Чи зможе політична опозиція "приватизувати" опозицію громадянську?

5 апреля 2012, 10:37
политический аналитик
0
2904

Політична опозиція намагається переманити "моральних авторитетів" на свій бік, заручитися їх підтримкою, щоб вигідніше "продати" цю підтримку на виборах.


Якщо хтось виступає проти влади, це ще не означає, що він - за опозицію. У першу чергу це твердження стосується "моральних авторитетів", які ще з радянських часів воліють дистанціюватися від будь-якої влади - незалежно від того, хто зараз біля керма.

Вони і є - "громадянська опозиція", яка критично оцінює дії і влади, і опозиції як політичних інститутів. І, відповідно і влада, і опозиція борються за їх "прихильність", щоб підвищити свою легітимність в очах суспільства.

Зараз м`яч на боці політичної опозиції. Вона намагається переманити "моральних авторитетів" на свій бік, заручитися їх підтримкою, щоб вигідніше "продати" цю підтримку на виборах.

Першим почав ці спроби Іван Васюник, колишній гуманітарний віце-прем`єр уряду пані Тимошенко. Зараз активно взявся «приватизувати» громадянську опозицію Анатолій Гриценко. Головне поле битви - ініціатива «Першого грудня».

Як це відбувається і кому це вигідно?

Я писав в УНІАН про громадську ініціативу «Першого грудня», яка виникла нещодавно і проголосила свою місію - «встановлення в країні правил гри, які будуть базуватися на загальнолюдських цінностях». «Першого грудня» планує провести 5 квітня 2012-го Національний круглий стіл, щоб, як сказано в офіційному прес-релізі, «визначити порядок денний для країни».

Я писав і про те, що при формуванні «Першого грудня» виникло два підходи щодо реалізації заявлених цілей.

Перший, «політичний», реалізують у своїх виступах філософ Мирослав Попович, колишня довірена особа пані Тимошенко як кандидата в президенти, і Богдан Гаврилишин, швейцарський економіст українського походження - втім, він раніше критикував і президента Ющенка.

Другий, що тяжіє, умовно кажучи, до морального, а не політичного тиску, представляють колишні дисиденти, Мирослав Маринович, нині віце-ректор Українського католицького університету у Львові, і Семен Глузман, нині президент Асоціації психіатрів України.

Прочитайте - як відрізняються підходи.

Ось цитата з виступу пана Поповича 22 травня 2011-го на форумі «Криза демократії в Україні. Позиції громадянського суспільства ", який провів фонд "Відродження": «основне завдання руху «Першого грудня» напередодні парламентських виборів - зберегти моральні принципи і основні цінності в українському суспільстві, оскільки зараз вони "розмиваються".

Я згоден з тим, що моральні принципи і основні цінності в українському суспільстві «розмиваються». Більш того, це «розмивання» почалося не вчора, і не закінчиться завтра. Але ніякого зв`язку між цим «розмиванням» і виборами немає і бути не може: в Україні, як і в будь-якій країні світу, вибори зафіксують поточний рівень моралі в суспільстві, і оберуть гідних цієї моралі політиків.

Завдання ж «моральних авторитетів» - працювати так, щоб статус моральних принципів і цінностей зберігався в суспільстві на належному рівні протягом тривалого періоду часу - незалежно ні від чого. Від результатів виборів, вихідних або святкових днів, якості продуктів харчування, рівня безробіття, зміни природних умов і т.д., і т.п.

Висловлюватися вагомо і точно, незалежно від виборів, не давати себе використовувати, - потрібно для «моральних авторитетів». Не дарма на презентації руху «Першого грудня» Іван Дзюба та Євген Сверстюк чітко заявили, що не бачать в цьому русі жодну політичну опозиційну силу.

Так, їх будуть намагатися використати. Уже намагаються. 2 квітня 2012-го в програмі Андрія Куликова «Свобода слова» на телеканалі ICTV опозиційний політик Анатолій Гриценко намагався зробити аргументом опозиції заяви «Першого грудня». Це був типовий маніпулятивний прийом опозиції, що бажала показати - «моральні авторитети» нібито на їхньому боці. Тому я навів при цьому заяви «Першого грудня» про необхідність соціального діалогу та неполітичної опозиційності цього руху.

Вся справа в іншій площині дискусії, яку пропонує рух «Першого грудня».

Ось цитата з виступу Семена Глузмана 6 грудня 2011-го - в ньому цілком конкретні претензії до проведених владою реформ. До продуманості реформ, наприклад, до наступного злиття двох міністерств, охорони здоров`я та соціальної політики - тут я нічого сказати не можу, на жаль, не фахівець. До інформаційного супроводу реформ - за словами Глузмана, «тюремні будні десятка колишніх урядових чиновників стали об`єктом № 1 в громадському уваги, а серйозні глибинні зміни державної структури – предмет інтересу кількох сотень експертів». З цим я згоден, але частина провини в адекватній інформаційній політиці - на медіаменеджери і на журналістах - в гонитві за рейтингами їм нудно розповідати про реформи.

Я не хочу «зіштовхувати лобами» Поповича та Глузмана. Є ще одна позиція. Ще один учасник руху «1 грудня» - Володимир Горбулін, екс-секретар РНБО, в розгорнутому інтерв`ю 22 березня 2012-го дав свої поради влади, що, з його точки зору, треба робити по діалогу з громадянським суспільством і у військовій реформі. Державний службовець з 45-річним, як мінімум, стажем, Володимир Павлович Горбулін поводиться так, як і повинна вести людина його рівня, досвіду й авторитету - не критикує, а пропонує, що треба зробити, щоб поліпшити якість роботи.

І ось тепер ми прямо переходимо до визначення того, що таке «моральний авторитет». Справа не в міфічній особистій «безгрішності». Серед засновників руху «Першого грудня» є й ті, до кар`єри кого існують питання. Але не це є темою статті.

«Моральний авторитет» - це людина, що залишилася собою в складних життєвих обставинах. Можна сказати, що якби не деякі життєві обставини, то ані Олександр Солженіцин, ані Андрій Сахаров ніколи б не стали моральними авторитетами для певних кіл Росії. Але вони ними стали, демонструючи життєву позицію.

Упевнений і в тому, що якби не деякі життєві обставини, а саме арешт і поведінка в ув`язненні, то і глава Польської католицької церкви кардинал Вишинський, не став би моральним авторитетом. І доля Анрі Мальро, морального авторитету Франції, склалася б інакше, якби він не зайняв позицію в певних життєвих обставинах, і не долучився до французького руху Опору.

«Моральний авторитет» тому і залишається авторитетом моралі, що він не кланяється. Чи не кланяється владі. Не кланяється опозиції - а вона, особливо, як Анатолій Гриценко, намагатиметься використовувати авторитети, або, як Іван Васюник, - намагатиметься створити з «1 грудня» саме по собі щось опозиційне. Не кланяється справжній моральний авторитет і мінливій громадській думці.

Так і виходить те, що і влада, і опозиція, і громадська думка прислухаються до думки цього «морального авторитету». А по-іншому не виходить - вірніше, виходить дуже погано.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.