Трудове покращення або Навіщо платити більше

11 июня 2012, 12:39
громадянин
0
1722

У випадку прийняття Трудового кодексу, працювати багатьом доведеться щодня на чотири години більше. При цьому за ті ж самі гроші.

На Україну невдовзі чекає ще одне покращення. Цього разу трудове. Прийнятий в першому читанні проект Трудового кодексу планує повернути Україну в глухе середньовіччя. Ним суттєво обмежуються права найманих працівників та їхніх профспілок, а тривалість робочого дня збільшується з нинішніх 8-ми до 12-ти годин на добу. Іншими словами, у випадку прийняття кодексу, працювати багатьом доведеться щодня на чотири години більше. При цьому за ті ж самі гроші.

Згадка про середньовіччя тут є абсолютно доречною, адже, як відомо, саме вимога лімітованого 8-годинного робочого дня, була незмінним атрибутом соціального дискурсу з самого початку 19-го століття. Варто зауважити, що в тому ж 19-му столітті урядами більшості європейських країн вимога була виконана. Більш того, в деяких випадках результати перевищили сподівання. Так у Франції, Німеччині та Австралії тривалість робочого дня обмежена 7 годинами.

Звичайно на скорочення робочого дня можновладці йшли не від переповнюючого їх гуманізму та християнської любові до ближнього. Кожна поступка була результатом жорсткого супільного протистояння. Так наслідками революцій 1848-1849 років – стала не лише весна народів, але й перші обмеження тривалості праці.

Власне й відоме нам з дитинства святкування Першого травня, розпочиналось зокрема, як щорічні маніфестації робітників на захист свого права працювати не більше 8 годин.

Найбільший цинізм української ситуації полягає в тому, що скасовують це право ті, хто з найбільшим пафосом беруть участь в вітчизняних майовках та постійно підкреслюють свою відданість традиціям “країни робітників та селян”. Ті, хто прийшов до влади за рахунок голосів насамперед найманих працівників індустріального сходу та півдня. Ті, хто найбільш майстерно використовують в своїй агітації саме ліву риторику.

При цьому реформатори не розраховують зустріти будь-який відчутний спротив. Не секрет, що Україна займає одне з останніх місць в світі по активності робітничого руху і навіть відновлення практики багатомісячних невиплат зарплатні на державних підприємствах не вивело на вулиці їхніх працівників.

Генрі Форд якось сказав, що працювати людину примушує виключно два чинники: бажання заробітної платні та страх її втратити. Своєю пасивністю українці доводять, що існують і інші, невідомі американському автомобілебудівнику фактори.

Причини такої суїцидальної поведінки можна шукати довго. Проте на цьому нелогічність українських пролетаріїв не закінчується.

Очевидно, що робітники підприємств, уперто голосуючи за списки, в яких балотується їхній власник, добровільно відмовляються від представництва своїх інтересів в органах державної влади, віддаючи мандати своїм природнім опонентам.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.