На шляху до Української Мрії

23 ноября 2011, 00:41
Правник, футуролог, автор книги "Омріяна Україна"
0
2250

В річницю "Помаранчевої революції" - не про спогади, а про мрії. Про те, яким українці бачать майбутнє України...

Дозвольте в день чергової річниці "Помаранчевої революції" нічого не пригадувати. Не хочу ностальгії та сентиментів. Вони тільки ув’язнюють дух.

Натомість, хочеться дивитись вперед, думати про майбутнє, яке створюється нашими власними мріями!

Байдуже, скільки "Беркуту" на Майдані, який режим на дворі і хто при владі. Майбутнє залежить не від цього.

Майбутнє залежить від наших мрій. Мрії - орієнтир для майбутнього, вказівка для дій. Якщо мрій немає, то немає перспективи, відсутній розвиток. Залишиться лише інерційний рух.

У своїх публікаціях Сергій Дацюк припускав, що "українці перестали мріяти". Я б із цим твердженням охоче погодився, якби сам із 2007 року активно не мріяв про Україну Майбутнього. Думки про майбутнє знайшли своє відображення в статтях, інтерв’ю, публічних виступах і, ось вже 4 роки ніяк не оформиться в книгу.

Цього літа, з нагоди 20-ї річниці незалежності України Європейська Асоціація Українців вирішила спонукати українців помріяти і оголосила конкурс письмових творчих робіт Україна моєї мрії". За три з половиною місяці на адресу оргкомітету надійшла 581 робота з усіх регіонів України.

І от тепер, перечитавши всі ці роботи, а це понад 2500 сторінок, я хочу поділитися міркуваннями і деякими спостереженнями щодо мрій українців, які нам вдалося зібрати.

Найперше скажу про власні відчуття після прочитання 581 мрії. Це справжній скарб! Кількість енергії, віри, оптимізму, що вкладені конкурсантами в свої мрії, здатна зрушити з місця гори, будь-кого піднести в небеса, запалити найсумніші серця. Власне, тому я практично на два тижні випав із життя, доки не перечитав усе від початку до кінця.

Хоча ми приймали роботи конкурсантів віком від 14 років, до нас пробилися дві наймолодші мрійниці віком 8 рочків. Найстаршому ж мрійнику - 84 роки, і він надіслав роботу нам свої роздуми про необхідність переведення всього державного адміністрування на електронну основу. І справді, паперові картотеки - це минуле століття!

Школярі

Найактивнішими мрійниками у нас виявились школярі. Вони надіслали найбільшу кількість робіт - 224 штуки. Що також цікаво, що абсолютна більшість з авторів - представники прекрасної статі. Серед школярів лише 35 робіт належать хлопц4ям.

Чимало школярів надіслали свої вірші - глибокі, вдумливі, цікаві. І от тепер ми стоїмо перед необхідністю за результатами Конкурсу видати збірку поезій наших мрійників.

Однак, серед робіт школярів трапилися й неприємні сюрпризи. По-перше, це плагіат. Я був глибоко здивований - навіщо витрачати свій час на те, щоб писати на конкурс не свої думки? Очевидно, декілька учасників сподівалися "проїхатися на шару" і щось виграти. Але навіщо тоді списувати мої власні статті?! Як голова Оргкомітету, я не міг це не помітити... Але радувало, що таких випадків було не більше шести на весь конкурс.

Друге негативне спостереження, яке склалося після ознайомлення із роботами школярів, полягає в тому, що сучасна освіта калічить молодь. Школа вбиває самостійність мислення, інтерес до пізнання навколишнього світу, виховує "посередньостей, що завершать навчання у школі ідеальними споживачами товарів широкого вжитку", як написала одна з доросліших учасниць Конкурсу.

При чому, таке враження, що це каліцтво відбувається саме в 10-му, 11-му класах.

