Традиції українського бюрократичного приниження

7 сентября 2012, 11:04
політолог
0
8589

Які не несуть жодної користі для суспільства

Думаю, більшість з користувачів української мережі Інтернет бачили ролик, у якому харківський міський голова Г. Кернес “вчить життю” голову “Харківміськліфта”, використовуючи такі цікаві неологізми як “сучий пес” (цікаво, а які ще бувають пси?), та сталі вирази “помножити на нуль”.

Багато хто узявся обговорювати лексику мера, манеру поведінки і т.д., хоча насправді все це – не найцікавіше.

Зрозуміло, що все це прояв вітчизняної патерналістської, кріпосної традиції, в якій будь-який чиновник – це не найманий менеджер, який здійснює управління у межах компетенції, а пан – безроздільний володар своїх підлеглих, що може не обмежувати себе у проявах самодурства.

Але є і ще один момент.

Ясно, що все це – не більше і не менше як гра на публіку, покликана навіяти народу, що, мовляв, ось який суворий до ворогів та саботажників у них мер, що ось він як “тримає у кулаці” міське господарство. Найцікавіше – подібна манера організації професійних стосунків багатьом і справді видається високим рівнем професіоналізму. Хоча насправді це не так, а просто свідчить про низький рівень організаційної культури та елементарного контролю ситуації.

У реальності подібна модель поведінки – це прояв кричущого рівня непрофесіоналізму управління як на державному, так і на муніципальному рівні.

У мене, наприклад, виникають наступні питання: 1) якщо п. Кандауров у чомусь винен, то яку відповідальність він понесе (помноження на ноль – це звучить занадто абстрактно)? 2) якщо він не має відношення до проблеми (а ніхто не озвучив характер претензій до нього), то про що тоді мова?

Якщо чиновник відповідає займаній посаді, то він повинен виконувати свої обов’язки, і інші не повинні втручатися у його роботу, оскільки далеко не факт, що у них достатній рівень кваліфікації. Якщо він не відповідає посаді, то його просто потрібно гнати, без будь-яких криків та принижень.

Саме так і чинить ефективна та раціональна влада.

Що у нас? Барін нагримав. Народ побачив, відчув задоволення від того, як про нього посилено турбуються. Чиновник зробив вигляд, що він пригнічений. І що далі?

А нічого. Все це не завершиться нічим, оскільки всі подібні істеричні публічні прояви – це призначений для публіки сурогат, щоб показати їм конкретного “стрілочника”. Ось він – винуватий в усьому. В іншій ситуації стрілочником може виступити інший діяч. І так до нескінченності.

Фактично, такі собі “рольові ігри” дорослих чоловіків, у яких кожен займає ту або інші “позицію”. Сьогодні один іншого “рознесе”, завтра сам стане об’єктом “розносу”.

Давайте підійдемо до проблеми раціонально.

По-перше, як той чи інший посадовець міг зайняти своє місце? Очевидно, лише в рамках нинішньої системи, яка не передбачає інших шляхів, окрім персональних зв’язків та готовності “засилати кусень дані” нагору. Поки він відповідає цим критеріям – він свій, якого ніхто не може зачепити.

Але так само очевидно,що особа, яка зайняла свій пост за такими критеріями, далеко не завжди може професійно відповідати зайнятій посаді. Швидше, було б дивним, якби вона цим критеріям відповідала. Тому кризи ,проблеми, ускладнення на цьому шляху – неминучі. А якщо так, необхідно показувати якусь реакцію. Але як її показувати? Звільняти? Своїх? Очевидно, що це може бути лише крайнім заходом, а тому розігруються подібні шоу.

По-друге, чи багато ви пам’ятаєте подібних “розносів” за останній час? Думаю, чимало. А часто вони мали якісь безпосередні кадрові наслідки? Зовсім нечасто. Я пам’ятаю, як одного разу під час відрядження до одного з обласних центрів глава держави перед камерами нагримав на міністра і наказав не покидати обласний центр тиждень, поки проблема не буде вирішена. Через день міністр брав участь у засіданні Кабміну в Києві. І це зрозуміло, адже далеко не весь народ буде відслідковувати подібні тонкощі.

Власне, перед нами будуть розігрувати усе це до тих пір, поки ми будемо сприймати це все за чисту монету.

А для оцінки ситуації в тій чи іншій галузі існує досить простий алгоритм.

Відповідає той, хто ухвалює рішення. Якщо хтось із підлеглих не виконує ухвалене рішення – він має бути замінений. Якщо його не замінюють після численних помилок – відповідальність переходить на того, хто його не звільняє. І скільки б він не називав його сучим псом, але за будь-які подальші проблеми цього “пса” має нести відповідальність особа, що його призначає.

А у нас відповідальність нагадує волейбольний м’яч, які усі тільки перекидають, але який ні в кого довго не залишається. А коли немає відповідальності – немає і ефективності.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.