Парафування Угоди про асоціацію з ЄС

19 июля 2012, 14:13
Дипломат (1997-11 рр.), експерт з європейської інтеграції, міжнародного та європейського права, директор Координаційного бюро єв
0
1119

Парафування Угоди про асоціацію з ЄС — прорив чи чергова зовнішньополітична булька?

Що насправді відбувається навколо Угоди про асоціацію, які наразі перспективи її підписання та якими будуть наслідки для України від створення зони вільної торгівл

30 березня в Брюсселі відбулося парафування угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Проте ініціали було проставлено лише на тих сторінках тексту, що стосуються політичної частини Угоди. І ось, нарешті, сьогодні безпрецедентна за своїм змістом у міжнародній договірній практиці двоетапна процедура парафування цього, без перебільшення, епохального для України міжнародного договору завершилась.

Далі про те, що насправді відбувається навколо Угоди про асоціацію та про перспективи її підписання й наслідки для України від створення зони вільної торгівлі.

За останні два роки відносини між Брюсселем та офіційним Києвом набули неочікуваного ніким "унікального" характеру. При цьому унікального зі знаком мінус. Ще до недавнього часу спостерігалася позитивна динаміка інтеграції України з ЄС. Кожного року підписувалися нові угоди, досягалися важливі політичні домовленості, зростали обсяги технічної допомоги тощо. Натомість після зміни влади поступово зростає охолодження, нічого доброго у відносинах Україна — ЄС не відбувається.

Причин такого стану речей декілька. По-перше, лідери ЄС не змогли у 2010 році вчасно й ефективно зреагувати на перші пробні політико-правові "камінці" (у вигляді незграбно схвалюваних, з порушенням і Конституції, і процедури законів), які запускалися українською владою. Практично відсутньою була реакція на такі резонансні речі, як конституційні рішення про формування більшості в парламенті за участю "тушок" та повернення Основного закону у редакції 1996 року, — вершина правового безглуздя по-українськи, ратифікація так званих харківських угод тощо.

Відчувши свою безкарність, режим провів безпрецедентно брудні для України місцеві вибори восени 2010 року і почав наступ на демократію по всіх фронтах і практично у всіх сферах життя, — від ЗМІ до бізнесу, судової системи і гуманітарки.

Як не прикро це констатувати, але в Україні протягом понад двох років, по суті, вибудовується модель держави, яка нагадує найгірші приклади нещодавно повалених авторитарних режимів у країнах Північної Африки та Близького Сходу.

Запізніла, і, на жаль, до нині доволі млява і різнорідна реакція ЄС на всі ці події зіграла злий жарт зі світлим майбутнім європейської інтеграції України.

По-друге, природа правлячого в Україні режиму не дозволяє на практиці реалізовувати курс на вступ до ЄС. Непристойно величезні за обсягом матеріальні, адміністративні та інші блага, які за короткий проміжок часу отримали наші ніби демократично обрані так звані керманичі, слугують справжнім тягарем для них і для всієї України. Ну не повірить Ангела Меркель, що живе у звичайній квартирі, чи будь-який інший європейський президент чи прем`єр, для якого аналогічні умови життя є цілком нормальними (!), у щирість намірів людей, які за сумнівні кошти понабудовували собі палаців, в десятки разів збільшили капіталізацію власного бізнесу і живуть вже не те що в умовах ЄС, а за справжнього комунізму, хоча й у версії Джорджа Оруелла. По суті, між європейськими та українськими лідерами з`явилася цивілізаційна прірва.

По-третє, в Україні поки що відсутній дієвий тиск громадянського суспільства на інститути влади і на так звану політичну опозицію з вимогами забезпечити впровадження європейських норм і стандартів при здійсненні внутрішніх перетворень в країні, а головне, — почати нарешті сповідувати європейські цінності у повсякденному житті.

Водночас значно активізувалася офіційна Москва. Там не бажають змиритися з думкою про те, що Україна може стати по-справжньому європейською країною, адже розглядають її виключно як ресурс для підживлення своїх геополітичних та геоекономічних амбіцій і проектів.

Крім того, демократична європейська Україна, у разі її утвердження на континенті, сприймалася б російською політичною елітою як справжня загроза для власного режиму. Хоча для переважної більшості простих росіян це був би наочний приклад того, до чого треба прагнути.

Слід зазначити, що в ЄС прекрасно розуміють природу процесів, які відбуваються в Україні і навколо неї. Тому, не бажаючи остаточно її втратити, намагаються використовувати політику "батога і пряника".

