Соціальні наслідки кризи або дещо про ефективне управління

28 февраля 2012, 13:19
0
3545

Розвиток людства - це в значній мірі мережевий феномен.

Розвиток людства – це в значній мірі мережевий феномен. Інтелект кожного з нас є складовою колективного розуму, що змінює цивілізацію. Суспільство формує нові світові виклики, вимоги, моду і неофіційні правила гри, що визначають соціально-економічну, політичну і гуманітарну поведінку мільйонів громадян. За цих умов інтелект одиниць сигналізує про час змін і провокує до пошуку нових форм суспільних  відносин, що зможуть породити більш якісну і відповідну сучасними вимогам культуру управління у всіх сферах суспільного життя. Проте суспільний і приватний егоїзм, інтелектуальна обмеженість, соціальна безвідповідальність  так званої політико-економічної, і не тільки, еліти, яка закривається у власному світі стереотипів, страхів і нереалізованих амбіцій, породжує суспільну глухоту і параліч державних інституцій.

Перефразуючи відомого російського письменника В. Астафєва можна стверджувати що Україну і Росію зможе згубити або безпробудне хамство, або самовпевнене жлобство. Небезпека «планової» економіки і загроза жити за вказівкою одних не повинні бути індульгенцією для колективної «ринкової» безвідповідальності інших.  Апологет і ідеолог буржуазії Жак Кальвін казав, що: «…буржуазія  повинна вести себе скромно  - тільки  тоді вони зможуть мати моральне право вимагати  щось  від інших членів суспільства». Ми не ведемо мову про моральність реформаторів і їх візаві, ми говоримо про їх фаховість і адекватність  до  суспільних змін, що породжені глобальними викликами. Цікаві розмови у ЗМІ українських учасників «Forbes» і їх політичних партнерів про «спільну соціальну відповідальність за долю реформ» викликає, м’яко кажучи, здивування у тих кого ми називаємо «середнім класом». За даними ООН   українська економіка займає четверте місце серед десяти найгірших економік світу, а четверо із п’яти українців живе за межею бідності.  Здається, що нашим шановним  олігархам і тим, хто до них тяжіє, потрібна демократія, лише як засіб отримання додаткових дивідендів під час кризи, захисту капіталу від перерозподілу і легалізації його  усіма засобами на «демократичному Заході». Там також потрібні живі кошти і «агенти впливу» для росту власних національних економік, але  виникає загроза переродження традиційних демократичних принципів і громадянських інститутів на приватний бізнес - проект для «своїх». Ну прямо як раніше: «соціалізм для своїх», «капіталізм для своїх» і «демократія для своїх». Виникла система обмеженого доступу до ресурсів і власності – «квазідемократія» для перехідних суспільств. 

Криза культури управління ХХ століття вже давно стукалася у двері, варто за десять років подивитися, хто з експертів і політиків що казав. Чому  не було відповідної реакції? Тому, що така ситуація була вигідна для  більшості  світових гравців. Вони вирішували тактичні завдання -  підтримки тотального контролю щодо збереження власного статус–кво, спираючись на існуючу  кон’юнктуру цін на ресурси і діючий світовий порядок. У свою чергу український істеблішмент під різним "ідеологічним соусом" експериментував с власною державністю, власними демократичними принципами і власними громадянами. Залишається питання до громадян: чи варто скиглити сьогодні, – «бачили очі, що вибирали – їжте, хоч повилазте». Досвід двадцяти років новітньої української державності засвідчив: сформувалася новітня політична нація освічених  і проінформованих прагматиків – нігілістів.
Далі щось буде, як казав український гуморист Остап Вишня.

Ми вже чули тезу, що кризи немає,  вона у розумі тих хто про неї говорить, але вона існує незалежно від економічних і політичних прогнозів. Вона - індикатор ефективності суспільної культури управління і спроможності  інститутів суспільства до модернізації. По-перше, саме визначення слова «сrisis» перекладається довільно, як поворотний пункт, час змін, тобто потреба в змінах. Натомість колапс – це можлива смерть. Про останній варіант  говорити не доцільно, так як світовий економічний  і політичний істеблішмент шукає шляхи ефективної трансформації суспільно - економічних відносин, що спроможні вивести країни з кризи.