Приходить робота від дев’ятикласника - цікаві самостійні думки, оригінальність мислення. І тут же роботи десяти одинадцятикласників - наче написані "під копірку", за найгіршими правилами шкільного твору:

                    /Епіграф./
Україно... Скільки в цьому слові для мене...
Я щасливий що народився на цій землі...
Ми живемо у найкращій країні...
                    /Цитата з віршів.../
Тут народилися найкращі сини нашого народу - Тарас Шевченко, Леся Українка...
А скільки крові пролито, скільки героїв полягло...
                   /Знову цитата з віршів.../
Наш волелюбний, співочий народ не схиляв голову...
Мова калинова...
Мрію, щоб Україна стала європейською, демократичною, правовою державою...
                   /Знову цитата з віршів.../
Вірю, що мрії збудуться!
                  /Вірш на завершення.../

Коли читаєш одну-дві такі роботи, ще цікаво. Коли читаєш 50-70 однакових робіт з 224, то вже стає сумно... Молодь починає мислити так, як потрібно, - штампами, стереотипами, чужими думками. Слова лягають на папір пафосні, але до болю пустопорожні. І нічого вони в серці не пробуджують.

Можливо, саме тому ледь не половина всіх школярів і студентів пишуть в своїх роботах про те, що в Україні їхніх мрій система освіти буде зовсім іншою. Вона сприятиме розкриттю людини, виховуватиме здатність мислити самостійно, критично. Розвиватиме духовну й психічну сторону людини, а не лише запихатиме непотріб знань.

Студенти

В цій категорії ми отримали 165 робіт, які вразили до глибини душі. "Шкільних творів" вже значно менше, натомість вразили глибокі філософські роздуми, здатність бачити корінь проблем. Чимало було захоплюючих робіт, які навіть викликали сльозу. Зустрілося також чимало фантастичних оповідань, де мрії живуть вільно, не скуті рамками реальності і межами можливого.

Що також порадувало, що мислення і світогляд молоді нічим не відрізняється на Заході і на Сході України, на Півдні та в Центрі. Спочатку ми дивувалися, коли отримували глибокі патріотичні роботи з Донбасу, Дніпропетровщини, Криму. А потім зрозуміли, що це - норма. Якою ж нісенітницею виглядають при цьому всі розмови з телеекранів про "ментальний поділ України"!

Щоправда, різниця регіонів одразу відчувалася, коли ми стали читати роботи старшої вікової категорії - кому за 40-50 років. І справа була навіть не в патріотизмі... З Донецька і Криму доросле населення так само писало прекрасною українською мовою. Натомість, вже з декількох абзаців можна було відчути, що автор - представник Заходу України: в багатьох роботах з’являлися нотки зверхніх звинувачень, історичних глибоких образ тощо.

Середній вік

У молоді віком від 25 до 35 років вже де-не-де виникали проблеми фантазією. Замість опису мрії та ідеальної України в роботах зосереджувались на викритті негараздів сьогодення. Відтак, роботи зводились до однієї абстрактної мрії - "щоб усе було добре".

Старша категорія

Серед учасників старших за 36 років гендерна картина докорінно змінювалася. Більшість серед мрійників завойовували чоловіки. Мрії набували переважно дуже конкретного характеру і одразу переходили на рівень програм і планів. Разом з тим, саме у старшій категорії в мріях - більше болю, відчаю, відчуття безвиході. Якщо роботи молоді надихають, окрилюють своєю вірою та оптимізмом, то далеко не про всі роботи старшої категорії можна сказати те ж саме. Але все одно справжність переживань за Україну старших мрійників неодмінно зачіпає.

Про що ж мріють українці?

Можу сказати хіба що на певному рівні узагальнення - точної статистики не виводили.

Більшість всіх мрій зводилася до того, що в Україні мають змінитися самі українці. Учасники не мріють про зростання зарплатні, про демократію та все те, про що говорять політики з телеекранів. Натомість, мріють про те, щоб всі ми стали добрішими, уважнішими до ближніх, чуйними, люб’язними. Щоб посміхалися однин одному... Багато робіт про те, що необхідно навчитися любити одне одного. Ось чого насправді не вистачає всім нам!

