок і мистецтвознавство. Виявилося, що рефлексія рефлексії важливіша за рефлексію, що маніфест символізму цікавіший за те, що намальовано символістами. Навіть у живописі риторика важливіша за живопис, а воля перевершує уявлення.

Історію живопису 19-го ст. неможливо розглядати окремо від історії революції, бо він – одне зі знарядь революції, засіб підриву вартостей європейської культури. Як тільки живопис був очищений від релігійних асоціацій, він вмер і набув справжньої популярності. Бо маси споживають труп живопису. Від початку 20-го століття всі митці є постморталістами, а не постмодерністами.

До чого це все? До того, що від популярності залежать об’єми продажів. Тому нарешті треба усвідомити речі такими як вони є, особливо ті, яких нема. Скільки не розкручуй Юлю, вона ніколи не збере такої авдиторії, як підтоптаний Елтон Джон, якого час від часу показують нам на Хрещатику.

Януковичу можна подарувати на день народження дві години Філіпа Кіркорова, але базовий електорат Януковича більше любить Кіркорова, ніж Януковича.

Ми імпортуємо артистів та футболістів, натомість вживаємо політиків вітчизняного виробництва. Найвища мета політики української влади – є проведення Євро-2012. Найвищим успіхом опозиції було б зірвати Євро-2012. Якщо метою політики є футбол, то футбол є, а політики нема. І це добре.

Я не знаю, як вирощувати поп-зірок та футболістів, але геніїв пензля можна випікати, як пиріжки. Смерть живопису відкриває перед нами безмежні можливості. Видатний одесько-київський митець Олександр Рійтбурд вказує на конвенціональний характер визначення рівня художника. Тобто, митець є видатним, якщо його таким вважають ті, хто раніше були визнані видатними. Картини є шедеврами, якщо вони висять в музеї. Радісною для нас новиною є те, що все одне ніхто не здатен пояснити, чому вона там висить. Тобто, вона висить конвенціонально. Міністерство культури може забезпечувати «конвенцію». Якщо воно вкаже директору музею імені Ханенків повісити останню картину Рійтбурда поряд із портретом інфанти Маргарити Веласкеса, то вартість роботи Рійтбурда зросте на два порядки. Якщо сам Рійтбурд не претендуватиме більше, ніж на 10% вартості, то держава одержує солідний актив, який наприклад може бути включений до статутного фонду Нацбанку.

Можна створювати безмежні поклади шедеврів, якщо вірно організувати конвенціональність. Світова експертна спільнота все одне орієнтується на національні пріоритети. Якщо китайці визнають генієм творця асамбляжів з провінції Сичуань, то рано чи пізно його визнають генієм і західні варвари. В якісь мірі на подібне може розраховувати й Україна. Беру на себе сміливість делікатно підказати міністру культури, що окрім Рійтбурта геніями необхідно призначити митців «Союзу вільних художників» (Олексу Манна, Семесюка та інших) чия виставка з великим успіхом відбулася у центрі сучасного мистецтва, та фронтменів художнього об’єднання «Братство св. Луки» (визначними фігурами їх вважає Печерська прокуратура).

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.