Два Виктори і два сигнали

14 сентября 2011, 12:26
0
7336

Протягом останніх п’яти років Україна отримала два "сигнали", проте жоден із Вікторів ними не скористався.


 

На багатьох міжнародних конференціях протягом останніх двадцяти років я неодноразово чув, як українські політики та посадовці просили НАТО та ЄС "дати їм сигнал", а вони вже проведуть необхідні реформи.

Особисто я ніколи не розумів, навіщо країні "сигнал" для того, щоб здійснювати реформи, які в будь-якому випадку принесуть їй користь.
Всі посткомуністичні країни почали здійснювати реформи ще до того, як отримали «сигнали» від ЄС. Польща, наприклад, почала свої реформи в 1989-1990 роках, Хорватія - після 2000 року. Польща стала членом ЄС у 2004 році, Хорватія приєднається до нього наступного року. Грузія ніколи не отримувала жодних "сигнал", однак це не завадило їй використати Революцію троянд як плацдарм для проведення великої кількості реформ та практичного викорінення корупції.

Утім, українські політики та посадовці, здається, не звертають увагу на те, що за останні п’ять років Україна отримала по сигналу від НАТО та ЄС - і в обох випадках не скористалася ними.

У 2006 році Україна отримала "сигнал" від адміністрації Буша та НАТО з приводу того, що вона може приєднатися до Плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО на Ризькому саміті того року. Якби так і сталося, Україна стала би членом НАТО до 2010 року - останнього року перебування Віктора Ющенка на посаді президента. Членство в НАТО значно б полегшило рух України до ЄС.

У 2009-2011 роках Україна отримала "сигнал" від ЄС з приводу того, що вона може підписати з ним Угоду про поглиблену та всеохопну зону вільної торгівлі  (УПВЗВТ) як частину Угоди про асоціацію. УПВЗВТ не є еквівалентом членства в ЄС (чого Україні ніколи не пропонували), однак її укладення вдвічі скоротило б шлях України до цієї мети.

Жоден із Вікторів (Ющенко та Янукович) не скористався цими "сигналами".

Чому?

Тому що для представників української еліти з обох боків політичного кордону національні інтереси не є пріоритетними. У 2006 і 2010-2011 роках головними завданнями обох Вікторів були особиста помста та збагачення (іншими словами, корупція, особливо в енергетичному секторі).

У 2006 році Ющенко віддав перевагу тому, щоб унеможливити повернення Юлії Тимошенко на посаду голови уряду, над важливим візитом Президента Буша у червні та приєднанням до ПДЧ у листопаді того року. Вимога, яку мав виконати Ющенко після виборів 2006 року, була досить простою - забезпечити утворення "помаранчевої" коаліції та уряду.


У 2010-2011 роках Віктор Янукович  віддав перевагу особистій помсті Тимошенко, проти якої було висунуто політично вмотивовані звинувачення і яка перебуває під арештом з 5 серпня, над підписанням УПВЗВТ з ЄС.

По-друге, представники української еліти мислять на короткострокову перспективу, у той час як такі рішення, як приєднання до ПДЧ НАТО чи укладення УПВЗВТ з ЄС, є середньо- та довгостроковими проектами. У результаті Захід дратують порожні декларації еліт, які ніколи не супроводжуються потрібними реформами та боротьбою з корупцією.

Це призвело до втоми від України на Заході за обох Вікторів.

За часів Ющенка Захід втомився від нездатності "помаранчевих" еліт працювати разом, а протягом 2008-2009 років – останніх двох років перебування Ющенка на посаді президента – від постійних сварок і недієздатності "помаранчевого" уряду та коаліції. Утім, це не завадило Ющенку на Економічному форумі в місті Криниця сказати, що п’ять років його перебування при владі були історією успіху внутрішньої і зовнішньої політики України.

За Януковича Захід із обуренням сприйняв невдалу спробу поєднати "путінізм" з європейською інтеграцією.

Країни Східної Європи на шляху до членства в ЄС діяли як "супер-європейці", виконуючи кожну вимогу Брюсселю і стишуючи темп проведення реформ лише після вступу до ЄС. Команда Януковича вирішила обрати протилежний підхід, демонструючи свою нездатність проводити реформи на шляху до укладення УПВЗВТ, однак постійно запевняючи Європу, що вони стануть "супер-європейцями", тільки-но підпишуть її.

Кожен теоретик і практик міжнародних відносин знає, що будь-яка міжнародна організація має значно сильніші важелі впливу на країну, поки та перебуває поза її межами. Ці важелі стають значно слабшими після того, як країна приєднується до цієї міжнародної організації – жодна міжнародна організація (НАТО, ЄС, Рада Європи) не може виключити країну зі свого складу через те, що та не виконує які-небудь вимоги.

Тому проблема України полягає не в потребі "сигналу" із Заходу, а в якості еліт, яких обирають виборці. Після двадцяти років незалежності перед українцями все ще стоїть завдання обрати лідерів, які дійсно віддані євроатлантичній інтеграції.

Після того, як Ющенко залишив посаду президента, його запитали, якою була його найбільша помилка за часів перебування на чолі держави. Він відповів: "Тимошенко". Напевне, Янукович дасть на це запитання таку ж відповідь - в разі, якщо він коли-небудь погодиться залишити свою посаду.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.