Зачароване гендерне коло

5 июня 2012, 05:09
Глава Наблюдательного совета «Института правовой политики и социальной защиты», Нардеп VI-VII созывов.
0
2189

Якось мені довелося спостерігати одну цікаву річ в літаку. А саме - реакцію пасажирів на, здавалось би, звичайне оголошення капітана корабля про деталі польоту.

Реакція була на межі здивування та переляку. Не тому, що щось трапилось з літаком. Просто під час оголошення з’ясувалось, що пілотом літака є жінка. Очевидно, в багатьох країнах світу на подібний факт ніхто б не звернув уваги, але в Україні це викликало справжній резонанс. Деякі пасажири почали чутливо реагувати на кожну зону турбулентності, посипались доволі критичні коментарі на адресу авіакомпанії, яка наймає на таку відповідальну роботу капітана літака жінку.

 

В українській політиці ситуація з гендерним питанням, звичайно, краща, але проблеми все ще є. І йдеться не тільки про низький рівень представлення жінок в українському парламенті. А й про те, що позитивної динаміки в ньому не спостерігається аж ніяк. Для мене особисто абсолютно незрозуміло, що найвищий відсоток жінок-депутатів під цим парламентським куполом спостерігався у 1985 році – ще у Верховній Раді УРСР. Складно повірити, але тоді до Верховної Ради УРСР потрапило 157 жінок, або ж – 30% від загального складу народних депутатів. Незалежна Україна за двадцять років свого існування жодного разу не продемонструвала рівень представлення жінок у парламенті більше аніж  8%.

 

Я абсолютно згідна з тими дослідниками, які стверджують: якщо у парламенті менше 30% жінок, то не відбудовується ні інститут прав жінок, ні інститут прав дітей, ні взагалі інститут прав людини.

 

Більше того, думаю, не зайвий раз наголосити, що в Україні жінки становлять 54% від населення України, а це - 2/3 усіх виборців. Відповідно, якщо їх представлення у парламенті складає менше 8%, це означає, що Верховна Рада просто не репрезентує всі соціальні групи населення. Автоматично – виникає питання про демократичність такого законодавчого органу. Наскільки взаємопов’язані ці два процеси, доведено на практиці у країнах Скандинавії: як тільки критична маса жінок у парламенті складає 20% - росте кількість законопроектів, які стосуються  захисту  інтересів дітей,  як тільки рівень представництва сягає 30% - більш активно починають прийматись закони щодо інтересів жінок.

 

Водночас, коли ми говоримо про жінок у політиці, ми повинні говорити не лише про жінок-народних депутатів, чи жінок, які посідають пости в уряді. Українська специфіка полягає у тому, що багато жінок задіяні у політичне життя, хоча  формально не задіяні у партійному житті або ж офіційно не займають міністерських постів. У  нас, наприклад,  є чимало жінок радників, які виконують значно важливішу роль у формуванні політичного порядку денного, аніж деякі міністри. Бути в тіні чоловіка – елемент української національної традиції, який досить часто спрацьовує і в політичному житті. 

 

Виходити чи ні з тіні чоловіка – рішення, напряму пов'язане з коригуванням  стереотипів про ідеальну українську  сім’ю в нашому суспільстві, в якій жінка має  відігравати роль передусім берегині домашнього вогнища. Показово,  що не лише чоловіки  розглядають жінок у цій ролі, а й багато жінок  змирились з цією місією. Мене, скажу відверто,  два роки тому дуже здивували результати загальнонаціонального опитування,  в якому 31% опитаних  відповіли, що жінки погано представлені у політиці, оскільки - цитую -  «бракує часу через зайнятість вдома».

 

Інша проблема в Україні, яку я спостерігаю напередодні парламентських  виборів 2012 року – це  представлення жінок на різних  управлінських  ланках. Так склалось, що жінки  представлені в основному на найнижчих  рівнях управління. Чим  вищий орган – тим менше жінок. Так, у сільських радах – жінки становлять 51% , у селищних – 46%.  Непотрібно забувати, що  це найважча робота, оскільки передбачає постійне залучення до конкретних нагальних проблем і щоденний контакт з виборцями. Очевидно, ми  маємо розробити механізм, який допоміг би жінкам-лідерам  регіонального масштабу  просуватись і на вищі  управлінські ланки.

 

Нарешті, ключове та найскладніше питання: що робити для того, аби  збільшити рівень представництва жінок у політичному житті країни загалом і в парламенті зокрема? На мою думку, найвдалішим є норвезький рецепт. А саме – поєднання ініціативи політичних лідерів  з тиском громадянського суспільства.

 

Як досягти такого поєднання? Очевидно, з допомогою інтенсифікованої інформаційної кампанії. Ми повинні більше і голосніше говорити про переваги високого рівня присутності жінок у політиці.  Ми повинні озвучувати дані ООН, які свідчать: у тих країнах, де найбільший рівень жінок в управлінні – найкращий рівень життя.  Це стосується, передусім, країн Північної Європи.  Ми повинні нагадувати про те, що у 17 країнах світу жінки сьогодні є главами уряду або главами держави, або ж суміщають ці посади.  І ця цифра подвоїлася у порівнянні з 2005 роком.  Ми повинні говорити про те, що жінки-парламентарі, якими б емоційними вони не були, всі питання вирішують з допомогою інтелекту та діалогу, а не кулаків та бійки.

 

Ми, як народні депутати,  повинні також говорити і про міжнародні зобов’язання України. А саме про те, що Україна в 2000 році приєдналася до Цілей розвитку тисячоліття на Саміті ООН, де взяла  зобов’язання забезпечити до 30%  представництво жінок у представницьких органах влади до 2015 року. Тобто, вже за 3 роки.

 

Ми також повинні більше говорити та писати про необхідність встановлення балансу між професійним та приватним життям як в українських чоловіків, так і в українських жінок. Неприйнятною є ситуація, коли згідно з останніми опитуваннями,  в середньому український батько приділяє дітям 4 хвилини часу на добу, у той час, як українські жінки вимушені поєднувати професійне життя з приватним з великим наголосом на користь останнього.

 

Ми повинні  залучати до обговорення і всіх тих колег, які так чи інакше причетні до формування образу сучасної  української  жінки у медіа і, особливо,  у рекламі.  Навряд чи для кого буде секретом, що цей образ великою мірою спотворений, адже змальовує українську жінку або як домогосподарку або ж як об’єкт чоловічої пристрасті, в той час як чоловіки зображені переважно в ролі бізнесменів чи просто володарів життя.

 

Нарешті, ми повинні більше залучати до подібних дискусій чоловіків. Інакше, ми ще довго не вийдемо з цього зачарованого гендерного кола. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
ТЕГИ: Ирина Бережная,Ірина Бережна,Iryna Berezhna,Гендерна політика,роль жінки в суспільстві,рівні права
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.