Про банани і дешеву робочу силу

20 июня 2012, 12:56
И.о. ректора Национального университета биоресурсов и природопользования Украины
0
1225

В Україні доля заробітної плати у ВВП 32%

Третє тисячоліття світ зустрів розділеним на дві нерівні частини. З одного боку, в зоні свободи і заможності розташувалися 29 країн так званого «золотого мільярда», а з протилежного боку знаходиться весь інший світ. Світ несправедливості, світ слаборозвинених країн. В цьому світі, на жаль нині знаходиться і Україна.

На початку 90-х років ХХ ст. світовий валовий продукт становив близько 23 трильйонів доларів, з яких 18 трильйонів було вироблено у країнах «золотого мільярда», а решта у 170-ти країн світу.  З часом ця нерівність зростає. Якщо у 1960 р. доходи найбагатших 20% людства перевищували доходи 20% бідніших у 30 разів, то у 2010р. – вже у 65 разів.

Під впливом прогресивних сил, а також і прикладу СРСР, зростання продуктивності праці у розвинених західних країнах збільшувало доходи не тільки власників капіталу, але й усього суспільства. Врешті-решт країни «золотого мільярда» збудували модель «держави загального добробуту». 

Ці країни  мають самодостатню економіку і збувають на внутрішньому ринку 80% виробленої продукції!  Зрозуміло, щоб купити ці товари, у людей мають бути гроші. Ось чому у розвинених країнах висока частка зарплат у валовому продукті. І саме тому самодостатні економіки країн «золотого мільярда» – це економіки справедливості для своїх громадян.

Натомість більшість країн світу мають несамодостатню економіку і їх називають «банановими республіками». 80% своїх «бананів» вони продають за кордон, бо не можуть їх спожити самі, в населення немає грошей. Росія – бананова республіка, її «банани» – це нафта і газ. Тайвань – бананова республіка, де «банани» – це мікропроцесори. Споживачі бананових республік знаходяться за кордоном і у власників фірм нема необхідності віддавати працівникам значну частку виробленого продукту на зарплати і пенсії. Тому в Росії на зарплати витрачається не 74% ВВП, як у США, а офіційно – 45%. В Україні -32%. Ось чому економіка «бананових республік» – це економіка несправедливості.

Країни Західної Європи та США першими змогли подолати «бар’єр несправедливості». Пізніше і Японія продемонструвала, що ці двері відкриті для наступників. В Україні іде тиха війна. Війна між крупним капіталом і населенням країни. Це не війна між «помаранчевими» і «блакитними», це війна за  майбутнє, за великі статки, більші ніж коштує все майно України. За оцінками експертів за 20 років незалежності в Україні не доплачено громадянам  зарплат і пенсій на суму понад 600 млрд дол. США! Кожний український трудівник, пенсіонер за ці два десятиліття недоотримав зарплат і пенсій на суму більше 20 тис. дол. США. Не газ і сталь, не хімія, зерно і соняшник, а недоплачені зарплати і пенсії стали основним джерелом збагачення нового класу олігархів.

Україна має вибрати свій шлях розвитку: бути серед розвинених країн чи серед «бананових республік».  Країна рухається у бік несвободи і несправедливості. Політика, яка проводилася в Україні протягом останніх років, незалежно від того, хто був при владі, була орієнтована на дешеву робочу силу. Вона призвела до скорочення частки зарплати в структурі ВВП з 59% у 1991 році до 32% у 2011 р. 

Державна політика «дешевої робочої сили» має серйозні негативні наслідки для населення: порушився баланс споживання, процвітає бідність, зруйновано зародки середнього класу, знизилася продуктивність праці. 

Звичні аргументи наших владців про «здешевлення кінцевої продукції», її конкурентноздатність не витримують жодної критики. Адже занадто мізерною є частка зарплати в Україні у собівартості. Наприклад, частка зарплати у собівартості металургії складає менше 1%. Тобто збільшення зарплат металургів у декілька разів призведе до зростання ціни сталі на декілька відсотків.

Обов’язковою умовою всіх позитивних змін реформування системи оплати праці в Україні є збільшення частки заробітної плати у структурі собівартості продукції. У СРСР цей показник досягав 14–18%, нині – ледве 8–10%. В Євросоюзі він знаходиться на рівні 35–40%.

В Україні необхідно законодавчо зменшити податкове навантаження на заробітну плату, поступово перейти від оподаткування робочої сили до оподаткування сировини, природних ресурсів. 

Жодні соціальні реформи в країні не можуть бути здійснені без державного контролю за природними монополіями. Нинішній уряд вводить нас в оману, коли стверджує, що вартість 1 кВт електроенергії має коштувати більше 1 грн. Адже собівартість 1 кВт електроенергії в гідроенергетиці не перевищує 4-5 коп., в атомній – 10-12 коп., в тепловій – 25-30 коп. Нагадаємо, що і вартість українського природного газу не перевищує 200 грн за 1000 куб. м, а не 400 дол. США, як стверджує прем’єр Азаров.

Перехід від олігархічного розподілу прибутків до справедливого можливий за умов системних змін в суспільстві, прийняття нового Закону «Про оплату праці». З цим завданням може справитися лише народна влада, яка буде  дбати за громадян, а не за олігархів.

Країні слід негайно відмовитися від політики «дешевої робочої сили», відмовитися від намірів вести Україну по шляху «бананової республіки». Справжній шлях для України – це шлях до кола розвинених країн. А головним інструментом досягнення цього стане політика соціальної справедливості, рівності, «дорогої робочої сили», реалізація потрійної інноваційної спіралі – освіти, науки і виробництва.

Ці та інші кроки партія «Об’єднані ліві і селяни» пропонує суспільству. Реалізація їх залежить від нас з Вами, дорогі товариші.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
ТЕГИ: ВВП,Ніколаєнко,ліві
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.