Маско, ми тебе знаємо!

27 декабря 2011, 11:51
0
791

7 грудня 2011 року виповнилося 75 років відомому українському письменнику, члену Національної спілки письменників України Миколі Рябому.

З цієї нагоди громадськість вирішила привітати ювіляра у концертному залі «Плеяда» Вінницької обласної філармонії. Поздоровити свого давнього друга приїхав і я. Словом, творчий вечір відбувся на славу.

          Однак у газеті «Українська літературна газета» з’явилася стаття, яку буцімто написала Руслана Млява, у якій ні з того ні з сього було розкритиковано цей ювілейний вечір. Щоб спростувати написане, подаю лист дочки М. Рябого Людмили Мрачковської.        

           «На початку грудня Миколі Рябому, відомому прозаїку (критики та колеги по перу стверджують видатному  українському письменнику), а моєму батькові виповнилось 75 років. З цієї нагоди у концертній залі «Плеяда»  Вінницької обласної філармонії відбувся творчий вечір «будь здорове, життя!», про який повідомляли не лише місцеві ЗМІ, а й  популярні Інтернет- сайти. Не обійшла увагою цю подію й «Українська літературна газета». «Приїхав панок – наторохтів, як  млинок» так назвав свого «дописа» анонім, що сховався за псевдонімом Руслани Млявої.

Очевидно, Микола Рябий мав би дуже втішитись, що столичні  колеги-газетярі  привітали його хоча б таким чином, бо, кажуть, навіть найгірша згадка у пресі – уже реклама. Але мій батько має не лише високі літа,  а й високе літературне ім’я, що не потребує реклами, тим паче у такий спосіб.  Подібна публікація у дусі совкового менталітету та містечкової мстивої заздрісності викликає відчуття дежавю. Як не згадати  початок 90-х років минулого століття, коли у часи  народження Народного Руху, біля витоків якого стояв, зокрема, і мій батько,  рупор тодішньої влади  «Правда Украины» плювалась «розгромними» статтями «Националистические шабаши Яворивского», за  які автора товариша  Деримова  незабаром  стали називати Дерьмовим. Саме під цим прізвиськом він і увійшов до історії української журналістики. Схоже,  часи повертаються і  у вжиток знову входять наклепи та шельмування, що говорить про рівень культури, демократичності  та  українськості авторів подібних опусів.

А чиї інтереси обстоює ваша газета, шановний пане Сидоржевський?  Опозиційної літературної інтелігенції, скажете? Можливо, але, скидається, саме  тієї частини, яку  В’ячеслав Липинський, видатний український громадський діяч з польським корінням,  назвав  збіговиськом  декласованих інтелектуалів, самовпевнених амбіціянтів та чорних заздрісників.  Бо тільки люди з подібним складом психіки всю газетну політику будують на тому, аби виліпити нового «ворога народу» лише з однієї  особистості – пана Яворівського. До письменницького з’їзду, на якому відбулось переобрання голови Спілки, подібне «мочилово» конкурента ще було зрозуміло. А зараз - навіщо?  Ненависну вам «яворівщину» повалено,   до влади прийшла нова команда – пана Баранова, дорогого Віктора Федоровича, який на відміну від своїх попередників,  малюється, як ніхто, у всіх доступних йому ЗМІ. Складається враження, ніби у Спілки  та газети нема інших проблем,  окрім   пана Яворівського та усіх,  хто з ним у добрих стосунках. Невже  ці люди фактом свого існування становлять смертельну загрозу для нової прогресивної команди літературних реформаторів,  що проти них і досі ведеться  прицільний вогонь  на знищення? Очевидно,  так. Адже ці люди – що Яворівський,  ведучий творчого вечора  і  давній друг Миколи Рябого, що сам ювіляр   не запобігають перед жодною владою, якій  так намагається прислужитись  «Українська літературна газета»,  забувши, що влада й література речі непоєднувані, розшаркується перед  Ганею Герман, та  обурюючись, що   пан Яворівський дозволив собі «обзивання колишньої та нині діючої влади» на творчому вечорі Рябого.  Справді, пан Яворівський під аплодисменти  зали охрестив нинішніх владоможців песиголовцями за те, що спробували позбавити звання Героя України  Василя Стуса. А що, накажете  вклонитись їм у пояс за це? На відміну від  пана Аноніма, ні мій батько,  ні Яворівський  не відзначаються подібною гнучкістю хребта. І саме ця упізнавана гнучкість й дозволяє сказати: «Маско, ми  тебе знаємо!». Знаємо, навіть, якщо  й сховалась за іменем  Руслани Мельничук, наймолодшої поетки вінницької обласної спілчанської організації. Ти, маско, - той Спритний пан, що встиг прислужитись чи не всім  партіям: і  сущим,  і тим, які уже пішли у небуття,   та лизнути у м’яке місце чи не кожну владу…

Пан  Спритний образився з того,  що  ведучий вечора ніби-то «забувся надати слово вінницьким колегам ювіляра», натомість змовчав, що обласне спілчанське керівництво палець об палець не вдарило, аби цей вечір відбувся взагалі. А сталось це завдяки підтримці  справжніх друзів обласної ради та обласної держадмістрації. Так само керівництво обласної спілчанської організації зробило свого часу все можливе, аби не підготувати  подання на здобуття Шевченківської премії   історичної  дилогії «Калина над Прірвою», яку одноголосно було висунуто на цю високу нагороду у лютому 2009- року під час  презентації у столичному Будинку літераторів. Присутні на презентації Володимир Яворівський, Василь Шкляр, Михайло Слабошпицький, Віктор Баранов, Ніна Гнатюк та інші одноголосно підтримали цю пропозицію. Але у керівництва вінницьких письменників не дійшли руки  належним чином оформити потрібні папери...

А ще раніше творчість письменника Миколи Рябого високо оцінили академік Іван Дзюба, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Юрій Мушкетик, Микола Холодний, Микола Луків… Згадую про це у відповідь на  сарказм   пана Заздрісного, що у «ге-ні-аль-но-сті!»  земляка є лише один вимір: «Рябий дійшов до того, що щодня видає на гора  по 28-30 сторінок прози».  Що на це скажеш?  Хіба лише те, що Микола Рябий, який за подвижницьку працю в літературі  не удостоєний жодного почесного звання, що їх нині роздають наліво й направо  «потрібним» людям,  про яких у народі  жартують: «нікому не відомі  заслужені», так ось,  на відміну від «нікому не відомих» Микола Рябий отримав від своїх  шанувальників  звання  народного письменника.  І це звання є найдорожчою  нагородою, бо його не купити  і не  здобути жодними інтригами, блатом чи догідливим прислуговуванням  владі. Його  можна  лише заробити - талантом, волячою працьовитістю та  високим,  істинно народним  духом.

До речі, творчий вечір «Будь здорове, життя!»  завершився співом  козацької пісні «Ой,  у лузі червона калина», історію народження якої дослідив  саме  ювіляр, а не буркотінням невдоволеного пана  Млявого. «Червону калину» в єдиному пориві услід за самим ювіляром  підхопила уся зала…»

       Людмила Мрачковська,

 журналістка, донька народного письменника

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.