Чому Литвин підписав "мовний" закон

31 июля 2012, 12:44
політолог
0
14762
Чому Литвин підписав  мовний  закон

Гра Литвина

Нинішній Голова української Верховної Ради неодноразово демонстрував своє вміння пристосовуватися до політичної кон’юнктури та виходити “сухим з води” у будь-якій ситуації.

Найтиповіший приклад – ситуація із мовним законом “Ківалова-Колесніченка”, у якій він проявив максимум власних акторських здібностей.

Всі ми пам’ятаємо драматичний сюжет, коли Володимир Михайлович повертається до сесійного залу, із надривом у голосі розказує, як підступно обдурили його колеги з більшості, “виманивши” на нараду до президента. Як його розвели разом із українським народом і т.д. На хвилі подібних емоцій він проголосив власну відставку та заявив про небажання за будь-яких умов підписувати закон про засади мовної політки.

Все це виглядало як “бунт” на кораблі влади.

Опозиціонери одразу оголосили про власну перемогу, влада назвала все це “емоційним рішенням”, яке має бути змінене, але насправді жодних емоцій там не було, а був лише тверезий розрахунок.

Виходячи на фінішну пряму перед виборами, Володимир Михайлович абсолютно чітко розумів, що шансів у його “Народної партії” немає жодних, а тому треба шукати не прямі, а обхідні шляхи, щоб залишитися у політиці. Не можеш іти зі звітом до виборців? Йди до влади і домагайся у неї того, що тобі потрібно.

Очевидно, Володимир Михайлович чудово знає ціну своїм “товарищам” по коаліції, а тому використав єдино можливий варіант впливу на них – прямий та недвозначний тиск, спираючись на єдиний персональний ресурс – повноваження підписувати документи Верховної Ради.

Мовний закон надав йому для цього чудові можливості, аби виторгувати у своїх колег по більшості максимум можливих преференцій, поставивши “на кон” можливість затримати закон, що носить стратегічний характер для правлячої Партії регіонів.

Остання, хоча спершу і обіцяла “замінити” спікера, але потім вирішила, що дешевше домовитися.

Що було предметом торгів – стало зрозуміло після завершення з’їзду Партії регіонів, за результатами якого у прохідній частині списку регіоналів опинилися такі відомі колишні однопартійці Володимира Михайловича: К. Ващук, І. Шаров та О. Зарубинський. До речі, заради них регіонали посунули декого із своїх заслужених спікерів (наприклад, Болдирєва на 105 місце), що свідчить про значимість цих осіб. Крім того, можна припустити, що були окремі домовленості про режим особливої сприятливості для інших депутатів на рівні мажоритарних округів.

Як думаєте, за які заслуги така честь для чужаків” з рахунок “своїх”?

На тлі цього всього протистояння у парламенті минулого місяця виглядали дешевою виставою.

У підсумку, народники взагалі вирішили не брати участь у виборах списком. Навіщо? Всі задачі вони вирішили ще до виборів.

Одержавши все необхідне, щоб можна було впевнено дивитися у майбутнє, В. Литвин міг спокійно відійти на “завчасно підготовлені позиції”. У цьому свою роль відіграла і вчорашня позачергова сесія парламенту, яка: 1) відхилила відставку Литвина; 2) відмовилася переголосовувати мовний закон. Після чого регіонали заявили про можливість притягнення спікера до відповідальності за не підписання закону, а сам В. Литвин – поспішив заявити, що змушений буде підписати закон. І, дійсно, все виглядає так, начебто він опинився у такій ситуації, що не має іншого виходу.

Але причина інша. Все, що можна було “виміняти” – вже виміняно. А українська мова просто стала чинником у веденні переговорів.

У підсумку, ситуація складається наступна: 1) ініціаторами мовного закону були регіонали, але саме литвинівці змогли максимально використати ситуацію у власних інтересах; 2) сам Володимир Михайлович зумів виміняти свій підпис на більш ніж реальні преференції для “своїх”; 3) забезпечивши максимум того, що можна було одержати, спікер спокійно “зливає” закон, з якого вже неможна нічого одержати.

Не зробивши нічого, а просто зігравши на чужих суперечностях, національних почуттях та повноваженнях, продемонструвавши непогану акторську гру, Володимир Михайлович одержав не так вже й мало у ситуації, що не обіцяла йому нічого доброго.

Про Л. Кравчука розповідали анекдоти, в яких він “пробігає між крапельками”. В. Литвин вивів це уміння на інший рівень. Він стоїть під чужими парасольками, але коли це потрібно, то встигає перебігти від однієї парасольки до іншої швидше за швидкість крапель.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.