Україноцентризм

27 апреля 2012, 13:32
громадський діяч
0
624

Вимучена євроінтеграція і не розпочаті реформ. Почнемо з реформ.

Хавєр Солана висловив сумнів щодо того, що Україна стане членом Європейського Союзу.  Те саме трохи раніше сказав Леонід Кучма. Той самий президент Кучма, який у 1998 році підписав указ про Стратегію інтеграції України до ЄС. Відповідно до неї передумови для вступу до ЄС мали бути створені до кінця 2007 року.             

Шлях України до ЄС буде непростим і тривалим. Цей шлях залежить від теперішньої політики і долі політичних в’язнів в Україні лише на рівні короткотермінових перспектив, тактики. Як стратегія він залежить від багатьох чинників, які практично усі зараз складаються не на користь України.

Європейський Союз сам переживає непрості часи. Конституційний розвиток спільноти після Лісабонської угоди загальмувався. Нічого дивного, адже після неї залишається хіба що рівень понаднаціонального (supranational) утворення, новітнього СРСР, яке поглинає національні суверенітети. У самому ЄС для сприйняття цього нема підготовленої більшості. Особисто я проти участі України у будь-яких понаднаціональних структурах.

ЄС переживає непрості економічні часи. Запровадження євро позбавило гнучкості, ускладнило реагування на економічні виклики. Розбіжності у потребах розвитку країн, які стартують з низьких позицій та прагнуть активного розвитку і країн, яким важливо зберегти наявний рівень, розривають євровалюту. Фінансист Джордж Сорос наголошує на необхідності нестандартних підходів до порятунку європейської економіки і говорить не просто про реформування єврозони, а про можливість розпаду ЄС

Переваривши країни Балкан, ЄС вийде на рубежі країн Магрібу, Туреччини, України. Наша країна наражається на штовханину на вході.

Суто економічно, інфраструктурно Україні треба ще багато зробити. Щоб підтягнутися до рівня хоча б посткомуністичних країн-членів ЄС необхідні величезні капітальні вкладення. Багатомільярдних коштів на інфраструктурні проекти в ЄС нема, а сама Україна не здатна забезпечити належну у таких випадках частку співфінансування проектів для країн-кандидатів.

Для вступу до ЄС Україні знадобиться 15-20 років. Це якщо не буде геополітичних катаклізмів і всередині країни буде консолідовано хоча б «сильний консенсус навколо слабких реформ». Те, що називають реформами зараз, обговоренню не підлягає. Справжні реформи мають починатися з боротьби з корупцією на самій горі, з першої особи.

 

Нам їхати чи «шашечки»?

 

Може, ну її, цю євроінтеграцію?

Євроінтеграція нам потрібна. Європа – це, у першу чергу, висока політична і ділова культура. Люди там навчилися жити при такому рівні взаємної довіри і поваги, які  роблять можливими успішне функціонування правової системи, демократичного управління, місцевого самоврядування. Сам процес зближення з ЄС дає корисну інформацію та досвід.

Проте євроінтеграція нам потрібна не більше того, ніж вона потрібна саме нам! Не Україна для Європи, а Європа для України. Україна понад усе – це якщо зовсім просто. Не держава понад права чи долі окремих людей, але однозначно національні інтереси мають бути пріоритетом порівняно з інтересами інших країн чи їхніх обєднань.

Набридло спостерігати, як українські уряди просяться до ЄС. Спочатку хотіли «асоційованого членства» - різновиду членства в ЄС, якого не існує в природі. Зараз пишаються, що українська Угода про асоціацію буде не така, як у всіх країн-кандидатів. Дивна логіка, покликана приховати той факт, що наші уряди не здатні здобути нормальну Угоду.

Не формальне членство треба випрошувати, а створювати умови для цивілізованого співжиття всередині країни. У більшості Європа асоціюється з високим рівнем життя. І справедливо. Але успіху європейці завдячують праці протягом пів тисячі років, а не чудодійній силі бюрократичної структури та перевагам вільної торгівлі останніх десятиліть.

