„Тиха війна” України: статистика майбутніх втрат

1 июня 2012, 12:36
Лідер громадського руху "Кияни передусім.
0
4581

Ніколи не задумувались, якою буде Україна років через 25-30?

Ні, я не про політику, мову чи геополітичну орієнтацію. Поміркуємо про прості речі. Якими будуть українці в 2041- му, через сто років після початку тої страшної війни, яка забрала мільйони життів і скільки буде взагалі тих українців? Вчені кажуть – для зміни одного покоління потрібно десь 25 років. Тобто в 2041-му діти, які сьогодні народилися вже матимуть власних дітей. Це буде покоління, яке зовсім не пам’ятатиме СРСР і навіть з розповідей батьків нічого не дізнається про ті часи. Що вже говорити про їх нащадків, які, можливо, матимуть зовсім інші цінності, ідеї та уявлення ніж ми. Як би там не було, фундамент України 2041 року ми закладаємо вже сьогодні і робимо це протягом останніх 20-ти років.

За роки незалежності Україна не знала війни. Але людські втрати у нас справді фронтові. Зараз нас майже 47 млн., в 1991 р. було 52 млн. Щорічно українців стає менше тисяч на двісті. З математичної точки зору до 2041 р. ми втратимо ще 6 млн. Але це при умові, що рівень народжуваності не буде падати. З початком нульових років з цим в нас стало трохи краще (в 2002 р. народилося - 390 тис. дітей, а в 2011 р. - вже 502 тис.), але подякувати за це маємо поколінню 80-х рр. В наступному десятилітті Україна провалилася в глибоку демографічну яму. Коли покоління Z заводитиме власних дітей, крива народжуваності стрімко поповзе донизу. Різні прогнози дають демографи на наступні 25-30 років. Кажуть, якщо ситуація в економіці і в соціальній сфері не покращиться, матимемо 28-30 млн. українців.

Додаткову ложку дьогтю у переповнену бочку додасть еміграція. За даними соцопитування проведеного інститутом ім. Горшеніна на замовлення благодійного фонду «Діти передусім!» 30% молоді у віці 16-21 року хоче залишити Україну. Зараз 3,5 млн. співвітчизників підпадають під цю вікову категорію. Якщо навіть половина з них (15%) реалізує свою мрію (враховуючи той факт, що кожну пятирічку зявлятиметься нова молодь) країна втратить 8 млн. громадян. Причому громадян з вищою освітою, які б свої таланти могли б реалізувати у нас, але працюватимуть за кордоном.

У 2041 р. ми згадуватимемо події сторічної давнини. Тоді війна забрала у нас 14,5 млн. життів. Це вбиті, пропалі безвісти, люди, що згинули в концтаборах та емігрували. Якщо песимістичні прогнози справдяться через 30 років, незалежна Україна перевершить цей сумний рекорд, а розмір втрат сягне 22 млн. Насправді мирне життя не таке вже й мирне, а смерть щороку збирає в нашій країні великі врожаї (700-800 тис. смертей в рік). Після Великої вітчизняної війни, долаючи голод і розруху, Україна відновилась за 15 років. Вже в 1959 р. населення досягло довоєнного рівня. Якщо навіть трапиться диво і українці стануть аксакалами-довгожителями з середнім віком за 80 років, у нас не вийде в найближчі десятиліття зменшити депопуляцію. Натомість прогнози більш песимістичні – в 2041 р. чоловіки ледве доживатимуть до 61-го, жінки - до 73-х (порівняно з європейцями на 16 та 10 років менше). І при цьому кількість пенсіонерів постійно ростиме, а відсоток молоді падатиме. 34% українців будуть непрацездатними (сьогодні – майже 25%), і лише 24% вважатимуться молодими (сьогодні – майже 30%).

Життя в умовах „тихої війни” забирає у нас не лише старих і немічних, але й молодих в повному розквіті сил. Тільки на дорогах щодві години гине людина, за рік набігає 7 тис. Це, до речі, втричі більше за середні річні втрати СРСР в іншій війні - афганській.

А надсмертність чоловіків у віці 25-40 років набуває масштабів національної трагедії . За статистикою перша причина – серцево-судинні захворювання. На них хворіє 25 млн. українців (53%). За останні 25 років кількість хворих зросла втричі. Щороку медики реєструють майже 50 тис. випадків інфаркту міокарда, 100-120 тис. інсультів, понад 3500 випадків вроджених вад серця. Такими темпами до 2041 року усі українці поголовно страждатимуть від цих недугів.

Україна друга в Європі за темпами розповсюдження іншої смертельної хвороби – раку. Щороку 169 тис. українців дізнаються що вони онкохворі, 90 тис. помирає (35% люди працездатного віку). Злоякісні пухлини вражають кожного четвертого чоловіка і кожну шосту жінку. За останні 10 років кількість хворих виросла на 25%. На обліку в онкоцентрах перебуває більше мільйона людей. Тобто через 25-30 років кількість людей, які вперше захворіли раком перевалить за 600 тис.

На фронті боротьби з чумою ХХ століття – СНІДом ми терпимо поразку за поразкою. В останні роки ми були європейським лідером за темпами розповсюдження хвороби. Зараз зареєстровано більше 200 тис. випадків ВІЛ-інфекції, але це тільки вершина айсбергу і справжніх масштабів епідемії не знає ніхто.

Те саме з туберкульозом. Рівень захворюваності у 8 раз перевищує європейські показники. За 15 років епідемії ми втратили 150 тис. людей (81% з них працездатного віку). Щороку туберкульоз забирає 7,5 тис. життів, а медики реєструють 32 тис. нових випадків хвороби. Якщо не буде нових спалахів недугу, до 2041 р. втрати складуть 217 тис.

Але ще залишається питання, якими будуть українці 2041 року? За даними Всесвітньої організації охорони здоровя ми тримаємо світову пальму першості за темпами розповсюдження дитячого алкоголізму. 40% школярів 5-10 класів не просто пробували алкоголь, але регулярно його вживали. ЮНІСЕФ взагалі шокує статистикою – кожен пятий підліток підкріплюється дозою слабоалкоголки хоча б раз в тиждень. Кількість наркоманів за рік збільшується на 8-10% (всього за роки незалежності їх число зросло в 20 разів). За неофіційними даними зараз їх уже більше 1,5 млн. При цьому 70% – це молоді люди, яким не виповнилося й 30-ти. При таких темпах, здорову людину 2041 р. в нас відшукати буде просто неможливо. Це буде хронічно хвора нація наркоманів та алкоголіків.

Напередодні Міжнародного Дня захисту дітей для себе я розробив своєрідний проект України 2041 року. Це природне бажання змоделювати ситуацію в якій житимуть мої діти та онуки. Скориставшись статистикою та прогнозами, я спробував зазирнути у майбутнє. Те, що там побачив, насправді, жахає і ставить просте запитання: «Чи хочемо ми такої України для наших дітей?». Відповідь очевидна. Але майбутнє можна змінити. Ми ж не сліпі пішаки в чужій грі, ми маємо свободу вибору. Цей вибір ми робимо щодня у повсякденному житті, цей вибір маємо здійснити на виборчій дільниці, цей вибір мусимо зробити, виховуючи наступне покоління. Варто просто підняти очі, не дивитися лише собі під ноги, а зазирнути у завтрашній і післязавтрашній день. І тоді ми оберемо зовсім іншу Україну.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.