Світова економічна і політична криза вимагає кардинальних змін в системі управління на усіх рівнях суспільного розвитку.  Свого часу, радянський вчений, академік П.Альохін,  розробник теорії функціональних систем, казав, що бажань буває багато, але на  конкретну дію перетвориться лише один напрямок в  конкретний проміжок  часу. На думку більшості експертів–економістів, правлячий клас не зміг або не схотів, бо це не було вигідно, розв’язати дві ключові проблеми, що мали ланцюгові реакції пов’язані між собою. Це державні і банківські борги, а я б добавив – стратегічне бачення вирішення проблеми і криза суспільної довіри. Сумнів у платоспроможності  урядів  призвів до різкого подорожчання  кредитів і падіння цін на облігації. Недовіра впала і на банківську систему, яка не змогла бути адекватною вимогам сучасної економіки і стала заручником системних спекуляцій.
Друга проблема – соціальна  шокова терапія, що намагається вирішити проблему боргів, але призупиняє темпи  економічного росту, а це породжує ще гіршу ситуацію в державі. Підвищення податків і скорочення державних видатків не уникнути, але це тільки уповільнить  зростання економіки в цілому, а цілі по скороченню  бюджетного дефіциту залишиться  недосяжними. У  момент «Ч»  рецесія і безробіття  спровокують політичну реакцію і виборці винесуть реформаторів, що намагалися збалансувати бюджет, за межі політичного олімпу. Українські реалії можуть бути дещо «веселіші», враховуючи сучасну соціальну  структуру нашого суспільства.  А далі може бути гірше. Але це тема вже іншої розмови .

Ще раз підкреслюємо: попередники кризи - суспільні і технологічні катастрофи -  засвідчили кризу організаційної культури у світі. Насамперед, реальна причина більшості суспільних проблем лежить в області технологій, а розподіл прибутків – це інша тема, особливо для українців.

Незалежно від ідеологічної заангажованості, матеріальної і корпоративної залежності ми можемо говорити, що традиційна капіталістично-ринкова економіка ХХ сторіччя потребує системної соціальної модернізації, яка б відповідала глобальним і національним вимогам сторіччя ХХІ. Традиційна форма взаємостосунків: держава – громадянин – корпорації, на нашу думку, вже вичерпала свій ресурс, і є потреба у нових правилах співіснування між основними суб’єктами суспільно-економічних відносини у вигляді  нового суспільного договору та нової системі соціального управління. Насамперед, для українців і не тільки, мова йде про новий  соціальний баланс між зубожілою більшістю у вигляді середнього класу і надзаможною меншістю, соціальну відповідальність бізнесу, ефективний розподіл обмежених ресурсів з боку професійного державного менеджменту, інтеграцію людей похилого і молодого віку у нову соціальну інфраструктуру суспільства, пошук нових інтегральних бізнес технологій та фінансових ресурсів, перезавантаження системи суспільних відносин на глобальному та національному рівнях, та багато чого іншого.  

Ця криза, насамперед, може свідчити про те, що сьогодні у більшості країн немає ресурсу для її подолання, а також  відсутні нові моделі управління економікою. Йде пошук «крайніх» національних економік і соціальних груп , перерозподіл ресурсів і зміна їх власників, мавпування застарілих соціально–економічних кліше і кластерів. Проте не вирішується головне завдання - стабілізувати глобальну економіку. Можна погодитися з лауреатом Нобелевської премії  у галузі економіки  за 2001 рік  Майклом Спенсом у тому, що людство не готове  уникати бумів і падінь, але тоді ми ставимо питання – чи готове людство усвідомити досвід з повторення рецесії і економічних підйомів і виробити моделі поведінки за участю основних суб’єктів суспільно–економічного життя. Ось в чому питання. Якщо дуже коротко, то суть справи полягає у тому, що те, що ми називаємо ХХІ сторіччям, вже давно повинно було зіткнутися з циклічною  кризою системи управління. Тобто, ми прийшли до висновку, що ресурси базової моделі управління, традиційної для ліберальної економіки ХХ ст., в значній мірі себе  вичерпали і потребують нових підходів у вигляді ефективних механізмів соціальної відповідальності серед основних суб’єктів політико-економічного простору   і підвищення політичного впливу держави на ситуацію в економіці.

