Куди мітить Медведчук?

19 июля 2012, 11:05
політолог
0
4918

Або які цілі переслідує політична ”реанімація”?

Нещодавно довготривала рекламно-політична кампанія, яку по всій країні розгорнув В. Медведчук, перейшла у активну стадію.

На зміну пасивному розвішуванню білл-бордів прийшли інтерв’ю та публікації у ЗМІ, публічні виступи, зустрічі і т.д.

Також для спостерігачів не залишився непоміченим факт неофіційної зустрічі В. Медведчука із  В. Путіним, що відбулася минулого тижня у Криму якраз після офіційних перемовин між українським та російським президентами. При чому, на зустріч з українським президентом російський колега спізнився на 4 години, оскільки надав перевагу товариству місцевих байкарів, підкресливши, тим самим, як він ставиться до нинішнього українського керівництва.

На основі цих фактів уже зроблено чимало висновків. Більшість аналітиків сходяться на тому, що: 1) Медведчук повертається у велику політику із серйозними цілями; 2) має у цьому повну підтримку Кремля.

На основі цього деякі автори припускають наявність у Віктора Володимировича президентських амбіцій.

Однак особисто я не думаю, що ставкою у цій великій грі є саме президентське крісло.

Власне, активна фаза кампанії колишнього ”об’єднаного есдека” розпочалася із зустрічі з російським лідером, що одразу підтвердило припущення про наявність ”російського сліду” у політичному проекті В. Медведчука.

Фактично, це виглядає таким чином, ніби усі карти виклали ще до початку гри. Було б дуже дивно, якби саме так розпочалася президентська кампанія, адже амплуа ”Кремлівського Штірліца” не видається найкращою стартовою іміджевою позицією.

Згадаймо, як свого часу розпочалася de facto кампанія нинішнього українського президента В. Януковича. Її неформальним стартом ми цілком можемо вважати відомий конфлікт довкола коси Тузла, під час вирішення якого він постав у ЗМІ принциповим захисником України від російських зазіхань ”.

Тому можна припустити, що месседж зустрічі президента Путіна та політика Медведчука спрямований не українській громадськості, а українській владі. Власне, його основний зміст зрозумілий на тлі безуспішних переговорів українських делегацій з Кремлівськими ”колегами”.

З офіційними урядовцями ніхто особливо зустрічатися не хоче, а з політиками, що не займають державних посад, російський президент готовий спілкуватися. На зустрічі з українським президентом можна спізнитися, а на зустріч з Медведчуком – ні.

Що це може означати? Швидше за все, російська влада (у особі Путіна) недвозначно повідомляє наступне: 1) українська влада у її нинішньому форматі не виправдала очікувань, тому має бути змінена; 2) з нинішнім урядом ніхто вже ні про що домовлятися не буде; 3) один із тих, з ким Росія готова вести бодай якісь стосунки, є В. Медведчук.

Тому, очевидно, ми спостерігаємо не початок нової президентської кампанії, а, швидше, перехід у активну стадію кампанії з примусу українського президента призначити В. Медведчука головою українського уряду.

Очевидно, в Кремлі вважають, що лише Віктор Володимирович може завершити реалізацію головного геополітичного проекту – інтеграцію України у євразійські політичні та економічні структури.

Але так само очевидно, що для українського президента подібне рішення виглядає фантастичним та нереальним. 2,5 роки триває наступ однієї родини на тотальне політичне та економічне владарювання в Україні. Це, фактично, єдина незмінна тенденція, константа української політики. На даний момент шлях майже завершено. Усі ключові пости (силові, фінансові, адміністративні) контролюються родиною. Запустити у цю систему у даний момент людину зі сторони. При чому, не просто стороннього, а досвідченого інтригана – це дуже небезпечний крок.

Тому підозрюю, що окрім програми мінімум є ще і певна програма максимум, розрахована на випадок, коли дотиснути прем’єрський пост найближчим часом не вийде.

Щодо змісту цієї програми деякі висновки можна зробити на основі декларованої програми українського вибору.

До речі, на цьому тижні я вийняв із власної поштової скриньки листівку із промовистою назвою ”країною управляєш ти”, а також портретом самого В. Медведчука. Головний зміст викладених там ідей – запровадження системи референдумів для вирішення проблем будь-якого рівня. Від ухвалення/скасування законів і конституції, і до відкликання будь-яких державних або місцевих управлінців.

