“Демократична платформа” у Партії регіонів?

5 августа 2012, 19:37
політолог
0
7661

Як механізм її демонтажу

Для початку слід сказати про деякі особливості побудови фракції Партії регіонів за останнє десятиліття. Починаючи із 2002 року, коли ПР брала участь у виборах у межах провладного блоку “ЗаЄдУ”, і завершуючи періодом після президентських виборів 2010 року дана парламентська структура будувалася за нескладним принципом: основних обираємо, а інших – докупаємо.

Відповідно, із кожним наступним парламентським призовом у рядах регіоналів опинялися перебіжчики, котрих необхідно було якось прилаштовувати. Відповідно, можемо виділити “три призови” перебіжчиків до Партії регіонів: 1) 2002 року, коли в рядах ПР опинилися колишні “нашоукраїнці” Макеєнко та Стоян; 2) 2006 року, коли здійснювалося активне формування “парламентської коаліції”; 3) 2010 року, що став наймасовішим та привів у ряди регіоналів багатьох грошовитих “нашоукраїнців” та “бютівців”.

Загалом, це величезна кількість людей. Частина з них йшла “в нікуди”, але багато хто зміг закріпитися і зайняти певне положення. Варто згадати і І. Богословську, і про В. Олійника, котрі змогли стати головними спікерами нинішньої ПР.

На даний момент кількість “політичних легіонерів” у рамках ПР досягло вже критичної позначки.

Місце в партійному списку знайшлося і для колишнього “помаранчевого міністра” Ю. Поляченка,  і для кандидата в президенти, що 2004 року підтримав В. Ющенка – А. Кінаха, для І. Богословської, яка того ж 2004 року розповідала всім по телебаченню про “жахіття донецьких”, для О. Зарубінського, що створював у НДП “демократичну платформу”, щоб протидіяти кандидату Януковичу, для довіреної особи кандидата В. Ющенка у 197 окрузі – В. Олійника, для обраних від НУНС та БЮТ депутатів О. Горошкевича, М. Баграєва, Є. Сігала, А. Веревського, Т. Васадзе, В. Хмельницького, депутата 5-го скликання від СПУ В. Полякова, депутата, обраного 2006 року за списками НУНС - О. Волкова, депутата Київради, обраного від “Блоку Черновецького”, - Л. Мельничук.

Не можна забувати і про “висуванців” від “Сильної України”, яких у списку небагато, але які є досить темними політичними суб’єктами. Дудка В., Шаблатович О та Фабрикант С.

І це лише згідно до передвиборчого списку. Візьмемо, наприклад, перші 80 кандидатур, які висунула ПР.

У цій нескладній схемі  помаранчевим позначені колишні активні “борці з ПР” та депутати від БЮТ та НУНС. Жовтим – старі перебіжчики (початку ХХІ ст.) а також вихідці з Блоку Черновецького”. Зеленим – “емігранти зі споріднених структур” (“Сильна Україна”, Народна партія, СДПУ(о)), які раніше проти ПР не виступали. Не важко порахувати, що лише екс-помаранчевих цілком вистачить, або створити невеличку фракцію в 15 осіб.

А якщо згадати про мажоритарні округа. Звісно, переліку тамтешніх кандидатур від ПР ще публічно не оприлюднено, але вже зараз видно, що у фракцію ПР у наступному парламенті намічені діячі штибу Борисова, Писаренка, Гереги та Довгого.

Таким чином, ПР (Партія регіонів) стрімко перетворюється на ПР (партію ренегатів), що, звісно, не є чимось випадковим.

На перший погляд, ми спостерігаємо логічне завершення еволюції вітчизняного феодалізму у напрямку абсолютизму, за якого “все замкнено” лише на одну персону.

Депутат у такій системі – це лише функція, додаток до картки. Звісно, немає особливого значення, яким буде цей додаток. А перебіжчик набагато зручніший, оскільки не має твердих позицій, а повністю залежить персонально від того, хто його завербував.

Так само як абсолютиські монархії відмовлялися від аристократії на користь найманцям та іноземним гвардійцям, так і нинішня партія регіонів “мутує” у напрямку концентрації об’єднання “політичних гастарбайтерів”, яким байдуже, кому служити, але важливо бути на боці сильного.