Насамперед, мова йде про «державу в дії», де акцент робиться на розумінні складних механізмів публічної політики у ринковій економіці. А це визначення ключових суспільно значущих проблем, які хвилюють суспільство і які необхідно вирішити, це визначення дійових осіб публічної політики, які будуть пропонувати стратегію модернізації. Це скорочення  бюджетного дефіциту  та структурних боргів, одночасно концентруючи ресурси у нових технологіях та бізнес проектах спроможних спричинити зростання економіки. Це управління конфліктами та ефективний перерозподіл ресурсів між різними соціальними і корпоративними групами та багато іншого. Проте, варто не  плутати ліберальні цінності і ліберальну модель економіки, яка потребує кардинальної модернізації в контексті сучасних вимог.

Міф про універсальність ринкових інструментів і штучна монетаризація віртуальної економіки при пасивній ролі держави призвели до системної соціальної кризи.  Зниження ролі держави як посередника, прогнозиста і гаранта в економічних процесах призвело до того, що на сьогоднішній день сформувалася хибна монетарна політика, що базувалась на нерозумних банківських ризиках. Пріоритети були орієнтовані не на реальну, а на віртуальну економіку послуг і інформаційних технологій. А також велику роль у розвитку кризи зіграло те явище, що ми називаємо - безвідповідальність політико-управлінського менеджменту, який сформував і розвивав культуру безвідповідального споживача. Це по-перше.

По–друге, створюється нова система соціокультурних і управлінських цінностей, що повинна відповісти на сучасні виклики, які можна об’єднати у шість груп ризиків, спроможних створити системні загрози світу у найближчі чотири роки і втягнути  у перманентні конфлікти більшість країн. До речі, на думку окремих експертів, ці локальні , але «гарячі» конфлікти  спроможні вивести ряд країн, зокрема  і «цивілізований» світ в цілому, з економічної рецесії.

І ось тут вже виникають наступні питання.

Перше – це питання соціальної відповідальності за управління економікою, ефективності виробництва і споживання, та прогнозування наслідків від прийнятих рішень, спроможних забезпечити сталий розвиток суспільства. Тому навіть прихильники ліберальної моделі економіки вважають за необхідне підвищення ролі держави у моделюванні економічних процесів та реформуванні соціально-економічної системи. Ось чому на думку окремих американських фахівців економічні реформи в державі повинні проводити люди, які не представляють корпорації тому, що завдання, цілі, кінцеві користувачі і групи мішеней держави і корпорацій можуть суттєво розрізнятися.

Бізнес може бути одним із ключових носіїв соціальних змін та інновацій, проте його діяльність відбувається у межах нових суспільних відносин і нового соціального договору. Як казав Білл Гейтс, кожний бізнесмен хоч на хвилину мріє стати монополістом… Але на заваді повинні стояти інститути держави, які є ефективними і соціально відповідальними. Відповідальність держави полягає у тому, що вона повинна створити умови для економічного зростання. Оживити  попит і пропозицію зосередившись на малому і  середньому бізнесі, що створює більшість робочих місць, як приклад - Європа,  і готовий до  інноваційних експериментів. І ось тут  європейська соціальна модель може бути не слабкістю а силою. З одного боку лібералізація послуг, пошук нових технологій і ринків, стимулювання бізнес ініціативи, а з іншого перепрофілювання бізнесу, перенавчання кадрів і т.п.  За цих умов у уряду є шанс  зберегти соціальну підтримку і не зійти з курсу реформ навіть – ліберальних.

Слід звернути увагу і на те, що змінюється і моделі «суспільного споживання» яке є і буде  «двигуном» суспільного розвитку і економіки, але деякий час культура споживання буде відчувати потужний тиск соціального прагматизму.