Зустріти такі думки для мене було особливо приємно, адже саме про це я писав на початку цього року. Зараз же результати Конкурсу лише підтвердили думку про те, що українці страждають від побутового хамства, егоїзму, озлобленості. Відчувається дефіцит людяності в українському суспільстві. Тому мрії про зміну цінностей, суспільного світогляду стоять на першому місці.

Так само більше половини робіт стосуються проблематики мови. Українці мріють, щоб українська мова лунала вільно, щоб її не цуралися, щоб було достатньо видань українською мовою. При чому такі мрії приходили рівномірно, як зі Львова, так і з Донецька, Харкова чи Одеси.

Десь третина мрійників не уявляють України своїх мрій без "спорідненої праці", яку оспівував ще Григорій Сковорода. На їхню думку щастя і гармонія в Україні настануть лише тоді, коли робота і професія будуть обиратись людиною за власними схильностями, талантами та інтересами. Лише така праця буде приносити радість людям і гармонізуватиме стосунки в суспільстві.

Трохи менше робіт стосуються екологічної тематики. При чому дехто навіть пропонує Україні взяти роль провідника екологічного одужання Планети і, відповідно, пропонують конкретні проекти і кроки.

Так само в третині робіт зазначається необхідність докорінної зміни системи освіти, охорони здоров’я, системи соціального захисту.

Лише декілька десятків робіт, якщо я не помиляюсь, наголошували на необхідності європейської інтеграції та вступу до ЄС.  Переважно, українці прагнуть того, щоб Україна відбулася в першу чергу як самостійна сильна держава, а не як член різних геополітичних утворень.

Знайшлося декілька десятків мрійників, мрія яких відлітає в далеке майбутнє, де Україна займає роль одного з лідерів світу, ставши провідником цивілізації. Але не теперішньої, цинічно-споживацької, а майбутньої цивілізації духу. Від таких мрій аж дух захоплювало!

Дві яскравих роботи прийшло, в яких викладені фантазії щодо майбутніх революційних змін: повалення влади, розпуск і розстріл політиків-пройдисвітів, введення військового режиму й наведення порядку новою гетьманською владою. І таке є...

Про всі враження - не розповісти! Вони надзвичайно багаті, роботи дуже різні. Найліпші роботи, які не будуть удостоєні призів, будуть опубліковані через засоби масової інформації.

Скажу лише, що після прочитання робіт виникла неймовірне відчуття енергії і сили. Нашої спільної сили, якою можна не лише Україну підняти до висот цивілізаційного розвитку, але й увесь світ змінити. Якщо ж хоча б половина учасників Конкурсу не зрадить своїм мріям, на що я дуже сподіваюся, то ці люди стануть надзвичайною рушійною силою!

Не дарма Сергій Дацюк писав - "мрійники – це стратегічний ресурс будь-якої країни".

Хоча на конкурс надійшла лише 581 робота, що в масштабах України не так вже й багато, я відчуваю, що мрійників серед нас - в рази більше. Скільки їх ще в різних містах та селищах України, до яких нам не вдалося достукатися?

А скільки серед нас мрійників, які навіть не насмілюються зізнатися суспілсьтву в своїх щирих фантазіях, побоюючись засуджень з "висоти" егоїстичного прагматизму та споживацького цинізму?

Думаю, що їх значно більше, ніж ми навіть можемо собі уявити.

Головне, як говорить Богдан Гаврилишин, - навчитись відважно мріяти! А також не забувати, що "мрія це найпотужніша сила, яка долає будь-яку владу, змінює людство і перед якою скоряється простір та час".

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
ТЕГИ: конкурс,майбутнє,Україна моєї мрії,мрійники
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.