Однак подібна стратегія несе у собі певну небезпеку, що може водну мить перевернути з ніг на голову усю існуючу у нас тепер політичну систему.

Якою буде майбутня Рада?

Одне не викликає сумнівів особисто у мене. У ній найбільшу роль буде відігравати “політичне болото”, тобто сукупність політично-індиферентних депутатів, які слугують сильнішому, аби мати преференції. Серед мажоритарників таких буде більшість, адже система з однотуровим голосуванням та конкуренцією між “опозиціонерами”, “ударниками” та “незалежними” виведе не у одному округу на перші місця блідих політично, але заможних бізнесменів, у яких буде підгодований” електорат (Черновецький-style). Характерно, що болотяних кандидатів висуває і сама ПР. Але цікаво, що таких, якими бачили вище, вистачає і у самому списку регіоналів.

Спираючись на ці кадри та на псевдо-опозиціонерів (впередівців, комуністів і т.д.) можна буде створити більшість, яка буде дуже нагадувати більшості епохи Кучми. Тобто слухняні, але жадібні та дуже ненадійні.

Очевидно, спираючись на хронічних зрадників-рецидивістів, регіонали виходять з того, що сила завжди буде на їх боці, а тому зрада буде виключена а змови будуть придушуватися у зародку. Не важко зрозуміти, що подібні припущення є дуже самонадійними та не відповідають розвитку українського соціуму. Соціальна база існуючої моделі управління суспільством є не надто широкою, суперечності у середині правлячого класу – очевидними, а зовнішньополітична ситуація – дуже складною.

Фактично, нинішня парламентська кампанія створює механізм демонтажу нинішньої владної моделі її ж власними руками.

Уявімо собі, що завтра повторюється ситуація, аналогічна 2004 року. Де тоді буде більша частина кандидатів, яких ПР висуватиме в депутати? Хтось дістане з антресолей помаранчеві шалики, хтось – викриватиме “азаровщину”, а хтось – створюватиме “демократичну платформу” у ПР. Навіть достойна кандидатура для цього є – пан Зарубінський, що має великий досвід створення “демплатформ” у партіях влади та розвалу останніх. До речі, поки ще жодна партія, у якій опинявся Зарубінський, добре не закінчувала…

Нехай зараз вони – просто облікові одиниці для отримання карток для голосування, але формально всі вони будуть легітимними “народними обранцями”. І у будь-який момент зможуть зібратися та перетворити власні повноваження у політичні рішення. Приміром, у нову Конституцію або будь-які інші документи. Знову ж таки, 2004 рік це показав у всій своїй повноті. Політичний переворот зразка 1991 року буде у новому парламенті можливим як ніколи раніше, адже ПР, що починаючи з 2006 року була константою, перетворюється на щось аморфне.

Що може за цим стояти? Або керівництво ПР демонструє свою самовпевнену відірваність від життя, закладаючи міну під власне існування. Або це все – результат невидимих для загалу підкилимових ігор, метою яких є зміна владної моделі в інтересах зовнішніх сил, що дивовижно співпадає з ускладненням україно-російських відносин та активізацією проросійських нафталінових політиків”.

З одного боку – влада активно допомагає політичному проекту “Україна Вперед”, що має у своєму існуванні виразний російський слід. З іншого боку – перетворення ПР та мажоритарних округів на “бухту для ренегатів. В таких умовах організація державного перевороту буде безпроблемною задачею. Тим більше, за умов солідних капіталовкладень. При цьому, можна використати протестні настрої суспільства як детонатор, парламент – як інструмент, а владу – як об’єкт.

Наша новітня історія знає не один приклад  “псевдореволюцій”, коли влада використовувала протестні настрої, та реалізовувала видимість перемін, не змінюючи нічого. Революція на граніті дозволила номенклатурі перерозподілити владу між собою. Провал путчу 1991 року дозволив компартійним функціонерам стати капіталістами, олігархами та латифундистами і т.д. і т.п.

Не бачу причин, чому б подібний механізм не використати вчергове. Принаймні, кадри для цього у парламенті будуть.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.