Реальна економіка сьогодні потерпає через апетити віртуальної банківської економіки та неефективної системи державного управління. Водночас розбалансувалися і попит, і пропозиція. Можливо, і є що продати для одних, але вони не можуть купити через брак коштів, а інші можуть купити, але немає що їм продати. Створився великий простір глобальної віртуальної економіки, що ганяла спекулятивне «повітря» у вигляді незабезпечених грошей, які мають політичний і спекулятивний присмак.  Виходячи з реалій, світ визнає необхідність повернути частину регуляторних функцій державі, але вже не як   домінуючому «патерналісту», а як арбітру, що слідкує за виконанням соціальних договорів між владою і громадянином, між громадянським суспільством і корпораціями.

Не будучи ортодоксами і прихильниками  всіляких «-ізмів», ми вважаємо, що майбутнє за прагматичною моделлю публічної політики, спроможною вибирати якісний інструментарій із різних моделей соціального розвитку.

Сьогодні ми повинні чітко визначити, що відбувається черговий розвиток циклу цивілізації і культури управління. Я його називаю «постінформаційним або синтетичним», коли знову у середовищі суспільства формуються засади нових соціально-економічних відносин, які зможуть оживити сектор реальної економіки і забезпечити стабільний розвиток соціальної інфраструктури.

Постійне повторення циклів, але вже на іншому більш високому рівні забезпечує засади   свідомого прогресу на землі. Суспільні цикли  відповідають за рух, відновлення   і суспільний розвиток. Покоління за поколінням, криза за кризою, підйом за підйомом – людство відбирало найбільш ефективні суспільні, економічні  і технічні рішення.   Збираючи у собі ледве помітні суспільні зміни циклічний процес породжує нові більш якісні соціально-економічні стосунки. Далекоглядність  і самоконтроль   у вигляді культурної еволюції управління  дозволяє передавати інформацію, знання, технології - удосконалюючи соціально-економічний організм. За цих умов до традиційних стосунків,  між державою і громадянином, що несуть на собі політико–юридичну відповідальність приєднуються  інтереси  національних і транснаціональних корпорацій, яким  держава  у свій час  передала або ж продала свої контролюючі і посередницькі  функції. Цей важливий суб’єкт соціально–економічних і політичних зносин залишився за межами суспільної  і соціальної відповідальності, що в свою чергу може загрожувати національні безпеці держави.  Українських прикладів – безліч!

Посилаюсь на колишнього віце-президента США Альберта Гора, лауреата Нобелівської премії,  можна стверджувати, що криза починається з безвідповідальності корпорацій і держави. Але мова йде не про тотальний  державний патерналізм, коли держава втручається в усі сфери життя, зокрема  і в економіку, а саме про політичний контроль, коли вона створює рівні умови та правила для всіх і жорстко контролює їхнє виконання, розподіляючи відповідальність між усіма суб’єктами суспільно-економічних відносин – від простих платників податків до олігархів.

І ця спроба держави поновити свою функцію арбітра соціального договору необхідна тому, що економіку розвивати в період криз, соціальних потрясінь і революції - важко. Тут є сенс згадати про альтернативну енергетику. Але альтернативи сьогодні потребують усі сфери суспільного життя. Наприклад, у Бостоні відбулася конференція провідних політ економістів, які прийшли до висновку про необхідність пошуку нової форми  суспільного порядку на базі соціалізму у поєднанні з ідеями лібералізму. Тобто, держава має підвищувати свою роль, наприклад, у розробці нових технологій і підтримувати бізнес у пошуку нових сфер реалізації. От чому у нас спостерігається міграція не лише робочих рук, а насамперед, що страшніше, – мозків. За цих умов Україна має шанс стати аутсайдером Європейського простору. На мою думку, в процесі глобалізації будуть формуватися держави першого, другого і навіть п’ятого рівнів розвитку. У кращому випадку, такі держави будуть забезпечувати виживання державам першого – другого ешелону  - власними ресурсами.