Після обережних напівофіційних натяків про необхідність повернення на демократичний шлях розвитку чи, навпаки, гучних політичних заяв про ледве не бойкот офіційного Києва, дається морквинка у вигляді такого собі… типу першого чи другого етапу парафування Угоди про асоціацію. В результаті з`являються оголошення про успішне завершення переговорів, після якого місяцями ще продовжується узгодження деталей, а також отакі безпрецедентні для міжнародної договірної практики двоетапні "церемонії" проставляння ініціалів на кожній сторінці тексту Угоди про асоціації, чим насправді є парафування. До того ж це роблять особи, які не мають на те жодних повноважень. Принаймні на сайті президента донині відсутнє його рішення про уповноваження будь-кого на вчинення цих дій 30 березня чи сьогодні.

Втім, сенс у парафуванні, звісно, є. Це безперечний позитив. Парафування — це символ успішного завершення переговорів, до яких були залучені сотні висококласних українських дипломатів та експертів з інших міністерств і відомств.

Протягом понад 5 років вони вели найскладніші в історії незалежної України переговори з таким непростим партнером, яким є ЄС. Проблема лише у тому, що це тільки проміжний етап. З юридичної точки зору, окрім неможливості відновлення переговорів щодо окремих положень Угоди про асоціацію, невигідних для однієї чи іншої сторони, жодних інших наслідків ця процедура не спричинює.

Але що далі, після парафування?.. Для того щоб Угода про асоціацію Україна — ЄС запрацювала, як мінімум її треба підписати. Проте якраз з цим у нас величезні проблеми.

Вже давно всім відомі три передумови, офіційно висунуті з боку ЄС. По-перше, Україна має відмовитися від вибіркового застосування власного законодавства, зокрема кримінального, та негайно звільнити з-під варти Юлію Тимошенко, Віталія Луценка та інших їхніх колег по нещастю. По-друге, Україна має провести демократичні вибори згідно зі стандартами ОБСЄ та ЄС, в яких візьмуть участь згадані політичні в`язні. А по третє — Україна має показати реальну політичну волю до здійснення внутрішніх реформ згідно з нормами і стандартами ЄС.

Якщо ЄС не побачить реальних дій, спрямованих на вирішення цих питань, то шанси на підписання Угоди про асоціацію залишатимуться мізерними.

Насправді, якщо Угоду про асоціацію таки буде підписано та зону вільної торгівлі створено, позитивний ефект від цього буде незрівнянний ні з чим. По-перше, українські підприємства отримають доступ до внутрішнього ринку ЄС. А це понад 500 млн. найбільш платіжеспроможних споживачів у світі. При цьому мова йде у першу чергу про традиційно потужні галузі української економіки: сільське господарство, машинобудування, хімічна промисловість, транспортні послуги тощо. Наприклад, якщо до останнього часу виробники помідорів чи фруктів не мали можливості експортувати свою продукцію до ЄС, то у випадку укладення Угоди про асоціацію вони її отримають.

По-друге, зміниться структура торгівельних операцій з ЄС. По великому рахунку, наразі наш бізнес може розраховувати в основному на поставки до Європи сировини. Проте в умовах вільної торгівлі у нас з`являться можливості експортувати продукцію з високим ступенем обробки.

По-третє, за рахунок активізації торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва з ЄС в Україні матиме місце підвищення росту ВВП. Існує декілька досліджень наслідків від створення зони вільної торгівлі. Окрім тих, які мають відверто замовний характер і спрямовані на дискредитацію європейського курсу нашої країни, всі решта дають вражаючі цифри — від 2 до 8% росту ВВП щорічно як результат запровадження режиму вільної торгівлі Україна — ЄС, в залежності від темпів адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Окрім того, важливо пам`ятати, що мова йде не про класичну зону вільної торгівлі товарами, а й про послуги, регуляторне наближення, конвергенцію політик, позитивний вплив конкуренції на якість та ціну українських товарів та послуг тощо. Навряд чи українці повинні миритися з тим, що, наприклад, переліт Київ — Сімферопіль — Київ коштує понад 4 тис. грн, тоді як між містами навіть найвіддаленіших столиць ЄС авіаквитки коштують подекуди у десятки разів дешевше.

Укладення Угоди про асоціацію, першим результатом якої має стати створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, в першу чергу потрібне громадянам України, які отримають доступ до якісніших товарів та послуг за значно нижчими, аніж зараз, цінами. Тому, як кажуть, — гра вартує свічок!


Вперше опубліковано на сайті http://delo.ua/opinions/parafuvannja-ugodi-pro-asociaciju-z-jes-proriv-chi-chergova-zovnishn-181508/


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.