Навчатися треба у першу чергу тому, що дозволяє країнам Європи кожного разу підніматися, відбудовуватися після катастроф – як це зробили європейці після ІІ Світової війни, як це роблять країни Балкан після конфліктів 90х років. Культура праці, довіра та повага одне до одного тримають вкупі та на шляху прогресу громади і суспільства. І жодні міждержавні утворення тут не можуть радикально щось додати або забрати.

Україні потрібне не формальне членство, а реальні реформи. І парадокс у тому, що умовна середня модель європейської країни для нас як для країни, яка потребує швидкого і радикального реформування, не підходить.

Європейські країни, особливо країни «старої Європи», відзначаються назагал високим рівнем оподаткування. Співвідношення податків до ВВП у них становить близько 40%. Високі податки стримують розвиток ділової активності і заохочують високий рівень безробіття.

У США та Японії рівень оподаткування нижчий – близько 30%. При цьому рівень безробіття майже удвічі нижчий, ніж у країнах «старої Європи».

Найнижчий рівень оподаткування –  близько 20%, - у «азійських тигрів», Туреччини, Грузії. Тобто, у всіх країнах, які зробили ставку не на «сильний консенсус навколо слабких реформ», не на підтримання соціальних стандартів, на які ще заробити треба, а взяли курс на швидкі радикальні перетворення. І Грузія за короткий час випередила Україну по рівню доходів на душу населення.

В України немає 500 років, щоб досягти рівня розвитку скандинавських країн еволюційним шляхом. Згадані європейські країни плюс Німеччина та інші напівсоціалістичні політичні режими в Європі вже не можуть собі дати ради з традиційно масштабними соціальними програмами.

Те, що підходить для зрілого організму, не годиться для організму молодого, який хоче розвиватися, змінюватися. У Європи свій клопіт – як стандартизувати існуючі процеси, послуги, товари. В умовах України стандартизація шкідлива – вона розвиток бізнесу стримує, натомість заохочує корупцію. Досвід Грузії показує, що далеко не усі зі стандартних рецептів ЄС чи МВФ працюють. Податок на додану вартість створює в Україні поле для корупції – давайте переглянемо його. Грузини відійшли від звичної системи антимонопольних органів чи європейської системи організації ринку енергетики – давайте подивимося на цей досвід.

Для цього не треба мати сотні тисяч сторінок законодавства. Достатньо мати невелику команду людей, які мають чітке поняття про економічну свободу.

Якщо вирішення питання економічного співробітництва чи безвізового режиму за межами стандартної площини євроінтеграції можливе, то навіщо накидати на себе додаткові політичні умови? А якщо під виглядом якоїсь особливої Угоди про асоціацію та супутніх документів буде проведено квоти на український сільськогосподарський експорт до ЄС у обсягах навіть нижчих за існуючі, то навіщо така угода?

Для України важливо не приєднатися до престижного клубу, а знайти модель швидкого, проривного перетворення країни. І вихід цей – боротьба з корупцією, встановлення правопорядку, адміністративні новації та кадрові зміни, радикальне вивільнення економічної ініціативи у масштабах, не бачених у ЄС.

Щоб до ЄС проситися, треба хоча б завершити пострадянську трансформацію, себто витравити совок, як це зробили країни «нової Європи». Для чого ставати у хвіст черги і зосереджуватися на переміщеннях цього хвоста замість того, щоб вирішувати конкретні проблеми по суті?

І не треба нити! Без ниття і до ЄС швидше приймуть.

Друга половина правди від Солани – розчарування від якості політичної еліти в Україні. Якість еліти – це вже точно не про Брюссель, це - у наших руках!

 Володимир Кухар, Українська альтернатива

Магістр європейських студій (Центр європейських студій Боннського університету (ZEI), Бонн-1999).

Джерело: Сайт Української альтернативи http://www.groupua.org/?p=2350

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
ТЕГИ: євроінтеграція,Україна Украина,Грузія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.