Наступне – це питання ефективного перерозподілу  обмежених ресурсів, які спрямовані не на проїдання, а на системний розвиток. Варто визначитись на кого ставити і чого очікувати. Сталін, до речі, розвивав індустрію за рахунок селянства, а у нас за рахунок кого і чого  розвивається економіка і для кого?

Далі – це управління конфліктами і кризами в економіці, тобто корпоративними конфліктами, де держава виконуючи функцію арбітра повинна фахове відстоювати інтереси більшості і з залученням  - меншості.

До тих пір поки в  Україні  не будуть поважати інтелект, і не відбудеться його капіталізація, доти не можна вважати нашу державу - демократичною, правовою і ринковою країною. Часто інтелектуальний продукт на українському ринку не має ціни, його крадуть . І це не поодинокий випадок, а, скоріше, правило. Дуже часто не мають ціни винаходи, патенти, науковий доробок. Їх дуже важко капіталізувати, оцінити і продати. А це може свідчити про те, що Україна втрачає звання  технологічної держави. Ми повинні бути конкурентними. Ми не повинні ставати однаково сірими. Адже це одне й те саме, чи ми були сірими при комунізмі, чи ми станемо сірими при капіталізмі. Натомість ми повинні стати ефективними і конкурентними, прийнявши цивілізаційні правила гри.

Цей баланс повинен забезпечити сталий соціальний розвиток України. Адже ми можемо навіть перестати бути державою, – це у гіршому випадку, або у кращому – залишимось державою обслуговуючого типу, і тоді нікому не потрібні будуть наші олігархи, які будуть швидко вимиті з України. Крім того, Україна може перетвориться на «якусь сортну» державу, що забезпечуватиме Європейський Союз конкретним харчовим продуктом сільськогосподарського спрямування. Це, повторюю, в кращому випадку, або ми взагалі випадемо з сфери розподілу праці, тим паче, що  глобалізація не зупиниться. Ми можемо казати про те, що дещо призупиняться  темпи глобалізації. І першою причиною став  конфлікт, – між глобалізаційним процесом і національними інтересами держав в умовах кризи. Тобто, була впевненість, що перестануть існувати національні держави – ні, вони живуть, а подекуди і дуже непогано. Концепція Президента США Барака Обами «Велика Америка»  і програма Прем’єра Росії Володимира Путіна свідчать про посилення конкуренції на світовому та регіональному рівнях. Слабкі, начувайтесь. Звідси конкретна відповідь : глобалізація призупиняє темпи, але вона і стикається з новими інтересами нових держав і новими соціальними викликами.
Це зокрема:
скорочення бюджетного дефіциту і структурних боргів;
повільне зростання економіки у світових лідерів;
стрибки цін на продукти харчування і паливо;
падіння вартості активів і фіскальна криза;
збільшення ціни на кредити і недостатня кількість інвестицій в інфраструктуру;
енергетичні проблеми, пошук альтернативного палива, ощадливе використання газу, нафти,  енергетичні інновації та нові технології тощо;
нестійкий курс національних валют – євро, долара, юаня тощо та інші. 

Країни, що мають ядерний потенціал, одночасно контролюють і сировинні ресурси. А ще провал, певною мірою, ідеї створення світового уряду. Замість нього будуть створюватися потужні регіональні структури, які будуть узгоджувати основні правила гри між гравцями, але цих регіональних структур буде всього чотири, і це будуть лідери світового порядку.

Україна повинна бути цікавою для власних громадян і цілого світу. Але цікавість можна викликати по-різному – комедією, трагедією, фарсом. У світі завжди будуть поважати сильних, конкурентних, працьовитих, ефективних. Україна повинна навчитися визначати суспільно значимі проблеми і ефективно їх вирішувати, залучати до їх вирішення національний і світовий інтелект, бути зрозумілими і комунікативно активними.  І останнє - ми повинні бути соціально відповідальними за те що робимо, і тоді ми зможемо побачити результати наших реформ.
Ми повинні стати не просто українцями, а українцями  ефективними!

***

Мікс із статей і інтерв`ю для UBR, Діалог UA

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.