Місце федералізму у концепції В. Медведчука я розбирав раніше. Крім того, неодноразово він підтверджував вірність ідеї ”парламентарної республіки”.

Якщо виходити із логіки виборчої кампанії, то все це не можна пояснити. Сумніваюсь, що на ідеї парламентарної республіки можна набрати хоч процент голосів. Але якщо це просто підготовка суспільства до певних змін у майбутньому.

І референдуми, і федералізм, і парламентарна республіка – це все засоби ослаблення центральної президентської влади. Поширення відповідних ідей співпадає у часі із зростанням невдоволення у Кремлі діями нинішнього українського глави держави, який, за усіма тамтешніми планами, мав би уже роки два будувати ”Євразійський союз”.

Другий раз Росія просуває на пост президента свого, але так само як і Кучма, діючий український глава приділяє більше уваги розбудові родинного бізнесу, власному комфорту та міжнародним візитам. Як тут не замислитись, що президентська влада в її нинішньому вигляді взагалі не потрібна? Можливо, як і у 18 ст. у Москві вирішили, що ”Малоросійська колегія” буде більш прийнятною формою управління ніж Гетьманське одноосібне урядування.

Яким чином це все може бути запроваджене?

Згадаймо, як вперше Україна впроваджувала у себе ”парламентарно-президентську республіку”. У 2004 році, коли на вулицях міст мітингували громадяни, а парламент був готовий ухвалити будь-що.

Виходячи із логіки українського політичного процесу не виключено повторення аналогічного сценарію 2015 року, коли мають відбутися наступні президентські вибори.

За великим рахунком, нічого для цього і не треба робити, слід лише підігрівати пристрасті. Політична криза лише загострюватиметься. Так само як і ізоляція на Заході. Будь-які негативні соціально-економічні зміни можуть перевести пасивне невдоволення у стан активного.

Повторюсь, нічого робити не треба. Слід просто ретельно вивчити ситуацію, підготуватися та використати її у своїх інтересах.

Приміром, на майданах столиці збираються сотні тисяч противників влади. Ситуація у суспільстві на межі вибуху, і тут з’являється компромісне рішення. Збереження діючого президента, але заміна його самовладдя парламентським правлінням (коаліції олігархів), федералізація, з можливістю повного захисту української мови на окремих територіях, затвердження всієї цієї радості на референдумі. Кожен буде відчувати себе переможцем, а реально переможе той, хто встиг прорахувати ситуацію.

В умовах нинішньої України, де громадянське суспільство не надто розвинене, федералізм означатиме феодальну роздробленість, а парламентарна республіка – владу олігархічних угруповань. Росії не треба буде впливати на одного президента, а можна буде реалізовувати свої цілі, спираючись на місцеві олігархічні коаліції. Які будуть слабшими, а тому значно податливішими.

Саме таким чином, знищивши гетьманську владу та зробивши ставку на старшину, Москва змогла без найменших проблем у 18 ст. інтегрувати Україну до свого складу.

Підсумуємо. Фактично, українська влада опинилася перед вибором. Або вона негайно форсує приєднання до євразійських структур, гарантією чого виступає прем’єрство В. Медведчука та передача контролю за ГТС. Тоді вона одержує пільгову ціну на газ, що дозволить зменшити соціально-економічну напруженість. Платою за це буде відмова від абсолютно-монархічної влади та зовнішньополітичне підкорення. Відмова від виконання євразійських зобов’язань означатиме ескалацію ситуації в державі з кінцевою метою радикальної зміни української держави та її інтеграції до євразійського проекту “тушками”. Відсутність стратегічного мислення української влади дозволяє копати для них могилу їх же руками. Яскравий приклад – мовний закон, яким влада заклала міну уповільненої дії під себе. Очевидно, він ще зіграє свою роль 2015 року.

Звісно, такий сценарій буде реалізовуватися не зусиллями одного Медведчука, а, швидше, із залученням усієї агентурної мережі.

Вже зараз видно російський слід у діяльності деяких опозиціонерів (див. Королевська). Чим не революціонер зразка 2015 року? ПР, ухвалюючи мовне законодавство, працює на ескалацію конфліктів. На всіх рівнях відбувається пряма дискредитація державних інститутів.

Часу на ухвалення рішення залишилося не так вже й багато.

Ясно, що ніяким президентом Медведчук не буде. Мабуть, і безпосереднім реалізатором своїх ідей теж не буде. Але свою роль ще зіграти може.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.