Розподіл грошей, законодавчий тролінг та парламентський спам

2 октября 2012, 18:17
політолог
0
3075

Або як працює українська законотворчість

Чим переважно займається український парламент?

В теорії він повинен здійснювати законодавчу владу, тобто ухвалювати закони.

Звісно, реальність суттєво відрізняється від теорії. В реальності до його складу входять люди, що займаються колективною клептоманією у рамках об’єднань, які офіційно називаються фракціями та депутатськими групами.

Саме заради участі сеансах колективної клептоманії більшість народних обранців” і стають депутатами.

Ухвалити лобістський закон, приватизувати щось цінне, створити якусь структуру, якій матимуть заносити кошти усі підприємці, вигадати якусь нову потребу, виділити під неї мільярд гривень, організувати безтендерну закупівлю чогось і т.д. і т.п.

Саме можливість якимось чином припасти до джерела суспільного багатства та набрати з нього щось і для себе і примушує усіх їх збиватися у велику зграю під назвою більшість, здавати картки для голосування, підтримувати найабсурдніші рішення.

Виконавча влада рве своїми іклами тушу “України”, а влада законодавча обмінює своє мовчання у обмін на власний шматок. Це робить конструкцію залізобетонно-стійкою.

Але оскільки потенційних голодних хижаків у нас більш ніж достатньо, і кожен з них мріє вирвати власний шмат, то і доводиться регулярно ухвалювати масу рішень, які б дозволяли кожному елементу системи мати свою кістку.

Тому відповідних законопроектів у нас регулярно ухвалюється величезна кількість.

Але є одна проблема.

Закони мають публікуватися для того,аби набути чинності. Тому, зрештою, загальні закономірності процесу мають стати зрозумілими будь-якому члену суспільства, який витрачатиме бодай кілька хвилин свого щоденного часу, аби переглядати ухвалені в Україні закони. Не треба бути генієм, аби збагнути, що вони, переважно, орієнтовані на те, аби якась волохата лапа залізла у суспільну кишеню.

Тому основні закони поповнюються низкою супровідних норм.

Якщо систематизувати рішення, які ухвалюються парламентом, то можна виокремити кілька основних категорій.

1. Закони, направлені на розподіл певної суми бюджетних коштів серед зацікавлених осіб, які мають якийсь стосунок до влади (законодавчої або виконавчої).

2. НПА, спрямовані на перерозподіл владних повноважень та концентрацію влади в одних руках.

3. Декларативні закони, які не мають найменших перспектив щодо їх виконання, абсурдні за своїм змістом, але дозволяють певним депутатам та фракціям позиціонувати себе як “захисників історії та культури“, суспільної моралі, борців за соціальну справедливість і т.д.

Перші – це основний зміст політики. Другі – це механізм реалізації політики. Треті – це димова завіса, покликана відволікати увагу від перших двох аспектів.

Приміром, в один день можна ухвалити законопроекти, які передбачають переведення із державного бюджету в приватні руки кількох мільярдів грошей (ключове питання), ввести кримінальну відповідальність за розголос певної інформації (спосіб заткнути рота) і одночасно законопроект, в якому, наприклад, можна посилити відповідальність за проституцію, вшанувати якусь неоднозначну історичну постать, боротися з пропагандою гомосексуалізму і т.д. (законодавча макулатура, покликана створювати фон).

Про що будуть говорити у суспільстві?

Звісно, не про гроші, а про якісь міфічні предмети.

Фактично, маємо справу із системою загального законодавчого тролінгу, коли депутати провокують громадськість, навмисне розпалюють пристрасті, аби потім їх героїчно врегульовувати, паралельно лізучи у суспільну кишеню.

Подібно авторам нігерійських листів, які усіх дістають спамом, що надсилається на електронну пошту, вони набридають своїми законопроектами.

Засноване це все на деяких особливостях масової психології українського соціуму. Зокрема, на вірі,що залишилася від радянських часів, що будь-які питання можна вирішити, ухваливши відповідний закон.

Значна частина громадян свято вірять, що для того, аби підвищити суспільну мораль, освіченість або культуру, досить просто ухвалити закон про захист суспільної моралі, підвищення рівня освіти або планомірне зростання культурного рівня.

Написав, опублікував – і все! Проблема вирішена.

І байдуже всім, що мало написати та ухвалити законопроект із красивою назвою. Без механізму виконання та бюджетного фінансування він – це звичайнісінький законодавчий спам.

От, приміром, зараз у нас у парламенті напередодні виборів захотіли прирівняти вчителів до держслужбовців. Із цілком зрозумілою метою, яка полягає у одержанні голосів педагогічних працівників на виборах. Звісно, їм подібні ініціативи сподобаються, але мало хто буде думати над тим, що без конкретних механізмів фінансового забезпечення подібні ініціативи перетворяться на черговий “закон про дітей війни”. Тобто, згідно до якого права у тебе наче і є, але спробуй це комусь довести.

Але продукуючи законодавчий спам, займаючись тролінгом громадськості, український парламент створює необхідну масу текстів, аби ніхто не думав, що вони лише ділять бюджет.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.